Учебное пособие: Культурологія. Українська та зарубіжна культура
ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ 1:
1. Гуревич П.С. Философия культуры. –
М.: NOTA BENE, 2001. – 349 с
2. Корінний М., Потапов Г., Шевченко
В. Короткий термінологічний словник з української та зарубіжної культури. – К.:
Україна, 2000.- 182 с.
3. Костина А.В. Массовая культура как
феномен постиндустриального
общества. М.: КомКнига, 2006, - 350 с.
4. Культура и культурология: Словарь.
– Екатеринбург, М.: Деловая книга. Академ. проект, 2003.- 926 с.
5. Культурологія. Українська та
зарубіжна культура: Навч. посібник (М.М.Закович, І.А.Зязюн, О.М.Семашко та
ін.). – з вид. – К.: Знання, 2007. – 567с.
6. Руднев В.П. Энциклопедический
словарь культуры ХХ ст. Ключевые понятия и тексты. – М.: Аграф, 2003.- 599 с.
7. Хоруженко К.М. Культурология.
Энциклопедический словарь. – Ростов-на-Дону: Фенікс, 1997.- 639 с.
8. Шевнюк
О.Л. Культурологія: Навч. посібник. - 3 вид. – К.: Знання-Прес, 2007. – 353 с.
ТЕСТ
Тема 1.
Поняття культури й культурології та їхні складові.
1. У
Давньому Римі слово “культура” означало:
а) вміння обробляти землю; б) матеріальну діяльність людини; в) духовний
світ людини.
2 .Книга “Наука про культуру”,
що стала рубіжною у формуванні культурології як науки, написана:
а) Едуардом
Тайлором; б) Освальдом Шпенглером; в) Леслі Уайтом.
3.Стосовно духовного життя термін “культура” вперше вживається:
а) Марком Туллієм Цицероном; б) Самуелем Пуфендорфом; в) Іммануїлом
Кантом.
4.У науковий обіг поняття
“культура” увів:
а) Марк Туллій
Цицерон; б) Самуель Пуфендорф; в) Едуард Тайлор.
5.Автором
концепції, згідно якої поняття цивілізація й культура схожі і водночас мають
великі розбіжності, є:
а) Арнольд
Тойнбі; б) Фернан Бродель; в)Освальд Шпенглер.
6.Передачу історичного досвіду
поколінь через механізм культури здійснює функція культури:
а) світоглядна;
б) комунікативна; в) пізнавальна.
7.Культура, що створюється
привілейованою частиною суспільства або по її замовленню професійними творцями,
є культурою:
а)елітарною; б)
масовою; в) народною.
8.Синтез культур різних класів,
соціальних прошарків і груп відповідного суспільства -характерна особливість:
а) класової
культури; б) національної культури; в) світової культури.
9.Культура, що створюється
привілейованою частиною суспільства або по її замовленню професійними творцями,
є:
а) масовою
культурою; б) народною культурою; в) елітарною культурою.
10.Вікова сукупність культур
цілісного світу – особливість:
а) світової
культури; б) національної культури; в) класової культури.
ТЕМА 2.
“ІНСТИТУТИ
КУЛЬТУРИ ЯК СИСТЕМА ЇЇ ЦІННОСТЕЙ”
План
1. Влив
релігії на розвиток культури.
2.
Мистецтво – одне із основних інститутів культури.
3. Освіта
як основний елемент в системі цінностей культури.
4. Наука –
складова частина системи цінностей культури.
1. Вплив
релігії на розвиток культури
Розвиток
культури супроводжувався виникненням і становленням відносно самостійних систем
цінностей. Спочатку вони включалися в контекст культури.
Однак
пізніше розвиток цих систем цінностей приводить їх до все більш глибокої
спеціалізації і нарешті до їхньої відносної самостійності. Так сталося з
релігією, мистецтвом, наукою і освітою.
В сучасній
культурі можна вже говорити про їхню відносну самостійність і взаємодію
культури з цими інститутами.
Релігія стала однією з самих давніх систем цінностей культури. Термін
“релігія” латинського походження й означає “благочестя”, “побожність”. Релігія
– одна із форм духовно-практичного освоєння (бачення) світу, що ґрунтується на
вірі в існування Бога чи богів, тобто надприродної сили, яка панує над людиною
в її повсякденному житті.
Релігія є
комплексним явищем, яке включає ідеї, погляди, уявлення про надприродне, а
відтак і викликані ними переживання, настрої, емоції; відповідні культові дії
(молитви, богослужіння, обряди, свята); організації, що об’єднують і
спрямовують релігійну свідомість віруючих. Історичні форми розвитку релігії –
племені, національно-державні (етнічні), світові (буддизм, християнство,
іслам).
Племені
форми релігії (деякі автори називають їх релігійною свідомістю, що передувала
формуванню релігії) зародилися ще на зорі людства, а саме у первісному
суспільстві (доба кам’яного віку: палеоліту, мезоліту, неоліту). Саме тоді
виникають релігійні уявлення як необхідність пояснення навколишнього світу. Вся
духовна культура ранньої родової общини мала тісні переплетіння релігійних
уявлень. Вони зароджувалися та формувалися в таких перших початкових, простіших
формах як тотемізм, фетишизм, магія, анімізм.
Людина
вірила в те, що певні види тварин, рослин, іноді явищ природи виступають
предками, покровителями людини або цілих родів, що між ними існує надприродний
родинний зв’язок. Це становить суть тотемізму (від слова “тотем” – “його рід”).
Люди вірили, що від тотема залежало їхнє життя, тому на нього намагалися
вплинути різними магічними способами. На основі тотемізму виник культ тварин.
Тотемізм
увійшов як елемент у сучасні релігії. Особливо його вплив відчутний в індуїзмі,
де багато тварин вшановуються як священні. Серед них найпочесніше місце посідає
корова. Сліди тотемізму простежуються і в християнстві. Святий дух зображується
у вигляді голуба, а Христос часто називається агнцем, тобто ягням.
Людина
обожнювала речі неживої природи, вірила в надприродні властивості матеріальних
предметів: каменів, дерев, а пізніше – ідолів, які можуть їй допомогти. Ці
вірування лежать в основі фетишизму. Термін “фетишизм” утворено від
французького слова “фейтіс” (тобто “талісман”, “амулет”). Конкретному
предмету-амулету приписувалася надприродна магічна сила, здатна охороняти його
власника від лиха, хвороб, поганого впливу. В різних релігіях фетишизм
перетворився на поклоніння священним книгам, іконам, мощам, хресту, культовим
спорудам.
У
первісному суспільстві зародились ритуальні дії. На їх основі виникла магія –
віра людей у можливість впливу на навколишню дійсність. Саме слово “магія”
іранського походження і відповідає таким словам, як “чаклунство”,
“чарівництво”. Магія присутня в танці, що передує полюванню, в шептанні
знахарки, яка виганяє хворобу з тіла хворого тощо.
Розрізнялися
такі види магії:
- чорна
магія – її мета завдати комусь шкоди;
- біла
магія – її мета комусь допомогти;
- любовна
магія – її мета привернути чи відвернути кохання;
-
лікувальна магія – “шаманське” лікування хвороб;
-
господарська магія – забезпечення врожаю або успіхів у полюванні.
Люди мали
уявлення про існування безсмертної, незалежної від тіла душі людини. Ці
вірування становлять суть анімізму. Термін “анімізм” утворено від латинських
слів “anima” – “душа” і “animus” – “дух”. Люди вірили в те, що померла особа,
точніше її душа, якимось чином продовжує існувати, переселяється в загробне
життя. Крім того, анімізм передбачає існування духів – надприродних
фантастичних істот (лісовик, мавка, русалка тощо).
Існування
душі після смерті уявлялось аналогічним життю людини. Душі приписувалися
звичайні людські потреби: в їжі, одягу. Цим пояснюється звичай одягати на
померлого кращий одяг і прикраси, класти в труну предмети праці, залишати в
могилі їжу і воду.
Релігійна
свідомість з її першими уявленнями про надприродні явища породила культову
практику: обрядові танці, заклинання, ворожіння тощо.
Оформлення
релігії в сучасному розумінні слова відбулося разом з виникненням
ранньокласового суспільства, перших національних державних утворень. Релігія
даного періоду розвитку людства сповідувала політеїзм (тобто багатобожжя) та
генотеїзм (визнання багатьох богів на чолі з одним верховним богом).
Стержнем
такої релігії був міф. Він є найбільш давня система цінностей. Вважається, що в
цілому культура рухається від міфу до логосу, тобто від вимислу і умовності до
знання, до закону.
Міф –
грецьке слово й перекладається як “переказ”. Термін “міфологія” має два
визначення. Перше: “міфологія” – це наука, яка вивчає міфи (їхнє виникнення,
зміст, розповсюдження). Друге: “міфологія” – система міфів і міфологічна
свідомість різних народів. Міфологія як галузь культури є наївне і разом з тим
фантастичне уявлення людей в докласовому і ранньокласовому суспільстві про
світ, природу і людське буття. Міфи пояснюють походження світу, богів і героїв,
а також взаємодію людини з богами, з природою. Але міф відрізняється від казки
чи легенди тим, що сприймається як реальність.
Різні
наукові школи дають різну оцінку міфам, вважаючи, що вони є:
- способом
і формою певного донаукового мислення й світогляду;
-
різновидом релігійної свідомості, тісно пов’язаної з обрядовою, ритуальною
дією, перед усім спрямованою на природу, її сили;
-
розповіддю, що ґрунтується на уособленні (персоніфікації) явищ природи і
соціальних відносин з виразною тенденцією до їхньої символізації.
Проте всі
дослідники погоджуються, що суть міфу складає несвідоме поріднення людини з
силами природи. В міфу природа виступає як світ грізних, але рідних людині
міфологічних істот або одухотворених предметів – богів, демонів, героїв, духів,
рослин, каменів тощо. В міфу все умовно й символічно. Міф дозволяє загострювати
той чи інший аспект цінності, гіперболізувати її, підкреслювати і навіть
виокремлювати.
Міфологічний
твір складається як би з двох рівнів – зовнішнього (образного) і внутрішнього –
понятійного. В процесі росту раціонального мислення зовнішній (образний) рівень
починає поступово зменшуватися. Відтак розвивається внутрішній (понятійний)
рівень. Тобто виникають зародки філософії. Поступово міфи перепліталися з
обрядами. Останні оживляли, інсценували міфи, тоді як міфи пояснювали,
тлумачили ці обрядові таїнства.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50 |