Учебное пособие: Культурологія. Українська та зарубіжна культура

На Русі найбільше поширення отримало хрестово-купольне планування соборів. Згідно нього склепіння з центральним куполом спиралися на чотири стовпи, утворюючи хрестоподібну композицію. Кутові частини покривалися купольними склепіннями. Зі східного боку, у вівтарній частині до храму прибудовувалися апсиди – напівкруглі виступи, покриті половиною купольного склепіння. Внутрішні стовпи ділили простір храму на нефи (міжрядні простори).

Особлива роль відводилася куполу, що мав не лише естетичне, але й культове призначення. Його головна функція – концентрувати духовну енергію людей шляхом “молитовного горіння” і направляти його в небо. Християни сподівалися, якщо молитва однієї людини може не дійти до Бога, то молитва багатьох людей, сконцентрована куполом, буде обов’язково почута. Згідно з візантійською традицією куполи покривалися свинцевими листами, позолоченими або пофарбованими в зелений колір. У Візантії обидва кольори (золотий і зелений) вважалися священними.

Вершиною давньоруської архітектури є Софіївський собор. Він збудований в 1036 р. за наказом Ярослава Мудрого на честь перемоги над печенігами. Як один із найдавніших соборів Європи Софія Київська є візитівкою України, місцем паломництва усіх вітчизняних й зарубіжних туристів.

Софіївський собор у Києві названий так само як і знаменитий Софіївський собор у Константинополі. Проте він є абсолютно оригінальною, самостійною архітектурною спорудою. У своєму первинному вигляду собор являв собою п’ятинефну хрестовокупольну будівлю з тринадцятьма куполами (символ Христа і дванадцяти апостолів). На сході всі п’ять нефів закінчувалися апсидами, а у центральному апсиді розташовувався вівтар. Дванадцять куполів сходинками піднімалися до великого центрального купола. Зовні до будівлі з трьох боків примикала арочна галерея, що загалом створювало пірамідальну композицію. Вся споруда була зведена так, щоб при порівняно невеликому розмірі створити відчуття величі й гармонії.

Характерні риси Софії Київської – багатоглав’я, пірамідальність композиції, оригінальна кладка, шоломоподібна форма куполів – стали новизною в будівельній справі й в свою чергу збагатили візантійську архітектурну школу.

Сусідом і майже ровесником Софії Київської став собор, присвячений архангелу Михаїлу. За ним закріпилася назва Золотоверхого Михайлівського собору. Він пережив всі пожежі й війни попередніх епох, але був зруйнований радянською владою у 30-ті роки ХХ ст. під так званим приводом реконструкції міста. Незалежна Україна відновила свою святиню. Зараз український уряд намагається повернути унікальні мозаїки Михайлівського собору з Росії, куди вони були вивезені. На початку 2001 р. вже повернуті чотири фрески.

Окрасою Києва, пам’яткою архітектури світового значення є й ансамбль Києво-Печерської лаври. Його головна споруда – Успенська церква стала важливим етапом у розвитку руської архітектури. З неї почалося поширення однокупольних храмів, основного типу культових споруд періоду феодальної роздробленості. Церква зруйнована в 1941 р. під час німецької окупації (є версія, що за наказом із Москви). Сьогодні вона вже відновлена.

Найкраще архітектура Х1-ХП ст. збереглася у стольному граді Сіверської землі – Чернігові, мальовничо розташованому на березі Десни. Зокрема, світове значення мають Спасо-Преображенський собор і церква Параскеви П’ятниці. Слід підкреслити, що для архітектури Спасо-Преображенського собору характерний вплив західноєвропейського романського стилю: масивність об’єму, вузькі вікна, крута сходова вежа.

Найбільше західноєвропейські впливи просліджуються в архітектурі Галицько-Волинського князівства, що в першу чергу засвоїла й переробила елементи архітектури сусідніх країн. Тут активно розвивалася замкова архітектура, поширювався такий варіант церковної споруди, як кругла ротонда. Після монголо-татарського нашестя культурний центр Київської Русі перемістився на захід, у Галицько-Волинське князівство.

Культові споруди прикрашалися іконописом, фресковим розписом і мозаїкою. Із іконописців на скрижалях історії залишилися імена монахів Києво-Печерського монастиря Григорія та Аліпія (обидва творили у другій половині Х1 - на початку ХП ст.). Вони стали засновниками київської художньої школи іконопису.

У Київській Русі на високому рівні знаходилося декоративно-прикладне мистецтво. Особливого розвитку досягло ювелірне мистецтво, що відзначалося високою естетикою і технікою виконання. Давньоруські ювеліри вміли робити чорніння срібла, лиття з дорогоцінних металів, карбування, інкрустацію.

Вони користувалися технікою скані (узори з тонких металевих ниток), зерні (прикраси з напаяних дрібних металевих кульок). Київські ювеліри оволоділи складною технікою перегородчастої емалі, що була запозичена у Візантії, але удосконалена ними. Процес її виготовлення був досить непростий. На золоту пластину наплавляли тонкі золоті перегородки. Таким чином отримані порожнини заповнювали емалевим порошком і розплавляли його. Як засвідчує німецький знавець ремесел Теофіл (Х1 ст.) руські вироби “з золота з емаллю і срібла з черню” високо цінувалися в середньовічній Європі.

На Русі досить популярними були такі види мистецтва як музика і танці, що супроводжували різні обряди, календарні свята. Ми знаходимо зображення музикантів і танцюристів на знаменитих фресках вежі Софіївського собору. Свідчення цих фресок, а також билин та літописів дають нам уявлення про давньоруські музичні інструменти. Ними були ріг, труби, бубон, гуслі, гудок.

Прийняття християнства дало поштовх подальшому розвитку хорового мистецтва, оскільки одноголосий спів став частиною богослужіння. Проте православний канон, на відміну від католицького, забороняв супроводжувати богослужіння інструментальною музикою. На Русі діяли дві системи нотних записів – самобутня і візантійська.

Отже, культура Київської Русі мала досить високий рівень в порівнянні із рівнем західноєвропейської середньовічної культури. Така ситуація пояснюється тим, що давньоруська держава не підпала під владу церкви (як це сталося на заході) й тому мала досить сильні світські елементи. А цей фактор зіграв не останню роль в збагаченні давньоруської культури. Проте даний стрімкий культурний поступ перервала іноземна експансія, що розпочалася з середини ХШ ст.

3. Історичні умови розвитку української культури Х1У - першої половини ХУП ст.

Історичні реалії, в яких опинилася Русь-Україна в Х1У - першій половині ХУП ст., вплинули на формування української культури. На відміну від процвітаючих західноєвропейських держав Україна опинилася під іноземним ярмом. Першим стало монголо-татарське. Потім українські землі підпали під вплив Литви, а далі поступово відійшли до Польщі.

Монголо-татарська навала стала головною причиною переміщення політичного й культурного центру із Київської землі до більш віддалених від монголо-татар і захищених від них горами й лісами земель Галицько-Волинського князівства.

В умовах роз’єднання і поневолення український народ не мав змоги збагачувати свою культурну спадщину. Відтак його головним завданням стало збереження давніх культурних традицій. Протягом наступних століть цей багатий культурний потенціал давав можливість живити українську духовність.

Навіть в умовах іноземного поневолення політичні та культурні традиції Русі запозичували інші народи, які стояли на нижчому щаблі розвитку. Така ситуація характерна для Великого князівства Литовського, під владу якого в другій половині Х1У ст. потрапили українські землі.

Порівнюючи з роками монголо-татарської навали цей період виявився сприятливішим для української культури. Литовські князі вважали себе спадкоємцями Київської держави. У своїй політиці стосовно Руської землі вони дотримувалися правила “старого не змінювати й нового не вводити”. Литовські керманичі називали себе королями литовськими та руськими, дотримувалися руських звичаїв, залишали при владі місцеву знать.

Відчуваючи вищість української культури, литовці зберегли за української мовою статус офіційної. Нею користувалися в урядуванні, складанні грамот і законів. Правові традиції “Руської правди” продовжилися у “Литовських статутах”, що стали одними із кращих правових кодексів середньовічної Європи. В часи литовського панування не переслідувалася і Руська православна церква. Певні представники литовської княжої династії приймали православ’я і споріднювалися із знатними українськими й білоруськими родами.

Проте така ситуація тривала недовго. У 1385 р. князь Ягайло згідно Кревської польсько-литовської унії приєднав Литву разом з українськими землями до Польщі. Наслідки польської колоніальної політики дали себе знати після Люблінської унії 1569 р., коли майже всі українські землі увійшли до складу Речі Посполитої. Вона поглибила політичне, економічне й духовне поневолення українства. Наступ польського “войовничого католицизму” завершила Берестейська унія 1596 р., що здійснила конфесійний поділ українських віруючих на уніатів та православних.

Наступ поляків на православну церкву переслідував більшу мету, а саме знищення національної ідентичності, оскільки в той час церква була визначальним чинником суспільного та духовного життя. Тому основним гаслом боротьби за збереження українства як нації стала оборона “церкви та нації руської”.

Цю боротьбу за охорону національних традицій в Україні, як і в кожній державі, очолювала інтелектуальна еліта. Для знешкодження національних устремлінь української шляхти польська влада намагалася різними методами її ополячити й окатоличити. До останніх належали виняткове право католиків на державні посади і привілеї. Спокушені ними українські шляхетські роди поступово переходять у польський табір.

У цей же період набирає ваги й московська держава. Переможна війна з Литвою дає їй можливість приєднати Сіверщину (Чернігів, Стародуб, Новгород-Сіверський). Проте маючи більш далекосяжні завойовницькі плани щодо всіх східнослов’янських земель, Москва проголошує себе спадкоємицею Києва, а після завоювання Константинополя турками (1453) – спадкоємицею Візантії (так звана теорія “третього Риму”). Таким чином над українськими землями нависла загроза, з одного боку, латинізації й спольщення, з другого – омосковлення.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50