Учебное пособие: Культурологія. Українська та зарубіжна культура

Класицизм згодом трансформувався в академізм, тобто стиль офіційно визнаний академіями мистецтв. Вождем останнього вважається учень Давида та його співвітчизник Жан Огюст Домінік Енгр (1780-1867). Риси академізму найяскравіше проявилися в його картині “Апофеоз Гомера”. Класицизм і академізм протрималися усе Х1Х ст., проте всесвітню славу художникам принесли інші стилі, які утвердилися саме в цей час.

Значний вплив на становлення магістральних шляхів розвитку європейського образотворчого мистецтва мала творчість іспанського художника Франціско Хосе де Гойя (1746-1828), який творив на рубежі ХУШ і Х1Х ст. Новаторство, емоційність, фантазія, гротеск, що пронизують творчий доробок митця, не лише повернули іспанському живопису минулу велич (йдеться про творчість Дієго Веласкеса), але й вплинули на становлення європейських шкіл романтизму й реалізму, що завойовували позиції в Х1Х ст.

В його перших творах переважають життєстверджуючі почуття, любов до життя, які після 1792 р. змінюються на песимістичні настрої (коли Гойя важко захворів – оглух і майже осліп). Такими були приголомшуючі картини “Повстання 2 травня 1808 р. в Мадриді”, “Розстріл повстанців у ніч на 3 травня 1808 р.)” та серія офортів (гравюр на металі) на дану тематику.

Майстерність художника яскраво проявилася в портретному жанрі. Глибоким реалізмом проникнуті образи як аристократів, зокрема, колективний портрет сім’ї Карла 1У, Ісабель Кобос де Порсель, так і представників простого народу, йдеться про портрет актриси Ла Тірана, знамениті “Маха вдягнена”, “Маха оголена”, “Махи на балконі” та ін. Творчість Гойя збагатила реалістичний живопис Нового часу і вплинула на формування романтичного напрямку образотворчого мистецтва Х1Х ст.

Романтизм виник як опозиція класичній школі живопису. Главою французького романтизму став Ежен Делакруа (1798-1863). Його твори проникнуті волелюбністю і гуманістичним пафосом, динамічні за композицією, звучні за колоритом. Такими є, зокрема, картини “Різня на Хіосі” (справжній сюжет із визвольної боротьбі грецького народу проти турецьких поневолювачів) й “Свобода на барикадах” (реальні події вуличних боїв Липневої революції 1830 р.).

Позиції реалізму в живописі зміцнив французький живописець Гюстав Курбе (1819-1977). У свої творах він робить наголос на художній значимості повсякденного життя. Ця риса яскраво проявилася в картинах “Каменярі” (відображена важка фізична праця молодого й старого робітника), “Похорон в Орнані” і “Після обіду в Орнані” (відтворені образи жителів невеликого провінційного містечка Орнан – батьківщини художника).

Метод критичного реалізму досяг свого розквіту завдяки творчості російських “передвижників” – членів “Товариства пересувних художніх виставок”, створеного в 1870 р. До цього демократичного художнього об’єднання входили Іван Крамський, Ілля Репін, Василь Суриков, Василь Перов, Олексій Саврасов, Іван Шишкін, Ісаак Левітан, Архип Куїнджі. Вони збагатили образотворче реалістичне мистецтво психологізмом, майстерністю соціального узагальнення, поетизацією рідної природи.

Наприкінці Х1Х ст. у Франції виник новий напрямок – імпресіонізм (з французької – “враження”). Його послідовники вважали, що художник повинен відтворювати навколишнє середовище так, як він його відчуває в момент зображення. Такий підхід зумовив пошук нових художніх засобів, несподіване бачення предмета, фрагментарність композиції, зображення як би випадкових рухів і ситуацій, захоплення чуттєвою красою світу.

Новизна техніки живопису імпресіоністів обумовлювала відмову від змішаних кольорів, писання чистими яскравими фарбами, густе нанесення їх окремими мазками (при сприйнятті, оптично змішуючись, вони давали потрібний тон).

Відліком для імпресіонізму стала творчість Едуарда Мане (1832-1883), зокрема, картини “Сніданок на траві” і “Олімпія”, виконані у 1863 р. Найбільш довершений твір у манері імпресіонізму “Бар у Фолі-Бержер” митець написав за рік до смерті.

Сама ж назва напрямку виникла в 1874 р. У цьому році група художників-однодумців Клод Моне (1840-1926), П’єр Огюст Ренуар (1841-1919), Каміль Піссарро (1831-1903), Альфред Сіслей (1839-1899), Едгар Дега (1834-1917), Берта Морізо (1841-1895), Анрі де Тулуз-Лотрек (1864-1901) відкрили виставку своїх картин в одному із фотоательє Парижу. Виставлений там пейзаж Клода Моне “Враження. Схід сонця” і дав назву творчості цих художників.

Хоча історія імпресіонізму в живопису досить коротка: всього 12 років і 8 виставок, але його вагомість і значення відповідають цілим живописним епохам.

Майстри, які раніше примикали до імпресіонізму, шукали нових художніх засобів і намагалися перейти від властивої імпресіонізму фіксації окремих миттєвостей життя до втілення більш тривалих станів – духовних і матеріальних. Їхня творчість дістала назву – постімпресіонізм (від лат. post – “після”).

Найяскравіше творчість постімпресіоністів представлена роботами французьких живописців – Поля Сезанна (1839-1906), Вінцента Ван Гога (1853-1890), Поля Гогена (1848-1903). Своїм мистецтвом і життям вони відкидали нав’язаний їм спосіб існування. Син банкіра Сезанн розірвав зі своєю родиною, священик Ван Гог відмовився від проповідництва, комерсант Гоген заради живопису покінчив з підприємницькою діяльністю, залишив сім’ю і виїхав на Таїті. Не знайшовши гармонії в сучасному суспільстві, художники звернулися до природи, але прагнули відобразити не мить, а вічність.

Заслуга французьких художників і в започаткуванні символізму, який оформився наприкінці Х1Х - початку ХХ ст. Певну ідею, явище, образ, як вони вважали, можна художньо відтворити лише приблизно, за допомогою символу, алегорії. В цьому жанрі успішно творили француз Поль Гоген, росіяни Михайло Врубель (1856-1910) і Микола Реріх (1874-1947), литовець Мікалоюс Чюрльоніс (1875-1911).

У спорідненій з живописом скульптурі слід виділити творчість француза Огюста Родена (1840-1917), до якого всесвітня слава прийшла ще за його життя. Характерною особливістю його творчого доробку став сплав різних мистецьких напрямків. Зокрема, глибоким реалізмом проникнута його скульптурна група “Громадяни міста Кале”. До імпресіонізму можна віднести його поетичні роботи “Поцілунок” і “Вічна весна”. В “Мислителі” відчувається відлуння символізму.

ХХ ст. започаткувало виникнення різних стилів і течій, котрі мистецтвознавці позначили збірним терміном “модерн” (з французької – “новітній”, “сучасний”). Цей напрямок не відзначається певною особливістю стилю. Для нього характерні різноплановість й різноманітність засобів художнього висвітлення. З модернізмом перегукується авангардизм (з французької – “передовий загін”). Їх об’єднує інтуїтивізм та автоматизм у творчому процесі, суб’єктивізм у змісті, відмова від ілюзії простору, деформація предметів у зображенні тощо.

Модернізм і авангардизм панували у всьому мистецькому житті, але найбільш виразно проявилися в живописі. Щоб скласти про них уявлення, зупинимося на деяких їхніх течіях.

Дадаїзм (від французького “dada” – “дерев’яний коник”, переносно – безладний дитячий лепет) виник під час Першої світової війни як протест проти мілітаризму. Його методи, що зводилися до несподіваних витівок (абсурдних сполучень, набору випадкових предметів тощо), дали підставу охарактеризувати його “художнім хуліганством”.

Риси дадаїзму проявилися в сюрреалізмі (з французької “surrealisme” – “надреалізм”). Його послідовники проголосили джерелом мистецтва сферу підсвідомого – інстинкти, інтуїцію, а його методом – розрив логічних зв’язків, витіснених суб’єктивними асоціаціями. До улюблених прийомів сюрреалістів належить відтворення фантастичних видінь, марень, галюцинацій, вигаданих образів, що найбільш наочно розкривають підсвідомість.

Цей напрямок прославив іспанський живописець Сальвадор Далі (1904-1989). Його майстерно написані картини поєднують химерні фантасмагорії, протиприродні ситуації, навмисне безглузде сполучення предметів з видимою достовірністю, несподіване використання алегоричних образів.

Прикладом останнього може бути полотно “Розп’яття”, на якому традиційний образ Ісуса зображений в несподіваному ракурсі. Гострі соціальні мотиви пронизують його картину “Передчуття громадянської війни”, що стала символом століття. Музою художника була його дружина – росіянка Олена Дякова (Гала). Її образ проходить через всю його творчість (“Атомна Леда” та ін.).

Тенденція до абстрагування краси в живопису намітилася в течії, яка на виставці 1905 р. в Парижі отримала від журналістів іронічну назву “фовізм” (тобто “дикий”). Представлені полотна художників Анрі Матісса, Андре Дерена, Моріса Вламінка, Альбера Марке та інших фактично демонстрували живопис “без правил”. Для фовістів головним було прагнення до емоційної сили художнього вираження, стихійної динаміки письма, інтенсивності відкритого кольору. Ці компоненти найяскравіше проявилися у творчості Анрі Матісса (1869-1954), картини якого вирізняються дивовижністю образів і яскравістю барв, утверджуючи красу й радість буття (“Радість життя”, “Жінка в капелюсі”, “Танок”, “Музика”, “Червоні риби” та ін.).

До мінімуму звів образотворчо-пізнавальні завдання, звернувшись до конструювання простих геометричних форм на площині (куб, конус, циліндр тощо), новий мистецький засіб – кубізм. Предтечею кубізму став французький художник Пабло Пікассо (Руїс-і-Пікассо, 1881-1973) з його “Авіньйонськими дівчатами”. Проте лідером кубізму вважається його співвітчизник Жорж Брак (1882-1963). Саме в його творах елементи кубізму набули найбільш завершений вираз. За легендою Анрі Матісс, побачивши картину Брака “Будинки в Естаці” (на якій увага художника концентрована на дахах будинків – при погляді зверху), вигукнув: “Надто багато кубізму!”. Так жарт Матісса дав назву художньому напрямку.

Мистецтво майбутнього намагалися впровадити в життя представники футуризму. Їх ідеалом було майбутнє урбанізоване суспільство (естетика машинної індустрії та динамізм великого міста тощо). Щоб домогтися цього завдання, футуристи намагалися засобами живопису відтворити рух як такий, тобто перенести на полотно одночасно кілька моментів руху. Оскільки це було нереально, то вони вдавалися до абстрактної ілюзії динамічного ритму. Таким чином футуризм став одним із попередників абстрактного мистецтва.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50