Учебное пособие: Культурологія. Українська та зарубіжна культура

3. Здобутки арабської культури доби Середньовіччя

Так як середньовічна культура Європи тісно пов’язана з християнством, таке ж саме значення для середньовічного Сходу мав іслам – наймолодша із світових релігій.

Іслам виник і склався у кочових і осілих арабських племен Аравійського півострова в двадцяті роки УП ст. За історичними мірками зовсім недавно. Пророка Мухаммеда відділяють від Ісуса шістсот років, а від Будди двадцять століть.

Засновником ісламу є Мухаммед ( в перекладі з арабської “той, кого хвалять”). В Європі його ще називають Мохаммед чи Магомет. Він народився в 570 р. у місті Мекка. Біля 610 р. отримав від Аллаха (арабською – “Бог”) Одкровення. Його і став проповідувати. До цього більшість арабів поклонялася родоплемінним богам. Серед них були небесні світила, джерела, дерева, скелі і навіть камені. Найбільше шанувався метеорит, що й зараз зберігається як святиня у головному святилищі ісламу – в храмі Кааба в місті Мекка.

На перших порах Мухаммед проповідував положення, що не дуже відрізнялися від основних релігійних засад іудеїв й християн. Основне в його віровченні – зректися старих ідолів і богів й визнати лише одного бога – Аллаха та бути покірним його волі (іслам у перекладі з арабської – “покірність”, “присвячення себе Богу”).

На практиці це означало повне підкорення (арабською – “муслім”) усіх правовірних новому пророку. Звідси й друга назва ісламу – мусульманство. Основний релігійний догмат ісламу закріплюється формулою: “Нема Бога, крім Аллаха, і Мухаммед – пророк його”. Щоб стати мусульманином, потрібно лише проголосити цю фразу.

Нового бога не прийняла мекканська родоплемінна знать, оскільки це загрожувало їй втратити паломників до храма Кааба, а значить й пов’язані з ними прибутки. Вона почала переслідувати Мухаммеда та його прихильників, які змушені були перебратися з Мекки до сусіднього міста Ясріб. Пізніше його перейменують на Медіну (“місто пророка”). Дане переселення (хіджра) відбулося в 622 р. Цей рік увійшов в історію як початок мусульманського літочислення.

На новому місці пророку поталанило більше. Його вчення визнали кочові племена, а у 630 р. іслам практично поширився на всю Аравію. Мухаммед знайшов спільну мову й з мекканською знаттю. Він визнав Кааба головним святилищем ісламу, а панівні верстви Мекки підкорилися новому пророку. В результаті паломництво до Кааба (хадж) хоча б раз в житті стало обов’язковим для кожного мусульманина.

Спочатку Мухаммед проповідував загальновизнані положення, характерні для багатьох релігій. Це обіцяння своїм послідовникам, які називалися праведниками, раю в загробному житті, й пекло для невірних, грішних. Згодом у своїх проповідях Мухаммед піднімає більш практичні, повсякденні проблеми. Будучи “посланником Аллаха” на землі, він передавав правовірним його послання. Серед них правила як шанувати Аллаха та його пророка, як ставитися до іновірних, як ділити воєнну здобич і успадковане майно, як одружуватися й розлучатися тощо. Всі ці завіти стали основою священної книги мусульман – Корана (арабською “аль-куран” – “те, що читають”).

У Корані зафіксовані основні постулати ісламу: покора нижчих верст суспільства вищим, недоторканість приватної власності. Іслам підтримував заняття торгівлею, але забороняв лихварство, проголошував верховенство чоловіка над жінкою, засуджував азартну гру, вживання свинини й алкоголю. Як й інші релігії він вимагав дотримання певних етичних заповідей: не убий, не кради, будь чесним, шануй батьків і старших тощо.

У Корані висвітлені й обряди ісламу. Для всіх мусульман обов’язковими є: п’ятикратна молитва у встановленні години; обмивання перед молитвою і після неї; сплачення податку (закят) на користь бідних, а фактично на користь держави; дотримання щорічного посту (ураза) протягом усього місяця рамазану; хоча б раз в житті паломництво до Мекки.

Главою мусульман є імам (в перекладі з арабської “людина, яка стоїть попереду”). Він керував колективною молитвою. Цю функцію спочатку виконував сам Мухаммед, потім – перші спадкоємці пророка халіфи (заступники). Проте вони не лише очолювали релігійну общину, але й стояли на чолі держави й таким чином тримали в своїх руках як духовну, так і світську владу.

Внутрішні протиріччя в лавах мусульман стали причиною розпаду ісламу на ряд течій. Основні з них: суніти, шиїти і хариджити. Спочатку їх роз’єднали головно політичні мотиви, згодом розмежували й догматичні канони.

Отже, з самого початку в світосприйнятті мусульман об’єдналися віросповідання і морально-правові настанови, релігія і політика, духовна і світська влада.

Завдяки постулату ісламу джихаду (обов’язок кожного мусульманина і общини в цілому вести протягом восьми місяців на рік священну війну за віру) араби здійснили величезні завоювання. Зовсім небагато часу потрібно було арабам, щоб поширити свою владу на землях від Іспанії на заході до Індії на сході, від Сахари на півдні до країн Північного Кавказу та Середньої Азії на півночі.

Як результат на нескінченних просторах виник історичний феномен, який в історичній літературі дістав назву мусульманська культура. Однак даний термін звучить дуже загально. Ймовірніше, можна називати арабо-мусульманською культурою лише ранній період її історичного розвитку. З Х до середини ХШ ст. поряд з арабською формуються інші національні культури: арабо-берберська, перська, тюркська, північноіндійська та інші. Проте всіх їх об’єднує єдине ісламське віросповідання.

Характерною рисою культури арабського халіфату УП-ХШ ст. стало об’єднання арабо-мусульманської культури і культури завойованих арабами народів. З свого боку на підкорені народи араби поширили свою релігію – іслам (який певною мірою замінив їм філософію та ідеологію), а також класичну арабську мову, що оформилася в мову релігії і держави, науки і мистецтва. В свою чергу завойовані народи збагатили головно освіту й науку, літературу й мистецтво арабів.

Внесок різних народів у скарбницю арабської літератури зробив її досить неповторною й своєрідною. ЇЇ самою цінною пам’яткою є Коран, оскільки він являє собою поетичний твір, до складу якого увійшли вірші й римована, ритмічна проза.

Із світської лірики самими знаменитими стали наступні три збірки давньоарабської поезії: “Муаллакат” (“Нанизані”), “Хамаса” (“Доблесть”), “Кіта-аль-агані” (“Книга пісень”) (У1-УП ст.). Найпоширенішою є остання. В ній розповідається про трагічне кохання автора до дівчини на ім’я Лейла. Припускається, що “Книга пісень” складена знаменитим поетом на ім’я Кайса ібн-аль Мулавваха. Він ще отримав в народі призвіще Маджнун (дослівно – “божевільний від кохання”). На Сході цей сюжет досяг такої популярності, як в Європі історія Трістана й Ізольди або Ромео і Джульєтти.

Неперевершеною скарбницею арабської середньовічної лірики вважається різнопланова творчість сліпого поета Абуль-Алааль-Маарі (973-1057). З безлічі літературних, наукових, в тому числі й філософських творів Маарі виділяється його “Послання про прощення”. Ця праця мала значний вплив на вибір сюжету для безсмертної “Божественної комедії” відомого італійського поета Аліг’єрі Данте.

Не менш досконала й арабська середньовічна проза. В ній значне місце займають любовно-пригодницькі побутові новели, розповіді та анекдоти (так звані маками). Араби створили ще один оригінальний літературний жанр того часу – народний роман. Протягом багатьох років зберіг популярність один з таких романів, що дійшов до нас під назвою “Життєпис Антара”. В ньому висвітлюється життя бедуїнського поета, простого кочівника, який завдяки своїм героїчним подвигам дослужився до рангу знаменитого полководця і, долаючи багато пригод, повернувся до своєї коханої. Між Х і ХУ ст. на Близькому Сході склався збірник казок “Тисяча й одна ніч”, який в цьому жанрі по праву зайняв одне із провідних місць у світі.

Іслам справив значний вприв на образотворче мистецтво арабо-мусульманського світу. На відміну від інших світових релігій він забороняв зображення Бога і людини. Цей канон негативно вплинув на розвиток живопису. Проте в арабському світі досягли надзвичайної досконалості рослинні й орнаментні зображення. Вони широко використовувалися для прикрашання стін, стель, порталів архітектурних будівель, в орнаменті килимів, виробів художнього ремесла тощо.

Як і в образотворчому мистецтві національні особливості мала арабська архітектура. На ранніх етапах розвитку будівельної справи араби в основному перебудовували храми й палаци підкорених народів. Це трапилося, зокрема, із знаменитою Святою Софією, перебудованою в мечеть.

Зміцнення політичної й економічної могутності, а отже й держави, дало змогу в Арабському халіфаті започаткувати національне архітектурне мистецтво. Арабські зодчі створили нові, до того часу невідомі типи будівель. Перш за все це стосується мечеті (арабський храм), мінарету (вежа для заклику мусульман до молитви), медресе (богословська школа).

Вже у 687-691 рр. на вершині підвищення, де раніше знаходився зруйнований римлянами храм біблійного царя Соломона, зводиться знаменита мечеть Куббат ас-Сахра (“Купол скелі”). Щоб виправдати будівництво своєї святині на цьому місці, араби стверджують, що одного разу саме сюди ангели доставили Мухаммеда.

Мечеть має форму восьмигранника, увінчаного куполом (звідси її назва). Вона ще й зараз дивує сучасників не лише своєю оригінальною архітектурою, але й чудовими мозаїками і мармуровими колонами. Разом з сусідньою мечеттю аль-Акса мечеть Куббат-ас-Сахра увійшла в культовий комплекс мусульман “Благородне святилище” і займає в ньому третє місце. Перше місце в цьому культовому комплексі належить храму Кааба в Меккі, друге – могилі пророка Мухаммеда в Медіні.

Дбайливе ставлення до наукових здобутків завойованих народів і подальший їхній розвиток дав можливість арабській науці досягти значних успіхів. Найвідомішими науковими центрами того часу були Басра, Куфа, Багдад, Александрія. Як меценат науки увійшов в арабську історію халіф аль-Мамун. У Багдаді він створив цілий “Будинок науки”, що став свого роду поєднанням академії, бібліотеки, обсерваторії і колегії перекладачів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50