Учебное пособие: Культурологія. Українська та зарубіжна культура

Іншою великою перешкодою на шляху розвитку української культури стали набіги татарської орди, яка дощенту нищила край, забираючи тисячі людей у полон і продаючи їх на невільницьких ринках Криму.

Захистити українство від іноземного гніту поставили собі за мету козаки. Це був проміжний прошарок між шляхтою і селянами. Від селян їх відрізняло те, що вони були вільними, а від шляхти те, що вони не могли володіти тими ж селянами. Селяни й міщани тікали від польського ярма на вільні, незаселені землі нижньої течії Дніпра, за неприступні дніпровські пороги і ставали там вільними людьми, тобто козаками. Звідси й назва козацтва – запорізьке.

Спочатку польська влада вирішила використати козаків у справі стримування татарських набігів на її південні кордони й тому мирилася із існуванням козацтва. Польський король навіть офіційно визнав певну кількість козацтва, яке заносилося в реєстр (так зване реєстрове козацтво) і утримував його. Але поряд з реєстрованими козаками знаходилася численна сила нереєстрових козаків.

Фактично на Запоріжжі виникла держава в державі, а саме відносно незалежна козацька держава в межах Речі Посполитої. Запорізька Січ була найдемократичнішим утворення у тодішньому світі. Безпосередньо козаки переобирали щорічно кошового отамана (пізніше його стали називати гетьманом). Козацька держава мала дипломатичні стосунки із зарубіжним світом. Її значення і вплив ще більше посилилися в період визвольної війни українського народу проти польської шляхти. Вершиною ж козацького впливу на культурний розвиток українства став період Гетьманщини.

4. Освіта і наука, книгодрукування і література Х1У - першої половини ХУП ст.

Стержнем кожної національної культури є освіта. Не дати її знищити стало чи не основним завданням національно налаштованих українських суспільних верств. Вони намагалися зберегти старі школи, що функціонували при церквах і монастирях, благодійних установах та в приватних маєтках. В них навчалися діти не лише феодальної знаті і багатого міщанства, а й селян та ремісників. Поряд із українською мовою (тоді її називали слов’яно-руською) вивчалась латинська. Головно учителями були представники церкви. В Україні можна було отримати лише початкову й середню освіту.

Вищих шкіл на той час тут не існувало. Тому вищу освіту можна було отримати тільки за кордоном. Цю можливість мали лише заможні громадяни. Її вони широко й використовували. Вже з Х1У ст. українська молодь виїздила на навчання до західноєвропейських університетів, переважно до Болонського, Падуанського, Празького.

Багато українських студентів закінчили вищі учбові заклади Польщі. Протягом ХУ-ХУ1 ст. більш як 800 молодих українців отримали освіту в Краківському університеті. Деякі випускники залишилися в ньому викладачами. Зокрема, в Краківському університеті працював магістр Лукаш з Нового Міста, українець за походженням, автор підручника з епістолографії (писання листів).

З Краківським університетом пов’язана діяльність його випускника, визначного культурного діяча, основоположника гуманістичної поезії, а згодом викладача античної літератури Павла Русина із міста Кросна.

Краківський університет закінчив медик, астроном і математик Юрій Котермак або Дрогобич (родом з міста Дрогобича). Він продовжив освіту у Болонському університеті, де не лише здобув ступінь доктора медицини, а був обраний деканом медичного факультету університету й викладав там медицину та астрономію. Після повернення з Італії наш знаменитий земляк викладав медицину в Краківському університеті, виконував обов’язки придворного лікаря короля Казимира. Одним із його учнів у Краківському університеті став Миколай Копернік. Юрій Котермак був не лише представником точних наук, але й ліриком, оскільки займався поетичною творчістю. Він також сприяв виходу книжок кириличним шрифтом у краківській друкарні Швайпольда Фіоля.

Вихованцем Краківського і Віденського університетів був письменник Станіслав Оріховський-Роксолан або Оріховський-Русин, як він сам себе називав, підкреслюючи цим приналежність до української національності. Сучасники ж його нарекли “руським Демосфеном”. Під впливом ідей ідеолога Реформації Мартіна Лютера, на лекціях якого був присутній, Оріховський відстоював ідею незалежності світської влади від церковної.

Навчання у вищих учбових закладах європейських країн дозволило українським студентам оволодіти передовим науковим досвідом цих країн, познайомитися з новими гуманістичними й реформаторськими ідеями. Водночас багато українців – вихованців цих університетів зробили власний внесок у розвиток світової наукової думки. Ті ж, які повернулися на батьківщину широко використовували набутий за кордоном досвід для розвитку вітчизняної освітянської й наукової справи.

Отримати вищу освіту за кордоном могло лише досить вузьке коло українства. Відтак національно налаштована українська шляхта намагалася підготувати грунт для створення відповідних учбових закладав у себе на батьківщині. У цьому напрямку перший крок здійснили церковні братства – громадські організації православних міщан. В основному вони виникли наприкінці ХУ1 ст. у відповідь на католицьку експансію. Згідно статуту членом братства міг стати кожний православний, незважаючи на місце проживання й соціальне походження. Під час вступу робився одноразовий внесок, так званий укуп, потім сплачувалися членські внески. Головний контингент братств складали різного фаху ремісники, провідна ж роль належала багатим міщанам.

Ставлячи за мету захист православної віри, братства рішуче виступили проти національного і релігійного обмеження українців. Члени братств не лише підтримували один одного матеріально, допомагаючи при хворобі, старості, в похоронах, але й піклувалися освітянською справою. Для цього ними організовувалися й утримувалися братські школи, в яких викладання проводилося рідною мовою, засновувалися і субсидіювалися книгодрукарні, бібліотеки, шпиталі тощо.

Оскільки національне відродження почалося на західних землях, то й перші братства засновуються у духовному центрі цих земель – місті Львові. Це були Успенське (1463), Благовіщенське (1542) і Миколаївське (1544) братства, які користувалися значними правами. Зокрема, львівські братства отримали статус ставропігії. Тобто не підкорялися владі львівського єпископа і навіть київського митрополита, а безпосередньо підпорядковувалися константинопольському патріарху.

На початку ХУП ст. виникли братства в Києві, Луцьку, Бересті, Перемишлі та ін. Наприкінці ХУП ст. лише на Правобережній Україні діяло близько 30 братств.

У розвиток освітянської справи зробили свій внесок й окремі представники впливових українських родів, оскільки переманювання польською владою на свій бік української шляхти було справою поступовою. Увійшов в історію як щедрий меценат української культури, зокрема церкви й освіти, князь Костянтин Василь Острозький. Його іменували “некоронованим королем” Руси, оскільки він володів на Волині й Галичині тисячами сіл.

Завдяки його старанням Острог (на Рівненщині) протягом кількох десятиліть відігравав роль українських Афін. Тут творили як зарубіжні, так і вітчизняні видатні вчені та літератори. Серед них були відомий письменник грек Кирило Лукарис; професор Краківського університету, математик та астроном Ян Лотос; вихованець Падуанського університету ієромонах Купріян; українські науковці Дем’ян Наливайко та Герасим Смотрицький; письменники-полемісти Василь Суразький та Клірик Острозький (псевдонім).

Наявність такого високоосвіченого гурту людей дала можливість князю Острозькому організувати Острозьку школу. Вона постала близько 1576 року і здобула статус найкращого навчального закладу серед існуючих на той час православних шкіл. Сучасники називали її “тримовним ліцеєм” і навіть “академією”.

Навчальний процес Острозької школи був побудований на зразок європейських колегій. В ній крім обов’язкових для колегій дисциплін приділялася увага вивченню старослов’янської, грецької і латинської мов, а також патріотичному і православному вихованню. Знаменитими випускниками школи були Мелетій Смотрицький, відомий як автор слов’янської граматики, а також славний гетьман реєстрового козацтва Петро Конашевич-Сагайдачний.

Смерть князя Костянтина Василя Острозького в 1608 р. позначилася на долі Острозької школи. Його нащадки не опікувалися нею, а внучка Анна-Алоїза Острозька заповіла маєтності школи та власні кошти ордену єзуїтів.

Більше повезло Львівській братській школі, яка була майже ровесницею Острозької школи, оскільки відкрита у 1585 р. Її навчальна система була типовою для європейських колегій, де вивчалося “сім вільних наук” (нагадаємо, тривіум: три шляхи знань – граматика, риторика, діалектика та квадривіум: чотири шляхи знань – арифметика, геометрія, астрономія, музика). Крім того студіювалися ще й мови – старослов’янська, грецька, латинська, польська, німецька.

У цій школі викладали такі визначні діячі, як Стефан та Лаврентій Зизанії, Іов Борецький, Ісайя Козловський, Сильвестр Косов, Іван Красовський та ін. Разом із Острозькою колегією Львівська братська школа мала етапне значення у становленні вищої освіти в Україні.

Вихід на політичну й культурну арену козацтва, яке стало провідною суспільно-політичною силою, змінив статус Києва. На початку ХУП ст. завдяки протекторатові козацтва він повертає собі колишнє значення духовної та політичної столиці України. Особливо зміцнилися позиції Києва в часи Петра Конашевича-Сагайдачного – гетьмана реєстрового козацького війська.

Активний наступ католицтва підштовхнув переміщення українського культурно-освітнього центру із західноукраїнських земель в центральну Україну. Рятуючись від переслідування єзуїтів, галицька та волинська інтелігенція перебирається до Києва. Це відомі вже нам найактивніші діячі острозького та львівського кола – Іов Борецький, Єлисей Плетенецький, Захарій Копистенський, Сильвестр Косов, Касіян Сакович, Тарасій Земка, брати Зизанії й Беринди.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50