Учебное пособие: Культурологія. Українська та зарубіжна культура

а) українська мова; б) старослов’янська мова; в) латинська мова.

8. Повне видання Біблії церковнослов’янською мовою здійснив:

а) Василь Костянтин Острозький; б) Петро Могила; в) Єлисей Плетенецький.

9. Заснував у 1632 р. Київську колегію:

а) Петро Могила; б) Василь Костянтин Острозький; в) Єлисей Плетенецький.

10. Ювелірні вироби, що являли собою узори з тонких металевих ниток є технікою: а) зерні; б) перегородчастої емалі; в) скані.

ТЕМА 7.

”ВИТОКИ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ. КУЛЬТУРА КИЇВСЬКОЇ РУСІ. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА Х1V – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХVП СТ”

План

1. Культура народів, які проживали на терені сучасної України.

2. Культура Київської Русі.

3. Історичні умови розвитку української культури Х1У - першої половини ХУП ст.

4. Освіта і наука, книгодрукування і література Х1У - першої половини ХУП ст.

5. Архітектура і образотворче мистецтво Х1У - першої половини ХУП ст.

1. Культура народів, які проживали на терені сучасної України

Джерелами для розвитку культури давніх русичів була автохтонна (тобто місцева) Трипільська культура (1У-П тис. до н.е.). Її назва походить від села Трипілля біля Києва, де вперше знайдено пам’ятки цієї культури. Вона відкрита наприкінці Х1Х ст. українським археологом, чехом за походженням Вікентієм Хвойкою. Племена Трипільської культури заселяли Подніпров’я й Придністров’я. Це понад 1 тис. поселень загальною кількістю понад 1 млн. чоловік.

У трипільців було розвинене землеробства, скотарство, ремісництво. Представники трипільської цивілізації жили в так званих протомістах, територія яких сягала декілька сотень гектарів, а населення – 10-15 тис. чоловік. Глинобитні будинки (як правило двоповерхові) розміщувалися колом, з майданом посередині.

Трипільці мали власних богів, свій календар, оригінальні уявлення про будову Всесвіту, вели астрономічні спостереження. За рівнем соціально-економічного розвитку населення трипільської культури підійшло до рівня цивілізацій Єгипту та Близького Сходу. Проте з різних причин воно не змогло зрівнятися з ними, не перейшло до державності, створення міст, винайдення писемності.

Культура трипільських племен трансформувалася під ударами кочівників із Сходу. Але такі завоювання ніколи не приводили до абсолютної зміни населення, повної руйнації його історичної пам’яті й культурного генофонду. Елементи трипільської культури стали складниками інших культур, що розвинулися на Україні. Від неї жителя нашої батьківщини успадкували систему господарювання, декоративний розпис будинків, орнамент розмальованої кераміки. Аж до часі християнства протрималися елементи трипільських культів, зокрема, культ богині-матері, поклоніння місяцю тощо.

Найдавнішими народами на українському терені, ім’я яких зберегла історія, були кіммерійці (1Х – УП ст. до н.е.), скіфи (УП - П ст. до н.е.), сармати (від П ст. до н.е. до П ст. н.е.). Це іраномовні племена, які прийшли сюди із Сходу і підкорили населення, змішавшись з ним.

Для кіммерійців характерні кочове скотарство, висока культура бронзи та кераміки з кольоровими інкрустаціями. На території України кіммерійські майстри одними з перших почали виплавляти залізо.

Багато культурних пам’яток залишили після себе скіфи. Їх археологи знаходять у величезних курганах, де хоронили скіфських царів. У них переважала прикрашена геометричними узорами кераміка, золоті й срібні предмети образотворчого мистецтва, головно звіриного стилю. Українці успадкували від скіфів деякі елементи одягу (білу сорочку, чоботи, гостроверху шапку), окремі деталі озброєння (сагайдак, пернач), запозичили окремі слова.

Традиції скіфської культури продовжили сармати, які панували у причорноморських степах майже 400 років. Значний вплив на культуру населення України мали грецькі міста-колонії Північного Причорномор’я. Разом з грецькою колонізацією на територію Причорномор’я та Подніпров’я прийшло письмо й мистецтво. У культурному розвитку населення нашої країни залишили слід інші племена (гуни, готи), які прокотилися хвилею по території України.

Симбіоз традиції Трипільської культури з культурними традиціями кочових племен, головно кіммерійців, скіфів, сарматів, послужив основою для формування культури венетів, антів, а в подальшому й давньоруської держави.

2. Культура Київської Русі

Безпосередньо Київська Русь виникла завдяки союзу східнослов’янських племен: полян, волинян, древлян, білих хорватів, тиверців, уличів, частково сіверян. Її назва походить від найбільшого міста цієї держави – Києва. В Х ст. на Русі існувало понад 20 міст, в ХШ – 300. Єпископ Магдебурзький Тігмар у своїй “Хроніці” говорить про Київ, як місто, котре до монголо-татарського нашестя мало 400 церков і 8 торжищ. Історики доводять, що кількість населення Києва того часу сягала 50 тис. жителів, в той час як Лондон того періоду – 20 тис.

Термін Україна вперше згадується в 1187 р. Це слово означало поняття “край”, “країна”. Термін “Русь” походить від назв річок Рось, Руса, Росавиця.

До прийняття християнства у 988 р. у Київській Русі існували язичницькі вірування. Її населення поклонялося богу Роду (захисник роду), Перуну (бог грому і блискавки), Сварогу (бог неба), Дажбогу (бог сонця), Велесу (бог потойбічного світу) тощо. Релігійна реформа 988 р. князя Володимира наблизила Київську Русь до християнського світу, дала змогу прилучитися до його культури.

Перш за все це стосується писемності. Завдяки християнству в Східній Європі, в тому числі й в Київській Русі, поширюється глаголиця. Її творцями вважаються солунські брати – монахи Кирило і Мефодій. Пізніше на основі синтезу грецького письма та глаголиці виникла кирилиця – більш спрощена, а тому й більш довершена писемність, названа на честь вищезгаданого Кирила.

У свою чергу писемність дала змогу швидкими темпами розвивати освітянську справу. Школи відкривалися головно при монастирях і храмах. Грамоті вчили священики та диякони. Спочатку писали на бересті, згодом на пергаменті, використовуючи гусяче перо і чорнило, виготовлене з дубової або вільхової кори. При монастирях переписувалися книги, формувалися книгосховища. Самою відомою була бібліотека, заснована Ярославом Мудрим при Софії Київській.

Поширення писемності сприяло формуванню літературних жанрів. Давньоруська література поділялася на перекладну та оригінальну, а саме: літописну, філософсько-богословську публіцистику, повчальну, агіографічну (священну).

До перекладної літератури відноситься література, що перекладається з інших мов. Одним з перших був переклад Євангеліє, виконаний у Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира –так зване Остромирове Євангеліє.

Літописання – це опис подій за роками. Найважливішими пам’ятками літописання є: “Повість временних літ”, написана монахом Нестором, літописи Київський (Х1ст.) і Галицько-Волинський (ХШ ст.).

Однією із найдавніших пам’яток, що дійшла до наших днів і відноситься до філософсько-богословської публіцистики, є “Слово про закон і благодать” митрополита Київського Іларіона. Цікавий зразок цього жанру – “Моління” Данила Заточника, в якому заточений у в’язниці автор намагається донести до князя не лише особисті прохання, а й загальнолюдські цінності.

Жанр повчальної літератури представляє “Ізборник” князя Святослава Ярославовича. Він акцентує увагу на проблемі “яко подобає людині бути”. Перу князя Володимира Мономаха належить “Повчання”, адресоване дітям. Це своєрідний заповіт. У ньому князь, посилаючись на авторитет Святого письма і твори отців церкви і враховуючи власний життєвий досвід, радить дітям як краще управляти державою. Щоб її не занапастити, потрібно, наголошує автор, жити за Божими заповідями, загальнодержавні інтереси ставити вище родинних, дбати про церкву, не оминати убогих і сиріт, берегти людське життя.

Виховну роль відігравала й агіографічна (з грецької –“священнописанна”) література або її ще називали “житейська”. В перших життєписах йшла мова про життя князів, зокрема Бориса і Гліба, убієнних Святополком, Ольги, Володимира. Згодом “Житія” присвячуються ченцям-подвижникам. Самим відомим із них є написане Нестором-літописцем “Житіє Феодосія Печерського” – одного з фундаторів Києво-Печерського монастиря. Уславлений “Києво-Печерський патерик” висвітлює подвижництво ченців Києво-Печерської лаври.

Перлиною давньоруської літератури вважається героїчна поема “Слово про Ігорів похід” невідомого автора. Цей твір не має аналогів у візантійській та європейській літературі. В ньому поєднуються авторський ораторій, фольклорні славлення та плачі. На прикладі невдалого походу князя Ігоря проти кочівників тавруються наслідки феодальної роздробленості.

Отже, характерною рисою давньоруської літератури є насамперед її національне, патріотичне спрямування, поєднане із загальнолюдськими цінностями. Давні книжники закликали виконувати Божі заповіді, любити батьківщину, виправляти недоліки суспільства.

Поява книг, розвиток літературної творчості призвели до виникнення на Русі книжкової мініатюри. Найдавнішими з тих, що дійшли до нас, є мініатюри в “Остромировому євангелії” (1056-1057) та “Ізборнику” князя Святослава (1073).

Давні русичі були майстерними будівничими. У дохристиянську епоху житлові й культові споруди зводилися із дерева. Вони будувалися із зрубів – колод, укладених у чотирикутні вінця. Із зрубів складалися як прості хати, так і двох-трьох поверхові тереми.

Після прийняття християнства в будівництві й архітектурі позначилися візантійські впливи. Саме тоді відбувся перехід від дерев’яного до кам’яного і цегельного будівництва. Першими зведеними кам’яними будівлями були храми. Проте вони є самостійною давньоруською переробкою візантійських зразків.

Храмове кам’яне будівництво започаткувалося спорудженням за наказом Володимира Великого церкви Успення Богородиці. Пізніше за нею закріпилася назва Десятинної, оскільки Володимир спеціальною грамотою відписав їй десяту частину великокняжих прибутків. Доля церкви склалася трагічно. Під час нападу в 1240 р. на Київ монголо-татар під началом хана Батия вона стала останнім рубежем оборони і була повністю зруйнована. У наші дні зберігається лише її підмурок.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50