Учебное пособие: Культурологія. Українська та зарубіжна культура

Міф виник ще у первісному суспільстві, проте досяг розквіту в ранньокласовому суспільстві. За формою і змістом міфи й системи міфологічних поглядів мають етнічно чи локально забарвлений характер. З ними познайомитися дали можливість перші письмові джерела. Завдяки ним людство має уявлення про найдавнішу міфологію. Це були міфологічні системи країн Давнього Сходу: Месопотамії, Єгипту, Індії, історія яких сягає корінням в 1У-П тис. до н.е.

У них обожнювалися сили природи (наприклад, Сонце, Місяць, Вода, Земля, Блискавка, Потойбічний світ та інші, які представлялися в образі Богів), або трудова діяльність в образі Богів (землеробство, скотарство, ремесло тощо).

Однак міфологія як одна із цінностей культури досягла розквіту в Стародавній Греції. Давньогрецькі боги уособлювали не лише сили природи, а й важливі сторони соціального життя людей. Зокрема, Гермес опікав торгівлю, Аполлон протегував мистецтву, Феміда охороняла закони, Афіна уособлювала мудрість тощо.

Давньогрецькі боги не були моральним зразком для людини. Вони сварилися, інтригували. Отже, в цій релігії відсутнє протиставлення божественного й земного світів.

Проте саме міфологія дала можливість познайомитися з історією давньої Греції. З міфів ми отримали відомості про історичні події того часу, про суспільне життя й побут греків архаїчного періоду.

Давньогрецька міфологія стала підґрунтям для виникнення давньогрецької літератури, зокрема героїчного епосу. Він започаткований знаменитими поемами Гомера “Іліада” й “Одіссея”.

Водночас саме ці поеми є важливим джерелом для вивчення давнього періоду історії Греції, про який не має інших письмових свідчень.

Крім того, давньогрецькі міфи були основою для виникнення античного театру. Прообраз театральних вистав – це свята на честь популярного й любимого в багатьох областях Греції бога Діоніса (Вакха) – бога виноградарства й виноробства. Дані свята називалися Діонісії або Вакханалії (нагадаємо, що у римлян бог виноградарства і виноробства мав ім’я Бахус).

Вони стали витоками грецької трагедії. Із селянських свят з жартівливими піснями й танцями народилася комедія. Давньогрецька міфологія мала великий вплив на культуру багатьох європейських народів. До неї зверталися знамениті Леонардо да Вінчі, Тіціан, Рубенс, Шекспір, Моцарт, Глюк й багато інших художників, письменників й композиторів. Отже, у міфології беруть свій початок мистецтво, мораль, наука і взагалі все людське знання.

Ранньокласові форми релігії, в яких панувала міфологія, сприяли створенню перших національно-державних утворень. Як правило після розпаду цих держави вони теж зникали. Це сталося з релігією давніх держав Єгипту, Месопотамії, Індії, Греції тощо.

Замість них почали формуватися світові релігії. Ними стали буддизм (виник в У1 ст. до н.е.), християнство (зародилося у 1 ст. н.е.) й іслам (наймолодша релігія, що почала проповідуватися у УП ст. н.е.). Характерною ознакою названих світових релігій є монотеїзм, тобто віра в єдиного Бога. Ці основні світові релігії дали світу три великі книги – Веди, Біблію і Коран.

Релігійні учення, що проповідуються в цих священних книгах, суттєво відрізняються від міфології. На відміну від міфу в них обожнюється не природа, а надприродні сили людини (Будди, Христа, Мухаммеда) і, перш за все, дух з його свободою й творчістю.

Отже, головне у світових релігійних ученнях – віра в Бога-людину, або віра в надприродне, в чудо, в те, що не можна осягнути розумом, раціональним шляхом.

Християнська релігія тісно взаємодіє з культурою. Зокрема, біблійні сюжети про Бога людину Ісуса Христа були і є самими поширеними в живописі та його різновиді іконописі, фресках, мозаїці, скульптурі. Завдяки релігії розвивалася й архітектура, зокрема храмове мистецтво.

Цінності світської культури і цінності релігії впливають одна на одну. Культура створює релігію. Проте затвердившись, релігія починає змінювати культуру. Відтак подальший розвиток культури йде під значним впливом релігії. Вона сприяє формуванню духовної свідомості особистості, визначенню індивідуальної шкали цінностей та виборі ідеалів, виходу індивіда за межі вузькоземного бачення світу, служить конфесійній та соціальній інтеграції.

2. Мистецтво – одне із основних інститутів культури

Паралельно з релігією в історії культури існувало мистецтво. Воно твориться за рахунок художньої творчості. В свою чергу художня творчість – це особливий вид діяльності людини, що відтворює дійсність у конкретно-чуттєвих образах відповідно до певних естетичних ідеалів. Можна констатувати, що мистецтво – одна із форм суспільної свідомості, котра виражає естетичне ставлення до дійсності.

Художнє освоєння дійсності відбувається за допомогою літератури, архітектури, скульптури, живопису, музики, танцю, театру, кіно та інших різновидностей людської діяльності. Ці види мистецтва й становлять основну складову художньої культури.

Поняття мистецтва й культури пересікаються, але не є тотожними. Художня культура – це культура виробництва мистецтва, його сприйняття і розуміння, розповсюдження і популяризації, у підсумку направлених на естетичне виховання. Проте основне завдання мистецтва не лише розвивати людину духовно, але й шляхом одухотворення служити позитивним змінам в її реальному житті.

Сприйняття мистецтва залежить від ступеню розвитку духовного світу конкретної особи. В свою чергу естетично-художнє виховання різних соціальних груп з притаманними їм субкультурами пов’язане як з соціальними факторами, так і з багатьма сферами суспільно-політичного життя. Водночас мистецтво впливає не лише на формування внутрішнього духовного світу людини, а й на всі напрямки її соціальної діяльності, адже в процесі спілкування з мистецькими цінностями в особистості виробляються художні враження, які підготовлюють її до майбутніх практичних дій.

Наслідки такого впливу є суттєвими. Сила мистецтва в особистому плані може схилити людину до рішучих дій, змінити її життя, а в суспільному – призвести до корінних змін в настроях і діях певних соціальних груп.

У мистецтві предметом відображення стали всі важливі явища людського життя й навколишньої природи. Засобом відображення є художній образ, головна особливість якого полягає у відтворенні загального через конкретне, тобто змалювання типового образу. Водночас створений образ характеризує світогляд митця, його розуміння дійсності.

І хоча мистецьким творам властива певна самостійність, оскільки вони творяться індивідуально, проте їхня направленість залежить від економіки, політики й моралі. Однак справжні мистецькі шедеври залишаються затребувані незалежно від доби, коли вони з’явилися, та її ідеалів.

Мистецтво зародилося у первісному суспільстві доби пізнього палеоліту. Воно представлене малюнками в печерах, різьбленням по кістці та каменю, ритуальними танцями тощо. Спочатку всі види мистецтва були пов’язані з першими релігійними уявленнями. З їхнім ускладнення розвивалося й мистецтво.

В окрему форму духовного життя мистецтво відособилося вже в класовому суспільстві. В свою чергу кожна епоха породила своє мистецтво. Зокрема, мистецтво початку Х1Х ст. – романтичне, мистецтво середини Х1Х ст. – реалістичне (воно проникнуте вірою в торжество розуму). Мистецтво кінця Х1Х ст. - початку ХХ ст. – символічне або декадентське і проголошує ідею своєї загибелі. Мистецтво ХХ ст. – документальне або формалістичне (цінна головно форма, а не зміст).

Отже, мистецтво являє собою складну систему видів і жанрів, що історично проходять певну еволюцію і за змістом та формальними ознаками утворюють певні напрями, стилі, школи й манери художньої творчості.

Художня обробка речей і знарядь праці започаткувала декоративно-ужиткове мистецтво. За його допомогою створюються художні предмети побуту й обстановки для формування інтер’єрів (тобто внутрішнього простору будівлі).

Будівництво житла дало поштовх для розвитку архітектури. Що ж таке архітектура? В перекладі з грецької це слово означає – будівничий. Отже, архітектура є мистецтво проектування й будівництва споруд та інших комплексів, що формують просторове середовище для життя й діяльності людини.

У процесі розвитку в архітектурі виробилися ряд стильових (історичних та національних) ідейно-художніх та естетичних напрямів. Серед них античний, романський, готичний, бароко, класицизм та інші. Особливості цих стилів ми будемо розглядати в наступних лекціях.

З архітектурою тісно пов’язане монументально-декоративне мистецтво. Воно служить для оздоблення творів архітектури і розкриття їхнього ідейно-образного змісту. Це є декоративні розписи, рельєфи, вітражі, скульптура малих форм.

До монументально-декоративного мистецтва відносять і мистецтво створення садово-паркових ансамблів і композицій.

Із зображення пластичних форм (художня виразність об’ємних форм) предметів і явищ у наочних образах виник живопис, скульптура, графіка. Визначення цих видів мистецтва наступне.

Живопис – художнє відображення видимого й уявного світу фарбами на поверхні, а саме на полотні, папері, стіні, склі, кераміці. Як і всі інші види мистецтва живопис є однією із форм суспільної свідомості, засобом пізнання світу та естетичного виховання.

Зорове втілення задуму (теми, сюжету) здійснюється в живописі за допомогою композиції та малюнка. Обсяг і розташування в просторі постатей і предметів передається світлотінню, лінійною, просторовою і кольоровою перспективою.

За тематикою й предметом зображення розрізняють жанри живопису. Ними є анімалістичний (французькою “анімал” – “тварина”, тобто зображення тварин), побутовий, міфологічний, релігійний, алегоричний (втілення в конкретному художньому образі абстрактного поняття, грецькою “інший”), історичний, батальний (військовий), портрет (французькою “обличчя”), пейзаж (французькою “місцевість”), натюрморт (французькою “мертва природа”) – зображаються предмети побуту, фрукти, овочі, квіти тощо.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50