Учебное пособие: Культурологія. Українська та зарубіжна культура

Мистецтво, як й архітектура, в першу чергу обслуговували релігійні вірування єгиптян – віру в потойбічне життя, отже ідею постійної вічності. У своїй творчій діяльності митець повинен був дотримуватися суворих канонів (тобто правил).

У скульптурі типи статуй чітко визначалися. Стояча фігура повинна була бути випрямленою, її ліва нова робить крок вперед, руки опущені і притиснуті до тіла. Однаковою була поза й для сидячих фігур – спина пряма, погляд спрямований в далечінь, руки покладені на коліна або одна зігнута в лікті. Ці правила не змінювалися протягом тисячоліть. Відповідні пози повторяли всі зображувані: головно боги, фараони та жерці.

Певні правила існували й для живопису. На площині фігури зображалися наступним чином: голова й ноги малювалися в профіль, торс й очі – в анфас. Всі зображувані знаходилися на одній лінії. При цьому дотримувалися сувора ієрархія. Найважливіша особа зображувалася найвищою, нею був бог, нижчим залишався фараон, ще нижчим – жрець й так далі.

Релігійні уявлення давніх єгиптян вплинули на розвиток скульптурного портрета, пов’язаного головно з погребальним ритуалом і погребальними масками. Вони стали підґрунтям для формування високого портретного мистецтва. Одним із свідченнях цього став відомий всьому світові скульптурний портрет дружини фараона-реформатора Ехнатона – Нефертіті.

Досить глибокими були й наукові знання єгиптян, особливо в галузі хімії, фізики, математики, хірургії. Ці досягнення стали можливими завдяки широкому використанню прикладної науки. Монументальне будівництво вимагало глибоких пізнань в математиці й геометрії. Відтак давні єгиптяни користувалися десятковою системою числення, арифметичними й геометричними прогресіями, вміли обчислювати об’єми циліндра, півкулі, піраміди.

Точні науки допомагали жерцям удосконалювати астрономічні знання. Вони передбачали затемнення сонця, розливи Нілу й цим вміло користувалися з метою поглиблення впливу на співвітчизників.

Муміфікація, що супроводжувалася препаруванням трупів, сприяла розвиткові медицини. В Єгипті вперше в світовій медичній практиці почала діяти профільна медицина: хірургія, офтальмологія, стоматологія тощо. Для порівняння можна згадати, що в Месопотамії заборонявся розтин трупів, хоча медицина в ній також була на високому рівні.

У Давньому Єгипті освіта була доступна тільки знаті, в основному жерцям й писарям. Навчитися письму й іншим знанням можна було лише в закритих учбових закладах, що існували при храмах й називалися “будинки життя”.

Піднесення Греції, успішні воєнні походи Олександра Македонського вивели єгипетську цивілізацію із замкненого стану. Через греків культурні досягнення єгиптян стали надбанням світової культури.

4.  Культура Стародавньої Індії

Однією із найдавніших культур світу є унікальна культура Стародавньої Індії. Як й інші найдавніші культури індійська цивілізація сформувалася в басейнах рік Інд і Ганг. Це була так звана Хараппська цивілізація. Вона отримала назву від села Хараппа (Пенджаб), де в середині Х1Х ст. проводилися археологічні розкопки.

Вони дали змогу вченим прийти до висновку про появу першої місцевої цивілізації на території Індії ще в Ш тис. до н.е. Підтвердженням цьому є розкопані археологами великі міста – Хараппа, Мохеджо-Даро, Калібанган та інші. Вчені були вражені наявністю в них першої відомої в світі каналізаційної системи, причому не лише для питної, але й стічної води. Населення даних міст налічувало близько 100 тис. чоловік. Воно займалося землеробством, ремеслом, торгівлею, мореплавством, проте не знало заліза. Знаряддя праці, побутові предмети були з міді, олова, бронзи, ювелірні вироби – в основному з срібла й золота.

Населення хараппської цивілізації оволоділо піктографічною писемністю. Тексти писали з права на ліво, рядки розташовували горизонтально, вони мали до 8 знаків.

Цікавими були малюнки на печатках, на яких зображався Бог у позі йога. Це дає дослідникам підстави проводити певні паралелі між релігією хараппської цивілізації й пізнішими релігійними індійськими віруваннями.

У другій половині П тис. до н.е. з північного заходу на територію Індії прийшли племена аріїв, які на той час вже знали залізо. На завойованій території вони замінювали урбаністичний (міський) тип життя на життя сільської общини. Саме остання на довгі часи стала в Індії головним способом життєдіяльності.

У ХУ -У1 ст. до н.е. на території Індії арії заснували декілька держав. У 1У ст. до н.е. їх об’єднала династія Маур’їв. У 1 ст. до н.е. північну Індію підкорюють вихідці із Середньої Азії – кушани. В 1У ст. до н.е. Кушанську династію змінює династія Гуптів. Під її егідою відбулося загальноіндійське державне об’єднання.

У становленні культурної традиції й релігійного світогляду Індії визначальним був вплив аріїв. Одним із доказів цього є “Веди” – збірники священних гімнів на честь богів аріїв. Вони навіть зараз, у сучасній Індії, вважаються джерелом мудрості. Таких збірників є чотири. Найдавніший з них “Рігведа”, що оформився до Х ст. до н.е. Він містить 10 книг й 1028 гімнів. В трьох наступних зафіксовані пісні й обряди аріїв, жертовні й магічні формули.

“Рігведа” написана давньоіндійською (ведійською) мовою. Наступні три веди написані сучасною літературною мовою – санскритом (в перекладі “очищена”), що стала мовою спілкування народів Індії. Її творцем є брахман Ланіні, який жив на межі У-1У ст. до н.е. На основі санскриту створена і своєрідна писемність. Її алфавіт має 48 букв, з них 12 – голосних. Майже усі слова пишуться разом, розділені лише рядки.

З ведичної літератури ми дізнаємося про релігію аріїв. В її основі вчення про Всесвіт, що складається з трьох світів: неба, повітря і води. По такому принципу ділилися й боги.

На початку 1 тис. до н.е. на основі ведизму і вірувань населення хараппської цивілізації виник брахманізм. Старі ведичні боги (Варуні, Індрі, Сур’ї) змінюються новими. Ним стали Брахма (вважався творцем світу), Вішну (його охоронцем), Шива (руйнівником).

У цей же період формуються різні вчення: сансара – про міграцію, переродження душ, дхарма – про моральний порядок, карма – про діяння людини, що визначають її становище, мокша – про стан ненароджуваності й невмирання. Всі ці релігійно-філософські концепції згодом знаходять своє втілення в буддизмі та індуїзмі.

У У1 ст. н.е. в Індії виникають нові вірування – джайнізм і буддизм. Основоположником джайнізму став Махавіра. В основі його вчення: звільнення від сансари (переродження душі) через дотримання “трьох скарбів” джайнізму: правильного знання, правильного бачення і правильної поведінки. Махавіра проповідував аскетизм (крайнє обмеження потреб людини) і ахімсу (ненашкодження всім живим істотам як умова порятунку душі).

Заснування буддизму пов’язують з ім’ям Сідхартхи Гаутами (563-483 рр.). Ще зовсім молодою людиною в 28 років він залишив свою родину (згідно переказам його батько був раджа) і протягом 7 років мандрував у пошуках істини. Аж потім на нього зійшло Просвітлення і він став Буддою (тобто “Просвітленим”). Сідхартха Гаутама відкрив чотири “благородні істини”. А саме: життя є страждання, причина його є людські бажання, пристрасті, прагнення до життя і вихід з цього – угамування всіх пристрастей. Головна мета людини: досягнення “нірвани” – стану, коли людина назавжди виключається з процесу перевтілення душі і зливається з духовною “божественною” першоосновою. Тобто порятунок залежить від способу життя самої людини, в якому немає місця посередникам (брахманам чи представникам інших релігійних вірувань).

Розквіт буддизму припадає на правління третього імператора з династії Маур’їв (268-232 р. до н.е.) Ашоки. Скликаний ним буддійський собор затвердив канонічні основи буддизму. Це дало змогу буддизму поширитися за межі Індії.

Як протиставлення буддизму з’явився новий тип брахманізму – індуїзм. Згідно нього кожне божество, в тому числі головні боги індуїзму Шива, Вішну і богиня Шанті – це втілення вищого божества Брахми. Найголовніші догмати індуїзму – вчення про одвічну соціальну нерівність людей, про переселення душ і відплату за земне життя в потойбічному світі.

За традиціями аріїв суспільство поділялося на своєрідні стани – варни. В їх основі докрина про 4 варни. Кожна з них створена з тієї чи іншої частини тіла бога Брахми. Вважалося, що з вуст – брахмани (жерці), з плечей – кшатрії (знать, воїни), зі стегон – вайш’ї (землероби, ремісники, торговці), зі ступенів ніг – шудри (низи суспільства – слуги, бідняки, переселенці).

За давніми законами заборонялося змішування варн, допускалися шлюби лише в їхніх межах. Деякі категорії населення (прибиральники сміття, кати та інші представники непрестижних професій) стояли поза варнами. До них не дозволялося навіть доторкуватися. Тому вони й називалися “недоторкані”.

Згодом у 1 ст. н.е. (з часу підкорення Північної Індії Кушанською династією) на основі системи варни склалася кастова система. Касти (в Індії – “джаті”) – замкнені групи людей, місце яких у виробничому й суспільному житті визначено певними звичаями й законами, суворою регламентацією відносин.

Релігія мала вплив й на давню індійську епічну літературу. Її самими визначними пам’ятками стали “Махабхарата” і “Рамаяна”. В першій йде мова про велику війну нащадків Бхарати. В другій розповідається про подвиги героїв Крішни і Рами. “Махабхарата” доповнювалася новими легендами й міфами і згодом склала цілу літературу в межах однієї пам’ятки (18 книг). За обсягом вона у 8 разів перевершує “Іліаду” і “Одіссею” Гомера.

Славу Індії принесли й величні пам’ятки архітектури. Багато з них збереглися до сьогодення. Найбільш знамениті печерні храмові комплекси в Карлі, Еллорі і Аджанті. Останній вражає багатобарвними фресками. Вони покривають всю споруду: стіни, стелю, колони.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50