Учебное пособие: Культурологія. Українська та зарубіжна культура

Подібна ситуація склалася щодо відкриття так званих “Х - променів”, які сьогодні переважно називають рентгенівськими. Близько 1895 р. їх паралельно відкрили відомі фізики – українець І.Пулюй та німець Вільгельм Рентген (1845-1923). Й досі точиться суперечка стосовно авторства даного відкриття. В англомовному світі відкриті промені називають Х-ray (Х-рей).

У Х1Х ст. важливу роль у спілкуванні людей відіграє періодична преса. Завдяки удосконаленню поліграфічної промисловості (появі друкарських і набірних машин) її продукція збільшилася в обсязі й стала значно дешевшою, а тому й доступною для широкого загалу.

Х1Х ст. ознаменувалося значними змінами в науковій сфері. Саме тоді виникають нові галузі знань (зокрема, технічні науки). Водночас між ними відбувається подальша диференціація. Деякі з них виділяються в самостійні галузі (соціологія, культурологія, термодинаміка, теплотехніка тощо), інші інтегруються (астрофізика, біохімія, фізична хімія тощо).

Тоді ж формується світова наука. В цьому процесі важливе значення мають міжнародні наукові зв’язки. Насамперед йде мова про створення міжнародних наукових товариств, проведення міжнародних наукових конгресів, конференцій, симпозіумів. Вони не лише стимулюють обмін передовим науковим досвідом, але й публікують періодичні й неперіодичні наукові видання. В розповсюдженні передової наукової думки значну роль відігравали міжнародні промислові виставки.

Наукові міжнародні зв’язки поглиблюються завдяки здійсненню спільних наукових проектів. Одним з них став міжнародний проект складання каталогу зірок. Рішення про його створення було прийняте учасниками міжнародного астрономічного конгресу 1887 р., в якому взяли участь співробітники 18 астрофізичних обсерваторів різних держав.

ХХ ст. стало доленосним у розвитку науки й техніки. Про їхній рівень дають уявлені основні здобутки в цих галузям. Ось лише окремі з них: відкриття атомної енергії (фізики Альберт Ейнштейн, Нільс Бор, Е.Резерфорд), структури ДНК (Джеймс Уотсон, Френсіс Крік), почалася космічна ера, з’явилися телебачення, комп’ютер, мобільний телефон тощо.

Науково-технічна революція поставила на порядок денний завдання підготовки кваліфікованих інженерних і робітничих кадрів. Даної мети можна було досягти реорганізувавши тодішню освітню систему. В Х1Х ст. в Європі існувала триступенева система освіти: початкова, середня й вища школи.

Найбільшої реорганізації потребувала початкова школа, котра повинна була дати освіту широкому загалу. Спочатку вона вийшла з-під опіки церкви і перейшла у відання держави. Наприкінці Х1Х ст. в передових західноєвропейських країнах початкова освіта стала безкоштовною й обов’язковою. В Росії це завдання поставила перед собою лише радянська влада.

Щодо середньої і вищої освіти, то в Європі вона не зазнала радикальних змін. Майже протягом усього Х1Х ст. панувала класична гуманітарна освіта. Лише наприкінці століття з’явилися середні учбові заклади, в яких почали вивчатися природничі науки (фізика, хімія, біологія та ін.). Стосовно назв середніх учбових шкіл, то вони в кожній країні називалися по різному. Наприклад, в Німеччині і Росії це були гімназії, у Франції – ліцеї і коледжі, у Великій Британії – граматичні школи.

Наприкінці Х1Х ст. більш різноманітною стає спеціалізація вищих учбових закладів, зокрема, з’являються інженерно-технічні. Підготовкою високопрофесійних наукових кадрів займаються не лише держава, але й приватні науково-дослідні центри й лабораторії. У створенні деяких з них брали участь представники наукової громадськості різних країн. Таким був міжнародний Пастерівський інститут у Парижі, на чолі якого стояв видатний французький вчений, основоположник мікробіології Луї Пастер (1822-1895).

У ХХ ст. система освіти докорінно не змінилася, залишившись все тією ж триступеневою.

2. Основні напрямки літературного процесу: романтизм, реалізм; декаданс та його течії: натуралізм, символізм, “чисте мистецтво”

Протягом Х1Х-ХХ ст. значні новаторські зрушення відбулися в художній культурі. Особливо це стосується літератури. Х1Х ст. увійшло в історію як “золотий вік літератури”. Саме на цей час припадає творчість видатних письменників, у літературі виникають нові жанри, збільшується її вплив на суспільство.

Широкому розповсюдженню книги сприяв технічний прогрес у поліграфії, завдяки якому відбулося здешевлення друкарської продукції. Відтак вже наприкінці Х1Х ст. книга стала не привілеєм багатих верст суспільства, а мала можливість стати власністю кожної грамотної людини.

Значні зміни відбулися в середовищі письменника, в його суспільному становищі. Він отримав змогу заробляти собі на життя літературною діяльністю, тобто з’явилася професія літератора.

Особливістю розвитку літератури Х1Х ст. стало поглиблення зв’язку її представників із суспільно-політичним життям. Саме література найповніше і найточніше змальовувала дійсність і багатогранний світ особистості, а тому завойовувала передові позиції в духовній культурі.

Бурхливий розвиток національних літератур дав змогу сформувати світову літературу, яка складалася із творчого доробку визначних письменників різних країн світу. Активний суспільно-політичний процес вплинув на становлення різних літературних жанрів, що приходять на зміну один одному. Мова йде про класицизм, романтизм, реалізм і декаданс.

У боротьбі із класицизмом, який головно використовував традиції античної культури і проповідував культ розуму, сформувався романтизм. У першій половині Х1Х ст. він став провідним літературним жанром. Романтизм не задовольнявся прозою життя, а творив героїчне й високо громадянське мистецтво. Письменники-романтики відкидали буденні реалії життя й намагалися ввести в свої твори нові, багато в чому умовні, суспільні ідеали. Сюжетами таких творів ставали, як правило, виняткові події. Основний принцип романтичного мистецтва можна сформулювати наступним чином: “Незвичайні герої діяли в незвичайних обставинах”.

Основними жанрами романтичної літератури стали поема, балада, драма, новела, роман, казка. Бунтівний дух романтиків найяскравіше виражала поезія, оскільки в ній поряд з особистістю ліричного героя присутнє ще й авторське трактування подій. Прикладом геніального поєднання авторського “я” і особистості героя є творчість англійського поета-романтика Джорджа Байрона (1788-1824). У поемі “Паломництво Чайльд-Гарольда”, “східних” поемах (“Гяур”, “Абідоська наречена”, “Корсар”, “Лара”, “Мазепа”), поемі “Манфред” та інших творах він не лише викрив реакцію, виступив на захист поневолених народів, але й відтворив власний досвід учасника їхніх національно-визвольних змагань. Образ індивідуаліста-бунтаря – виразника суспільних настроїв тогочасного життя сприяв виникненню так званого “байронізму”.

Революційна романтика присутня в поезіях співвітчизника і друга Байрона Персі Шеллі (1792-1822), молодого Олександра Пушкіна (1799-1837) і Михайла Лермонтова (1814-1841) – Росія, Адама Міцкевича (1798-1855) – Польща, Шандора Петефі (1823-1849) – Угорщина, Генріха Гейне (1797-1856) – Німеччина, Віктора Гюго (1802-1885) – Франція.

Лірико-філософським та фантастичним змістом пройняті казки німецьких романістів братів Грімм – Якоба (1785-1863) і Вільгельма (1786-1859) та Ернста Гофмана (1776-1822), датського казкаря Ганса Христіана Андерсена (1805-1875), казки на сюжети індіанських легенд американського романіста Джеймса Фенімора Купера (1789-1851) та ін.

У романтичній літературі достойне місце зайняв історичний роман. Його основоположником є Вальтер Скотт (1771-1832). У творах цього “шотландського чародія” відтворене минуле країн Європи, в т.ч. й Шотландії, в переломні моменти їхньої історії (“Пуритани”, “Роб Рой”, “Айвенго”, “Квентін Дорвард” та ін.).

Історичний роман прославили твори французів Віктора Гюго “Собор Паризької Богоматері”, “93-ій рік”, “Марія Тюдор” та Олександра Дюма (1802-1870) “Королева Марго”, “Три мушкетери”, “Граф Монте-Крісто” та ін. Бунтарським романтизмом проникнута творчість їхньої співвітчизниці Жорж Санд (Аврора Дюпен, 1804-1876), якій всесвітню славу приніс роман “Консуело”. Відкриттям молодого північноамериканського романтизму стали романи Джеймса Фенімора Купера “Останній з могікан”, “Слідопит”, “Звіробій”.

З середини Х1Х ст. впливовою течією стає вже згаданий реалізм, основою якого стало правдиве відображення реальної дійсності. З романтизмом його споріднює те, що він як і романтизм критикує несправедливість сучасного суспільства, але разом з тим намагається виявити способи його подолання. На відміну від романтичного героя, герой реалістичного роману може бути не лише представником аристократичних і буржуазних кіл, творчої інтелігенції, але й знедолених верст суспільства. Проте головне в такому творі – показ типових характерів у типових обставинах.

Реалістичну літературну школу очолив французький письменник Оноре де Бальзака (1799-1850). Протягом усього свого життя він написав цикл повістей і романів, котрі об’єднав під загальною назвою “Людська комедія”. Ця назва цілком виправдалася, оскільки автор фактично відтворив енциклопедію людського суспільства з його типовою психологією, побутом, драмами, характерами і водночас індивідуальністю кожної дієвої особи.

Реалізм досяг своїх вершин також у творчості співвітчизників Бальзака – Стендаля (Анрі Марі Бейль, 1783-1842), автора знаменитого роману “Червоне і чорне” і Гюстава Флобера (1821-1880), який прославився романом “Мадам Боварі”. Французька новела здобула всесвітнє визнання завдяки творчості Проспера Меріме (1803-1870) і Гі де Мопасана (1850-1918). Творчим здобутком останнього стали відомі романи “Життя” і “Любий друг”.

Реалізм в англійській літературі достойно представили Чарльз Діккенс (1812-1870) і Уїльям Теккерей (1811-1863). В творчому доробку першого такі романи як “Пригоди Олівера Твіста”, “Домбі і син”, “Девід Копперфілд” та інші, в яких майстерно викриті конфлікти й суперечності, соціальні й психологічні драми, другого – сатиричний роман про вищий світ “Ярмарок пихи”.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50