Учебное пособие: Культурологія. Українська та зарубіжна культура

Римляни запровадили абсолютно новий типи споруд – амфітеатр. Найбільшим є амфітеатр Флавія або “Колізей”. Останню назву він отримав у середні віки за його розміри (від латинської “colosseum” – “величезний”). Триярусні аркади могли вміщувати 50 тисяч глядачів. Арена у формі еліпса забезпечувалася складною системою підземних технічних приміщень. Колізей призначався для гладіаторський боїв і циркових вистав. Тісно пов’язані між собою призначення витворів архітектурного мистецтва й дух самого народу. Для прикладу порівняємо: кожне грецьке місто мало театр, а кожне римське місто – цирк для гладіаторських боїв.

Для зміцнення свого впливу імператори використовували часто й інші масові видовища. Зокрема, в 46 р. на Марсовому полі за наказом Цезаря викопане штучне озеро для проведення битви між сірійським і єгипетським флотами. У ній брали участь дві тисячі гребців і тисяча матросів. Тож недарма під час народних заворушень натовп вимагав від правителів: “Хліба та видовищ!”.

Такий спосіб проведення культурного дозвілля віддзеркалював як хоробрість, так і жорстокість цього войовничого народу.

У римлян популярністю користувалися терми – приміщення з холодними й гарячими басейнами, із залами для відпочинку, для фізичних вправ, а інколи й бібліотеками. Вони були не лазнями в буквальному розумінні, а більше культурними центрами, місцями зустрічей, спілкування, відпочинку. По своїй красоті терми не поступалися палацам.

Довершеними були технічні споруди Давнього Риму. В першу чергу могутня імперія потребувала досконалих засобів зв’язку. Чудові мощені камінням дороги з’єднували усі частини величезної держави. Давня Аппієва дорога, що вела до Риму, ще й досі служить транспортною артерією. Римляни запозичили на Сході і удосконалили арочну конструкцію мостів. В усіх містах існувала складна система водопостачання. Вода для пиття подавалася по наземних водогонах (акведуках). Це були керамічні труби, які тримали високі арки. Брудна води відводилася підземними каналами.

6. Давньоримське мистецтво і література

Як і всі інші галузі культури мистецтво ставилося в першу чергу на службу зміцнення держави. Прославлення визначних політичних діячів, полководців, імператорів водночас звеличувало й саму державу. Відтак значна увага приділялася розвитку скульптурного портретного жанру, який ставав все більше реалістичним. До нашого часу збереглося безліч скульптурних портретів як молодих, так і старих осіб, як красивих, так і посередніх чоловіків і жінок, як спокійних, так і схвильованих людей. Навіть портрети імператорів (Юлія Цезаря, Октавіана, Клавдія) не прикрашалися, а передавали їхній реальний образ.

Такими ж реалістичними і високотехнічними були багатоколірні зображення на фресках, в мозаїці, що передавали об’єм і глибину простору. Окремі їхні зразки дійшли до нашого часу. Вони стали відомі після розкопок міст Помпеї й Геракуланума, знищених під час виверження вулкана Везувій у 79 р. н.е.

Освоївши здобутки своїх вчителів – грецьких поетів й драматургів, римські літератори підняли античну літературу на наступний щабель. Особливо вона розквітла в часи правління наступника Гая Юлія Цезаря, його племінника Октавіана, титулованого Августом, тобто божественним (63 р. до н.е. - 14 р. н.е.). Цьому сприяли політична й економічна стабільність, що наступила після припинення громадянської війни. В античній літературі даний період отримав назву “золотого”.

Як імператор, так і багаті громадяни заохочували розвиток мистецтва, в тому числі й літератури. Ця політика зіграла не останню роль у розквіту таланту “трьох китів” римської літератури: поетів Вергілія (Марон Публій Вергілій), Горація (Квінт Горацій Флакк), Овідія (Публій Овідій Назон), а також архітектора Вітрувія та історика Тіта Лівія, які жили й творили в “золоту епоху”.

Завдяки старанням імператора Октавіана Августа та його близького приятеля і радника Гая Цильнія Мецената (близько 74-8 рр. до н.е.) сформувався гурток діячів мистецтва, членами якого стали й названі поети. Шанувальник поезії Меценат витрачав багато коштів на підтримку поетів. Згодом ім’я Мецената стало загальною назвою для покровителів культури.

Вершиною римської класичної поезії є поема Вергілія “Енеїда”. Її герой троянець Еней взятий поетом не з народного епосу, а творіння самого автора. В цьому новизна твору про повні пригод мандри Енея, містичного засновника Римської імперії. Оскільки твір писався на замовлення імператора, Вергілій не уникнув ідеалізації імперії. Згідно сюжету за волею богів після героїчних подвигів Еней повертається до Італії і стає родоначальником римського народу. Від нього начебто й починається родовід Юліїв, до якого належав Октавіан Август. У багатьох літературах світу відомі травестії (пародійні переробки) цієї поеми, зокрема, “Енеїда” Івана Котляревського.

Різноманітною була творчість поета Горація. Його перу належать дві книги сатир і збірник віршів “Еподи” на злободенні й побутові теми, чотири книги ліричних віршів (“Од”). Він автор трактату “Наука поезії”, що стала теоретичною основою класичної поезії. Знаменитий “Пам’ятник“ Горація наслідували багато поетів (Г.Р.Державін, О.С.Пушкіна ін.).

Найвизначнішим твором Овідія є “Метаморфози”. Дане поняття означає видозміну, перехід від однієї форми розвитку в іншу. Цей міфічний епос складається з 15 книжок і 250 сюжетів. Останні розповідають про перетворення богів і людей у тварин, сузір’я тощо. “Метаморфози” починаються створенням світу, а закінчуються апофеозом Цезаря, який після смерті поринув у небо і перетворився на небесне світило. Проте усі міфи об’єднані думкою про те, як із хаосу виникає гармонія. Спеціалісти оцінили “Метаморфози” “золотою легендою” античності, “язичницькою Біблією”. Вона дає змогу нащадкам ознайомитися з греко-римськими міфами й легендами.

У 8 р. н.е. за наказом імператора Октавіана Августа Овідія заслано до Причорномор’я (до містечка Томи, поблизу сучасної Констанци в Румунії). Там поет написав автобіографічні “Скорботні елегії” й “Понтійські послання” (Понт Евксинський – грецька назва Чорного моря), пройняті тугою за батьківщиною.

З падінням Римської імперії давньоримська культура не канула у вічність. Вона стала підґрунтям подальшої європейської культурної еволюції. Протягом Середньовіччя мова давніх римлян – латинська залишилася мовою міжнародного спілкування. Вона довгий час стала мовою релігії, медицини, юриспруденції, літератури, філософії й інших галузей культури більшості європейських народів.

ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ 5:

1.  Античний театр. – К.: Веселка, 2003. – 381 с.

2.  Античность: Словарь-справочник по истории, культуре и мифологии. – Дубна: Феникс, 2003. – 295 с.

3.  Верман Карл. История искусств всех времен и народов. В 3 т. – М.: АСТ, 2001.- Т.1. – 942 с.; Т.2.- 943 с.; Т.3. – 943 с.

4.  Гнедич Петро Петрович. История искусств: Зодчество. Живопись. Ваяние: В 3 т.- М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2004. – Т. 1. – 479 с.; Т. 2. – 574 с.; Т. 3. – 638 с.

5.  Куманецкий К. История культуры Древней Греции и Рима. – М.: Высш. школа, 1990.-350 с.

6.  Кун М. Легенди та міфи Давньої Греції. – К.: Вид. центр “Академія”, 2002. – 446 с.

7.  Ліндсей Д. Коротка історія культури. В 2 т. – К.: Мистецтво, 1995.- Т.1.- 234 с.; Т.2.- 253 с.

8.  Підлісна Г.Н. Антична література. – К.: Вища школа, 1992.- 255 с.

9.  500 мастеров зарубежной класики: архитектура, живопись, графика, скульптура, декоративное искусство. Энциклопедия. – М.; СПБ: Больш. рус. энциклоп.: фонд “Ленинград. галерея”: АО “Норинт”. – 1995. – 287 с.

10.  Сто великих чудес света. – М.: Вече, 2000.- 527 с.

11.  Художня культура світу: Європейський культурний регіон. – К.: Вища школа, 2001.- 191 с.

ТЕСТ

Тема 5. Антична культура.

1. Епічні поеми “Іліада” й “Одіссея” написав: а) Гомер; б) Гесіод; в) Есхіл.

2. Одне із семи чудес світу - статую Зевса у головному храмі Зевса в Олімпії створив: а) Поліклет; б) Фідій; в) Мирон.

3. Автором знаменитої скульптури “Афродіта Кнідська” був:

а) Поліклет; б) Лісіпп; в) Пракситель.

4. Висот у прагненні передати в скульптурі зображення руху людини (таким є знамените скульптурне зображення “Дискобол”) досяг грецький скульптор: а) Поліклет; б) Лісіпп; в) Мирон.

5. Спробу з’єднати сильні сторони вчення представника матеріалістичної традиції (атомістичної концепції) Демокрита і вчення основоположника філософської школи об’єктивного ідеалізму Платона зробив:

а) Геракліт; б) Аристотель; в) Сократ.

6. Завершення колон (капітель) у вигляді геометричної фігури є характерною особливістю ордеру: а) доричного; б) іонічного; в) коринфського.

7. 142 книги “Історії Риму від заснування міста” написав:

а) Тіт Лівій; б) Гай Юлій Цезар; в) Публій Корнелій Тацит.

8. Богинею мудрості в Давній Греції була:а-Гера; б-Афродіта; в- Афіна.

9. Новий тип споруд – амфітеатр дали світу:

а) Рим; б) Греція; в) Александрія Єгипетська.

10. Складна система водопостачання з наземними водогонами (акведуками) і підземними каналами започаткована в:

а) Греції; б) Римі; в) Александрії Єгипетській.

ТЕМА 6.

”КУЛЬТУРА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ І КУЛЬТУРА ВІДРОДЖЕННЯ”

План

1. Унікальність візантійської культурної спадщини та її світове значення.

2. Культура Середньовічної Європи.

3. Здобутки арабської культури доби Середньовіччя.

4. Італійське Відродження.

5. Північний Ренесанс часів Реформізму.

1. Унікальність візантійської культурної спадщини та її світове значення

Середньовіччя охоплює період з V по XV1 ст. н.е. Термін “середні віки” (від латинської “medius” – “середній”) виник в Італії у ХУ - ХУ1 ст. серед гуманістів. Історики різних часів вкладали в це поняття різний зміст. Романтики та історики християнства ідеалізували даний період, вважали його найбільш плідним у духовно-культурному поступі людства. Гуманісти, просвітителі, порівнюючи цей період з періодом злету культури в часи античності і в епоху Просвітництва, оцінювали Середньовіччя як культурний занепад, цитуючи Гегеля як “своєрідний тип варварства”.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50