Учебное пособие: Культурологія. Українська та зарубіжна культура
У
монументальному живописі (головним чином мається на увазі розпис стін)
застосовують фреску, мозаїку, графіто, вітраж.
Фреска і
мозаїка почали широко використовуватися в античній архітектурі. Термін “фреска”
перекладається з італійської як “свіжий”. Сама назва відтворює техніку фрески.
Це є живопис фарбами на свіжій штукатурці.
Термін
“мозаїка” йде від грецького слова “музи”. Це були богині (дочки Зевса і Мнемозіни)
– покровительки поезії, мистецтва і науки (Кліо – муза історії, Уранія –
астрономії, Талія – комедії, Мельпомена – трагедії, Терпсіхора – танцю,
Полігімнія – гімнів, Евтерпа – ліричної поезії, Ерато – любовної лірики,
Калліопа – епічної поезії). Імена цих дев”яти муз вперше названі в поемі
Гесіода “Теогонія” (УП ст. до н.е.), що розповідала про походження світу і
богів.
Сама ж
мозаїка являє собою зображення чи візерунок, виконані із кольорових каменів,
смальти (кольорове непрозоре скло), керамічних плиток та інших матеріалів.
Графіто (в
перекладі з італійської “видряпаний”). Техніка графіто передбачає продряпування
верхнього тонкого шару штукатурки до оголення нижнього шару, який за кольором
відрізняється від верхнього.
Вітраж
широко представлений у храмовій архітектурі європейського середньовіччя, а саме
в готичному стилі архітектури. Вітраж в перекладі з французької – “вставлення
шибок”. Технікою вітражу є декоративна композиція чи орнамент, виконані із
кольорового скла для вікон або дверей.
Видом образотворчого
мистецтва вважається графіка. Це є однотонний малюнок, переважно виконаний на
папері олівцем, пером, пензлем, вугіллям, крейдою.
Окремим
видом графіки є гравюра. Вона з’явилася разом з виникненням друкарства. Сам
термін перекладається з французької як “вирізати” і безпосередньо відтворює
техніку створення гравюри. На дошці (що є друкарською формою) вирізається
малюнок. Потім з нього за допомогою друкарської фарби робиться друкарський
відбиток.
Протягом
усього існування людського суспільства досить поширеним видом мистецтва стала скульптура.
Термін скульптура в перекладі з латинської означає “вирізаю”.
Перші
скульптурні зображення виникли ще в первісному суспільстві. Що ж таке
скульптура? Скульптура – це вид образотворчого мистецтва, твори якого мають
об’ємність, тримірну форму й виконуються з твердих і пластичних матеріалів
(камінь, метал, глина, гіпс).
Розрізняють
круглу скульптуру і рельєфну. Круглу скульптуру можна споглядати з усіх боків.
Вона представлена статуями, погруддями. У рельєфі опукле зображення виступає з
площини, що становить основу твору.
Існує
монументальна скульптура, тобто така, яка має значні розміри. До неї
відносяться пам’ятники, монументи, скульптурні композиції. Є також станкова
скульптура, що має набагато менші розміри (приблизно природні розміри).
Маленькі ж статуетки людей і тварин отримали назву скульптури малих форм.
Буття
людини і навколишній світ відобразились у танцях, музиці, співі,
театралізованих виставах, що є також видами мистецтва.
Танець – вид мистецтва, в якому художній образ створюється за допомогою рухів
танцівника.
Музика (термін походить від грецької – “мистецтво муз”). Вона відтворює
дійсність у художньо-звукових образах. За способами виконання музика
поділяється на вокальну (голос співака), інструментальну (звучання різних
інструментів), вокально-інструментальну (поєднання двох перших).
Театр (в перекладі з грецької “видовище”) – вид мистецтва, яке відображає
дійсність у художніх сценічних образах. Як вже ми відмічали раніше, театральні
вистави започаткували давні греки.
Одним з
найдавніших є мистецтво слова. Спочатку воно існувало в усній формі оповідей,
міфів, епосу. З виникненням писемності мистецтво слова розвинулося у художню
літературу.
Література
в перекладі з латинської означає “рукопис”. Отже, література – це твори
писемності, в тому числі художні, наукові, політичні та інші.
Художня
література – один із різновидів мистецтва, яке відтворює дійсність або уявлення
про неї в художніх образах. Існують три літературні роди: епос, лірика, драма.
Епос (в
перекладі з грецької “слово”, “розповідь”). До нього відносяться народні
героїчні пісні, поеми, сказання, в яких відображаються важливі події
історичного життя народу. Найдавніші види епічної творчості народу – міф,
казка, легенда.
Лірика –
віршовані твори, що передають людські почуття, емоції, переживання.
Драма –
один із основних жанрів драматургії поряд з трагедією і комедією.
Головні
літературні напрями – класицизм, романтизм, реалізм, натуралізм та інші. Більш
детально про них буде йти мова в наступних відповідних лекціях.
З винаходом
нових технічних заходів з’явилося мистецтво фотографії, кіномистецтво,
мистецтво радіо і телебачення. Етапи їхнього розвитку також будуть
висвітлюватися пізніше.
Тут лише
зазначимо, що радіомистецтво й кіномистецтво стали можливі з виникненням
наприкінці Х1Х ст. радіо й кінематографічної техніки. Існує чотири види
кіномистецтва: художнє (ігрове), документальне, науково-популярне і
мультиплікаційне (латинською “множення”). Ще одна назва останнього – анімаційне
(латинською “аніма” – “душа”, тобто “одухотворення” , “оживлення”).
Мистецтво
телебачення оформилося у середині ХХ ст. і пов’язане з передачею на відстань
зображень рухомих предметів за допомогою радіоелектронних пристроїв.
Перелічені
види мистецтва можна згрупувати за способами сприйняття їх людиною. Такими є
наступні.
1.
Просторові або пластичні (об’ємні) – за способом втілення художнього образу. До
них належать архітектура, скульптура, живопис, графіка, художня фотографія,
література.
2. Слухові
– за формою чуттєвого сприйняття. Серед них музика, радіо.
3.
Зорово-слухові – поєднують властивості кількох видів. Прикладом є театр, кіно,
телебачення, цирк.
Роль
мистецтва у розвитку культури суперечна, воно одночасно конструктивне й
деструктивне. Мистецтво може виховувати в дусі високих ідеалів і навпаки.
В цілому
мистецтво здатне підтримувати відкритість системи цінностей, відкритість пошуку
й вибору орієнтації в культурі. Така специфіка мистецтва сприяє вихованню
духовної незалежності людини, свободи її Духа. Для культури це важливий
потенціал і фактор її розвитку.
3. Освіта
як основний елемент в системі цінностей культури
В
оволодінні знаннями в усіх галузях культури важливу роль відіграє система освіти.
Що ж таке освіта? Освіта – це процес і наслідок засвоєння систематизованих
знань, умінь і навичок необхідних як для практичної, так і для наукової
діяльності. Освіта – необхідна умова підготовки індивіда до життя й праці,
основний засіб його прилучення до культури. Саме вона здійснює передачу й
відтворення культурного досвіду поколінь. Причому транслюються не лише знання,
але й тип мислення, будова мови, спілкування, загальнолюдські й національні
цінності, традиції й новації.
Отже,
оволодіння культурою починається із освіти. Завдання освіти – доручення людини
до культурних цінностей науки, мистецтва, моральності, права, господарювання,
тобто перетворення природної людини в культурну.
В
освітньому процесі важливе значення має писемність. В свою чергу вона пройшла
ряд етапів розвитку. Як відомо, існують три головні типи письма: піктографія,
ідеографія та фонографія. Вони історично змінювали один одного.
Для
первісного суспільства характерна піктографія (від латинського слова “piktus” –
“розмальований” і грецького “grapho” – “пишу”). Піктографія – це письмо, знаки
якого (піктограми) мають вигляд малюнків. Ці малюнки наочно зображували
предмети та явища дійсності: людей, птахів, дерева, житло тощо.
Наступний
етап у розвитку письма – ідеографія. Цим типом письма почали користуватися
народи Стародавнього Сходу. Ідеографія – один з типів письма, знаки якого
передають цілі поняття, тобто ідею.
Сучасний
тип письма – фонографія. Фонографія – письмо, знаки якого відтворюють звуки
(“фоно” в перекладі з грецької – “звук”).
Саме письмо
дало можливість передавати вироблені знання із покоління в покоління. У
підсумку писемність стала важливим фактором розвитку освіти.
Зміст
освіти, її рівень визначаються вимогами суспільного виробництва, обумовлюються
суспільними відносинами, станом науки, техніки і культури та рівнем розвитку
освітянської справи і педагогічної науки.
Основний
шлях одержання освіти – навчання й виховання в навчальних закладах. Проте
значну роль в освітньому процесі відіграють самоосвіта, різні форми підвищення
кваліфікації, культурно-освітня діяльність.
Таким
способом відбувається введення людини у світ культури на різних етапах її
життя. Спочатку дане введення здійснюється у формі загальної освіти. Її надають
дошкільні й шкільні види освітянської справи. Набувши її, особа спроможна
оволодіти спеціальною професійною освітою. За рівнем вона поділяється на
середню спеціальну освіту, професійно-технічну освіту та вищу освіту. Завдання
підготовки кадрів цього рівня вирішують професійно-технічні училища, коледжі та
вузи. В свою чергу професійна освіта ділиться на гуманітарну й технічну.
Найбільш
значними способами передачі в освіті культурного досвіду є діалог й творчість
людей. У першому випадку важлива роль учителя, який здійснює трансляцію
культури. У другому випадку вагоме значення має здатність самої людини
поповнювати й удосконалювати свої знання.
Отже,
освіта – це сукупність систематизованих знань, умінь, поглядів і переконань,
набутих у різних навчальних закладах або шляхом самоосвіти.
Зміст
освіти – в культурному переродженні. Якщо внутрішнє переродження не
відбувається, значить освіта малоефективна.
4. Наука –
складова частина системи цінностей культури.
Наука – один із порівняно нових інститутів у структурі культури. Хоча вона і
зародилася ще в стародавньому світі у зв’язку з практичними потребами людей,
але почала складатися лише в ХУ1-ХУП ст. У ході розвитку наука перетворилася у
виробничу силу і важливий соціальний інститут, котрий впливає на всі сфери
людського життя.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50 |