Учебное пособие: Культурологія. Українська та зарубіжна культура

Саме у псевдовізантійському стилі за проектами Івана Строма (1823-1887) й Олександра Беретті (бл.1817-1895, син архітектора Вінченцо Беретті) побудований у Києві до 1000-ліття хрещення Русі кафедральний Володимирський собор. Розписи собору у виконанні Віктора Васнецова, Михайла Врубеля, Сергія Костенка зробили його видатним явищем у монументальному образотворчому мистецтві.

2. Стан української культури в Австрійській та Австро-Угорській імперії

Порівняно із станом української культури в Російській імперії становище української культури на західноукраїнських землях, що входили до складу Австрійської імперії, було кращим.

Перш за все така ситуація пояснюється більш демократичним устроєм цієї імперії. З метою приглушення національно-визвольного руху народів, які входили до складу Австрійської імперії, її влада йшла на певні політичні, соціальні і культурні поступки підвладним народам, в тому числі й українському. Західноєвропейська революція 1848 р., що захопила й Австрію, посилила цей процес.

Цим широко користувалися українці, як й інші поневолені народи. Прикладом може бути створення у 1868 р. вже дуалістичної Австро-Угорської імперії.

Стосовно українців, то це дало їм змогу створювати політичні й культурні організації. Однією з них була заснована ще в 1833 р. у Львові студентами Львівської семінарії Маркіяном Шашкевичем, Іваном Вагилевичем і Яковом Головацьким перша в українській історії національно-культурна організація “Руська трійка”.

Гуртківці зобов’язувалися утверджувати права рідної мови, робити все для воскресіння української нації. Вищим досягненням гуртка стала поява в 1837 p. альманаху “Русалка Дністровая”.

Після революції 1848 р. в Австрійській імперії нерівність української мови було формально усунено. У Львівському університеті відкрили кафедру української мови і літератури. Це при тому, що Львівський університет був заснований ще у 1661 р. Нагадаємо, що в Наддніпрянській Україні (а саме у Харкові) перший університет було відкрито у 1805 р. Чернівецький університет постав пізніше – в 1875 р.

У Західній Україні кращим ніж у Східній Україні було становище й початкової освіти. Формально в 1869 р. тут вводиться обов’язкове навчання дітей віком від 6 до 14 років. Однак більша частина населення (від 55 до 75%) залишалася неписьменною. У Наддніпрянській Україні обов’язкове початкове навчання вводиться лише за радянської влади.

З 1868 р. свою історію веде товариство “Просвіта”. Воно займалося виданням українською мовою книг, журналів. Визначною подією в українському науковому житті XIX ст. стає заснування завдяки спільним зусиллям інтелігенції Наддніпрянщини та Галичини у 1873 році “Літературного товариства ім. Шевченка”. Згодом воно під назвою “Наукове товариство ім. Шевченка” по суті перетворилося у першу вітчизняну академічну наукову організацію.

З 1892 р. почав виходити головний друкований орган Товариства – “Записки Наукового товариства ім. Шевченка”. З 1895 р. Михайло Грушевський став редактором цього видання, а через 2 роки з 1897 р. – головою названого товариства. За час його головування було видано близько 800 томів наукових праць, зокрема 112 томів “Записок НТШ”.

Про масштабність та авторитетність роботи Товариства говорить плеяда вчених, які працювали в його рамках. Мали за честь бути його членами: Михайло Грушевський, Іван Огієнко, Іван Франко, Іван Крип’якевич, а згодом видатні постаті світової науки – фізики Альберт Ейнштейн і Макс Планк, філолог Андре Мазон, математик Давид Гільберт.

Великий доробок західноукраїнських письменників у літературі. Серед великої плеяди західноукраїнських літераторів перш за все слід виділити творчість письменників-реалістів: Ольги Кобилянської (1863-1942), Юрія Федьковича (1834-1888), Василя Стефаника (1871-1936).

Чільне місце в українській літературі посіла творчість Івана Франка (1856-1916). Як різносторонньо обдарована людина, він проявив себе в поезії і прозі, драматургії і публіцистиці, новелістиці і літературній критиці, історії й етнографії, філософії і політиці.

Значним внеском в українську літературну спадщину стали його ліричні збірки “З вершин і низин”, “Зів’яле листя”, історична повість “Захар Беркут” і гостросоціальний “Борислав сміється”, поема “Мойсей”, психологічна драма “Украдене щастя” та ін.

Іван Франко багато зробив для зближення літературного процесу в Західній і Східній Україні, для розширення контактів з європейськими літературами, був обраний членом багатьох наукових товариств. Він перекладав Байрона, Гейне, Гете, а також визначних поетів і письменників різних часів і різних народів.

Не менші досягнення галичан і в розвитку театрального мистецтва. І хоча перші аматорські спектаклі тут з’явилися у 30-х роках Х1Х ст. (на десятиріччя пізніше, ніж в Наддніпрянській Україні), але професійний театр тут започатковано майже на 20 років раніше. Як вже загадувалося, у Східній Україні його розвиток затримав Емський указ.

У Галичині перший професійний театр був заснований в 1864 р. з ініціативи “Руської бесіди”. Із перервами цей мистецький колектив проіснував більше півстоліття – до Першої світової війни. У репертуарі театру були п’єси як авторів із Східної України (І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка, Т.Шевченка, М.Кропивницького, М.Старицького, І.Карпенка-Карого), так і Західної України. В 1893 р. у Львові вперше поставлено видатний твір української класики – “Украдене щастя” І.Франка.

Значний внесок галичан і у розвиток музичного мистецтва. Перше українське музичне товариство було започатковано саме у Львові в 1838 р., у Чернівцях – у 1871 р. Першу в Україні консерваторію також було створено у Львові в 1880 р.

Плідну діяльність проводило Музичне товариство ім. Миколи Лисенка у Львові. Причому при останньому в 1905 р. організовано Вищий музичний інститут ім. Миколи Лисенка. У його створенні брав активну участь український композитор, музикознавець, фольклорист, педагог Станіслав Людкевич (1879-1979), який був його директором у 1910-1915 рр.

Широко популяризували українську музично-пісенну творчість хори, зокрема “Боян”, “Бандурист”, “Сурма”.

На західноукраїнських землях консолідуються художні сили. В цій справі велику роль зіграло мистецьке об’єднання художників – Товариство для розвою руської штуки (тобто українського мистецтва). Воно було створене у Львові в 1898 р.

Велика плеяда західноукраїнських художників навчалася у західноєвропейських художніх закладах. Багато з них зробили великий внесок у розвиток як українського, так і західноєвропейського мистецтва.

У Західній Україні першим до народної тематики звернувся Корнило Устиянович (1839-1903). Наприкінці Х1Х ст. у західноукраїнському малярстві остаточно утверджується реалізм. Саме тоді починають творити Антон Манастирський (1878-1919), Осип Курилас (1870-1951), Олекса Новаківський (1872-1935), Іван Труш (1869-1941), Микола Бурачек (1871-1942), Олена Кульчицька (1877-1967), Модест Сосенко (1875-1920) та інші відомі художники нового покоління. Вони зуміли поєднати реалізм з досягненнями європейських імпресіоністів.

В Україні засновником школи монументалістів вважається галичанин Михайло Бойчук (1882-1939).

Західноєвропейські впливи позначилися і на розвитку західноукраїнської скульптури, що мала давнє історичне коріння. Наприкінці Х1Х - початку ХХ ст. українська скульптура поповнилася набутками прихильників імпресіонізму, які сформували свій талант у мистецьких школах Європи.

Серед них виділяються Михайло Гаврило (1882-1920) – автор погруддя Тараса Шевченка, Михайло Паращук (1878-1963), якому належать скульптурні портрети Івана Франка, Василя Стефаника, Станіслава Людкевича, пам’ятник Адаму Міцкевичу у Львові спільно з Антоном Попелем, Петро Війтович (1862-1936), котрий здійснив скульптурне оформлення фасаду та інтер’єру Львівського оперного театру.

Західноєвропейські впливи були відчутні й в архітектурі Галичини. Особливого поширення тут набув віденський ренесанс. Він виділялися своєю пишністю, яку давали різьблення, ліплення, позолота. Прикладом може бути оперний театр у Львові (архітектор З.Горголевський) та Львівський політехнічний інститут (архітектор Юліан Захарович).

Отже, культура Західної України в Х1Х - на початку ХХ ст. досягла значних висот, хоча і знаходилася в лещатах Австрійської, а пізніше Австро-Угорської імперії.

Причини тому: порівняно демократичний устрій цієї імперії та безпосередній вплив західноєвропейської культури. Західноукраїнська культура живила своїми культурними потоками всю українську культуру.

Тож справедливим є визначення, що західноукраїнські землі стали своєрідним П’ємонтом українського національного і культурного відродження (П’ємонт – це північна область Італії, де був започаткований національно-визвольний і національно-культурний рух італійців). Таке значення Західної України збереглося і в подальшій українській історії.

3. Українська культура доби визвольних змагань 1917-1920 рр. та в умовах радянської доби

Після повалення царату в Україні почався новий етап національно-визвольного руху, який сприяв подальшому розвитку національної культури.

У культурному поступі на перший план вийшли проблеми національної освіти. Школи переводилися на українську мову викладання, відкривалися українські гімназії. Останніх за період владування Центральної Ради було створено понад 80. Не менша увага приділялася публікації українських підручників, яких у буремний 1918 р. було видано понад 300 тис. примірників.

За часів Павла Скоропадського народний університет у Києві набув статус державного, відкрито також університет у Кам’янець-Подільську. В 1918 р. почали функціонувати Українська педагогічна академія, історико-філологічний факультет у Полтаві, Українська державна академія мистецтв.

У період Гетьманату заснуванням Української Академії наук закладалися основи розвитку української академічної науки. Її очолив видатний український вчений Володимир Вернадський.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50