Учебное пособие: Культурологія. Українська та зарубіжна культура

В Арабському халіфаті завдяки персам стали відомі досягнення індійської науки в галузі математики й астрономії. Зокрема, араби засвоїли знаменитий астрономічний трактат “Аріабхатіам” індійського вченого Аріабхати (У ст.), в якому містяться цінні математичні відомості. Використання математичних досягнень індійців дало змогу арабам у 827 р. виміряти дугу меридіана і визначити розміри земної кулі. Вони також ввели в математику тригонометричні функції, розробили прийоми вирішення алгебраїчних рівнянь 1-го і 2-го ступеня.

Значні досягнення арабської середньовічної науки в галузі теоретичної й практичної медицини. Араби здійснювали операції по видаленню катаракти, вдавалися до кесаревого розтину.

Арабська наука прославилася завдяки доробку знаменитого вченого, філософа і лікаря Ібн Сіни (980-1037), відомого в Європі під іменем Авіценна. В його філософських творах “Книга зцілення” та “Книга вказівок і настанов” піднімаються також й природничі, в тому числі, медичні проблеми. Проте самою відомою працею, фактично енциклопедією теоретичної й клінічної медицини став його трактат “Канон лікарської науки” ( в 5 частинах). Цей твір був майже до ХУП ст. обов’язковим посібником для лікарів не лише Сходу, але й всієї Європи.

Плідний внесок у розвиток мусульманської культури зробив іранець за походженням, вчений універсальної освіченості: поет, філософ, математик, астроном Омар Хайям (1048-1123). Проте найбільшу славу йому принесли чотиривірші – рубаї, що проникнуті радощами життя, кохання й вина. Вони перекладені на всі мови світу і зараз надають незбагненну насолоду усім любителям поезії.

4. Італійське Відродження

Перехідною від середньовічної європейської культури до культури Нового часу є культура Відродження (французькою – “Ренесанс”). Вона хронологічно входить у середньовічну культуру європейських народів і охоплює період з Х1У до ХУ1 ст.

Ренесанс став можливим завдяки розкладу феодального ладу і започаткування капіталістичних відносин. У цей переломний час на зміну людині зі старим церковно-схоластичним світоглядом приходить людина з новим світосприйняттям. У визнанні такої особи головну роль відіграє не родовите походження, а її безпосередній розум і здібності. Отже, центральне місце в суспільно-політичному й економічному житті починають займати не дворяни, а спеціалісти з різних галузей знання: науковці, літератори, митці, майстри, пізніше інженери. Тобто всі ті, які замість “божественного” вивчають все “людське”. Звідси і їхня назва – гуманісти (від латинського “huwanus” – “людський”). Вони боролися за свободу думки, наукових пошуків і творчості й врешті-решт започаткували новий життєстверджуючий світогляд, що дістав назву “гуманізм”.

Утверджуючи новий світогляд, гуманісти звернулися до античної спадщини, стали її відроджувати як близьку по духу. Звідси термін “відродження”. Таким чином, гуманісти не лише зберегли та осмислили античну культурну спадщину, але й пропагували та удосконалили її. Опираючись на основи античної моралі, культурні діячі епохи Відродження створили своє власне світосприйняття, пронизане ідеалами величі людини, соціальної справедливості й свободи.

Не випадково саме з цього часу бере свій початок утопічний соціалізм. Одним із його основоположників був англійський державний діяч й письменник Томас Мор (1478-1535). Він увійшов в історію завдяки своїй знаменитій “Утопії”, в якій відобразив своє бачення ідеального ладу фантастичного суспільства. За Томасом Мором в ньому відсутня приватна власність, усуспільнені виробництво й побут, обов’язкова свідома праця, але наявний розподіл продуктів за потребами.

Майже через 100 років таку ж саму ідеалістичну картину описав італійський політичний діяч, філософ і поет Томмазо Кампанелла (1568-1639) у своїй книзі “Місто сонця”. Її сюжет – розповідь мореплавця про ідеальну общину, керовану вченими жерцями, в якій відсутні приватна власність, сім’я й наявні державне виховання дітей, загальнообов’язкова праця при 4-годинному робочому дні, розвинута освіта й наука тощо.

На епоху Ренесансу припадає цілий ряд наукових відкриттів, тісно пов’язаних з розвитком торгівлі, мореплавства, будівництва, військової техніки. Морські подорожі Христофора Колумба (1451-1506), Васко да Гами (1469-1524), Фернана Магеллана (1480-1521) дозволили відкрити американський континент, довести, що Земля має форму кулі, встановити контури океанів, морів та суші. Революційний переворот відбувся в астрономічній науці. Польський вчений Миколай Копернік (1473-1543) у праці “Про обертання небесних тіл” обґрунтував геліоцентричну систему Всесвіту. Її підтвердив німецький астроном Йоганн Кеплер (1571-1630), який відкрив закони руху планет.

Вчені епохи Відродження започаткували основи теоретичної хімії, зробили значні відкриття в галузі геології, ботаніки, медицини, удосконалили гірничу справу, металургію, суднобудування. Великий італійський вчений, інженер та митець Леонардо да Вінчі (1452-1519) сконструював перші літальні апарати, розробив проекти парашута, захисних та гідротехнічних споруд.

Німецький винахідник Йоганн Гутенберг (1394-1468) винайшов друкарський станок і таким чином започаткував в Європі книгодрукування. Надрукована ним “Біблія” стала першим друкованим виданням, шедевром раннього друку.

Подальший розвиток отримала історична наука. Вона визнала помилковим божественно-надприродне тлумачення історії й почала її оцінювати як результат діяльності людського суспільства. Нові підходи наявні в осмисленні суті держави й історії суспільства. Заслуга в цьому італійського дипломата, історика, філософа та поета Нікколо Макіавеллі (1469-1527). Вчений зрікся богословської періодизації історії й поділив її на давню, середню і нову. Вона з певними уточненнями використовується й сучасними дослідниками.

Нікколо Макіавеллі вперше вживає у своєму трактаті “Державець” таке наукове поняття як “держава”. До нього історики згадували лише конкретні держави. Водночас він дотримувався думки, що заради досягнення могутності й благополуччя держави придатні будь-які засоби. Звідси виникло поняття “макіавеллізм” як позначення вседозволеності в політиці.

Все вищезгадане – крапля в морі в порівнянні з науковими відкриття, які здійснило людство в епоху Ренесансу. Однак головним стало народження науки в сучасному розумінні, науки як нового способу пізнання світу. Середньовічна схоластика відкидається як засіб наукового пізнання. На зміну їй приходить раціональне мислення, підкріплене практичними дослідженнями.

Проте в епоху Відродження найбільшого злету досягло мистецтво, яке стало її символом. Продовжуючи традиції Стародавньої Греції, котра в центрі свого мистецького життя ставила людину, ренесансне мистецтво також втілило в собі новий гуманістичний світогляд.

Іншими характерними особливостями мистецтва Відродження є його світський (не церковний) зміст, а також всебічне використання митцями наукових здобутків. Саме завдяки образотворчому мистецтву почалося поглиблене вивчення анатомії людського тіла, а намагання передати в живописі глибини простору зумовило відкриття законів лінійної перспективи.

Мистецтво Ренесансу не випадково виникло наприкінці ХШ ст. в Італії. Вона була не лише прабатьківщиною античної культури. Не менш важливим фактором стало вперше формування ранньобуржуазних відносин саме в італійських містах-республіках. Відтак у започаткуванні італійського ренесансного мистецтва об’єдналися культурний й економічний фактори.

Довершеністю вражає італійський ренесансний живопис. В Італії творили Леонардо да Вінчі (1452-1519), Рафаель Санті (1483-1520), Мікеланджело Буонарроті (1475-1564), Джорджоне (1476-1510), Тіціан (1476-1480) та інші знамениті, неперевершені митці.

Всі вони були геніями, хоча кожний з них відзначався своєю унікальністю і багатогранністю. Їхні твори не залишали байдужими сучасників і продовжують вражати нащадків. Мистецтвознавці різних часів і різних держав вивчали їхню творчу спадщину, секрети їхньої художньої майстерності, присвячуючи їм все нові наукові розробки.

Вершиною ренесансного образотворчого мистецтва вважається творчість Леонардо да Вінчі. Напевно не має людини, яка б не знала його знаменитої загадкової й таємничої “Мони Лізи” (“Джоконда”). Не менш вражаюча його фреска “Таємна вечеря”, що прикрашає трапезну монастиря Санта-Марія делле Граціє в Мілані. На ній зображено за трапезним столом Ісуса Христа та його дванадцять апостолів у момент, коли Ісус заявив: “Один із вас зрадить мене”. З величезною майстерністю митець показав реакцію присутніх на це пророцтво.

Полонить уяву одухотворені, чарівні образи матері й дитини мадонн Рафаеля Санті, серед яких самою прославленою є “Сікстинська Мадонна”.

Не залишає байдужим монументальний розпис Мікеланджело стелі Сікстинської капели у Ватикані (композиції “Страшний суд”, “Створення Адама”).

Досконалість художнього відтворення ідеалу жіночої краси характерна для творів представника венеціанської школи Джорджоне (справжнє прізвище Джорджо Барбареллі да Кастельфранко). Його “Венера, яка спить” сповнена ідилії, в ній майстерно передана повна гармонія людини і природи.

Поряд із Джорджоне живопис Відродження у Венеції достойно представляє творчість Тіціана (власне Тіціано Вечелліо), який удосконалив усі художні пошуки епохи. У своїх творах він приділяє головну увагу індивідуальності людини, її темпераменту, душевному стану. Тіціан – автор глибоко психологічних портретних образів Карла У, Франциска 1, П’єтро Аретіно, І.Рімінальді та інших. В одних картинах (“Венера і Адоніс”, “Даная”) передається загострене відчуття життя, в інших (“Се людина”, “Оплакування Христа”) підкреслюється достоїнство та сила духу героїв.

Усі ці, як і не перелічені тут всесвітньо відомі твори, становлять золотий скарб митців італійського Ренесансу. Велич та художня сила їхньої творчої спадщини зробила їхні твори класикою, тобто зразком для багатьох поколінь художників усього світу.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50