Учебное пособие: Культурологія. Українська та зарубіжна культура

У Росії до реалізму прийшов Олександр Пушкін, який “романтизму віддав честь”, за ним – Микола Гоголь (1809-1852), Лев Толстой (1828-1910), Федір Достоєвський (1821-1881), Антон Чехов (1860-1904). Вони розкрили суперечності доби, відтворили складне внутрішнє життя людини.

На межі Х1Х-ХХ ст. творив відомий американський літератор Джек Лондон (Джон Гріффіт, 1876-1916), в творчості якого високі зразки реалізму поєдналися з романтично-сентиментальними тенденціями. Йому принесли славу збірки оповідань і повісті, присвячені правдивому відображенню мужньої боротьби людини з суворою природою Півночі, з примхами долі. Вершиною реалізму став його автобіографічний роман “Мартин Іден”. В останніх його романах “Місячна долина”, “Маленька господиня Великого Будинку”, “Серця трьох” присутні романтично-сентиментальні настрої.

Наприкінці Х1Х ст. загострення суспільно-політичних відносин спонукало до змін на літературній ниві. Як наслідок виникла нова течія, що отримала назву декадентство або декаданс (від французької “decadence” – “занепад”). Вона не була монолітною, а розпалася на ряд напрямків: натуралізм, символізм, проповідь “чистого мистецтва”. Проте ці течії були єдині в своїй опозиції до загальноприйнятої “міщанської моралі” і навіть у переконанні в занепаді й загибелі культури. Їхню творчість пронизував настрій втоми, безнадії і відчаю.

Натуралізм – неупереджене копіювання реальної дійсності, в якому риси відвертого декаденства поєдналися з демократичними, критичними, а інколи й соціалістичними тенденціями. Одним із основоположників і теоретиків натуралізму є французький письменник Еміль Золя (1840-1902). Його основний твір – 20-томна епопея “Ругон-Макари”, в якій розповідається про історію одного роду.

Протиставленням реалізму й натуралізму став символізм, представники якого стверджували, що світ непізнаний і відобразити його можна лише приблизно, символічно. Зокрема, цей напрямок представляли французи Поль Верлен (1844-1896) і Артюр Рембо (1854-1891), бельгієць Моріс Метерлінк (1862-1949), росіянин Олександр Блок (1880-1921).

З символістами перегукуються представники “чистого мистецтва” або “мистецтва для мистецтва”. Вони ратували за самоцінність художньої творчості, відстоювали її незалежність від соціальних умов і політики. Мабуть найбільш яскравим представником цього напрямку є англійський поет і письменник Оскар Уайльд (1854-1900), який у своїх творах віддавав перевагу витонченості форми перед соціальною значущістю змісту. В його творчості головними стали твори “Віяло леді Уїндермір”, “Ідеальний чоловік” та “Портрет Доріана Грея” – класичний зразок інтелектуального роману кінця Х1Х ст.

На літературній ниві Х1Х ст. крім історичного роману з’явилися й інші нові жанри: детектив і фантастика. Детективну літературу творами “Вбивство на вулиці Морг”, “Золотий жук” започаткував американський письменник Едгар Аллан По (1809-1849). Його естафету перейняв англійський письменник Артур Конан Дойл (1859-1930), який перший увів у детективну літературу образ детектива-любителя – Шерлока Холмса (повісті “Собака Баскервілей”, “Долина жаху” та ін.).

Родоначальником жанру фантастики є французький письменник Жюль Верн (1828-1905), твори якого набули всесвітньої слави (“Діти капітана Гранта”, “З землі на місяць”, “Таємничий острів”, “20 тисяч льє під водою” та ін.)

Наприкінці Х1Х ст. відособилася дитяча література. Класикою дитячої літератури стали твори американського письменника Марка Твена (Семюел Клеменс, 1835-1910) “Пригоди Тома Сойєра” і “Пригоди Гелькберрі Фінна”.

Глобальні потрясіння, радикальні політичні зміни ХХ ст. вплинули на розвиток світової літератури. Як ніколи політика диктувала реалії літературного життя, насиченого психологізмом, соціальним аналізом, прагненням відобразити нове світовідчуття, нове становище людини в суспільстві.

Ці тенденції яскраво проявилися в таких романах століття як “Жан- Крістоф” Ромена Роллана (1866-1944) у Франції, “Будденброки” Томаса Манна (1875-1955) у Німеччині, “Сага про Форсайтів” Джона Ґолсуорсі (1867-1933) у Великій Британії, “Тихий Дон” Михайла Шолохова (1905-1984) у Росії, трилогія “Фінансист”, “Титан”, “Стоїк” Теодора Драйзера (1871-1945) і “Прощай, зброя” Ернеста Міллера Хемінгуея (1899-1961) у США та ін.

Наповнена драматизмом, але епічно осмислена картина життя, де людина не втрачає надії й переборює труднощі, притаманна романам (“Шум і ярість”, “Світло у серпні”, “Місто”, “Особняк” та ін.) американського письменника Уїльяма Фолкнера (1897-1962). Набутком світової громадськості стала творчість російських письменників-емігрантів Івана Буніна (1870-1953) і Володимира Набокова (1899-1977). Причому перший отримав Нобелевську премію, а другий став класиком американської літератури.

На вищий щабель піднялася історична романістика. Її характерною рисою стало не лише ретельне та часто і наукове відтворення історичного минулого, але й пошук в ньому відповідей на актуальні проблеми сьогодення. Саме такі якості виділяють твори “Боги жадають” француза Анатоля Франса (Анатоль Франсуа Тібо, 1844-1924), “Петро Перший” росіянина Олексія Толстого (1882-1945), “Іспанська балада” німця Ліона Фейхтвангера (1884-1958) та ін.

У ХХ ст. нових висот досягла наукова фантастика, що опиралася на новітні природничо-наукові концепції. Науково-технічний прогрес і соціальні проблеми талановито поєднав мислитель-фантаст Герберт Джордж Уеллс (1866-1946), автор творів “Машина часу”, “Людина-невидимка”, “Війна світів” та ін. Ця ж сама риса притаманна творам “Людина-амфібія”, “Голова професора Доуеля” основоположника радянської наукової фантастики Олександра Бєляєва (1884-1942).

Освоєння людством космосу у другій половині ХХ ст. надихнуло письменників-фантастів піднімати космічну тематику. Їй присвячені твори Артура Кларка, Рея Бредбері, Івана Єфремова (1907-1972), зокрема його “Туманність Андромеди”.

Фантасти випереджали час, передбачали науково-технічні зрушення, що стали реальністю уже в наш час. Зокрема, це стосується проблем комп’ютерного світу, штучного розуму, яких у своїй творчості торкнулися поляк Станіслав Лем і американець Айзек Азімов.

Страшний образ можливого технократичного суспільства, ієрархічного тоталітарного ладу, які можуть підштовхнути людство до загибелі, а відтак виникнення песимістичних настроїв щодо його майбутнього, обумовили появу нового жанру – антиутопії. Яскраві зразки цього жанру – твори англійців Джорджа Оруелла (Ерік Блер, 1903-1950) “1984”; Олдоса Хакслі (1894-1963) “Прекрасний новий світ”; Артура Кестлера “Сліпуча імла”; американців Курта Воннегута “Утопія 14”, “Бойня № 5, або Хрестовий похід дітей” і Семюеля Коена “Великий терор”; росіян Євгена Замятіна (1884-1937) “Ми” і Андрія Платонова (1899-1951) “Котлован”, “Чевенгур” та ін.

Трагічне безсилля самотньої людини перед абсурдністю буття, протест проти її приниження, несправедливості щодо неї, страх перед змінами – ці почуття пронизують творчість австрійського письменника Франца Кафки (1883-1924) (романи “Процес”, “Замок”, “Америка”), яка мала досить сильний вплив на сучасників, особливо на літературний авангард.

3. Характерні особливості головних течій в образотворчому мистецтві: класицизм, реалізм, символізм, імпресіонізм, постімпресіонізм; модернізм та його види: дадаїзм, сюрреалізм, фовізм, кубізм, футуризм, абстракціонізм

Х1Х ст. дало світу узагальнюючий образ митця – “вільного художника”. Однак зміст цього терміну був ширший, оскільки до цього типу творчої праці відносилися не лише художники, а й письменники, поети, музиканти, співаки, артисти, тобто всі представники художньої культури. Перш за все відбулися зміни в їхньому суспільному становищі. Якщо за часів Відродження майстер працював лише за конкретними замовлення і був фактично прислугою при дворі аристократа, то в Х1Х ст. його творчість мала попит серед ширших верств все більш демократичного суспільства. Митці набули іншого статусу і стали інтелігенцією в сучасному розумінні цього слова.

Проте така свобода творчості обернулася для них втратою більш-менш забезпеченого життя. Сам художник повинен був знайти покупця на свої твори. Тож недарма в світовій літературі досить поширеним став трагічний і разом з тим реальний образ безкомпромісного художника, який не вписався в комерційні закони ринку й гинув від голоду в холодній мансарді.

Позитивно вплинуло на розвиток мистецького життя виникнення середнього класу, оскільки за рахунок його представників збільшився попит на художні вироби, розширилося коло відвідувачів художніх виставок. Зокрема, великою популярністю користувалися щорічні виставки, організовані Французькою академією мистецтв у Квадратному салоні Лувра. Вони й дали назву як виставкам так і впливовій течії – так званому салонному мистецтву.

Водночас удосконалення транспортних засобів дало можливість любителям мистецтва різних країн відвідувати художні заходи у визнаних центрах європейського мистецького життя (Парижі, Лондоні, Відні), а митцям (музикантам, співакам, артистам) влаштовувати міжнародні гастрольні поїздки.

У художньому житті Х1Х ст. провідні позиції займає живопис, який відзначається широким різноманіттям течій. Поряд з класицизмом і романтизмом існували реалізм і декаданс. Як і в літературі на перше місце в європейському образотворчому мистецтві виходить Франція, де продовжують панувати класичні тенденції. Використовуючи ідеали Римської республіки, митці прагнуть підпорядковувати свою творчість ідеям державності, а не перетворювати її на забаву й утіху.

Новий стиль, що виник в період Великої Французької буржуазної революції – революційний класицизм, пов’язаний насамперед із творчістю художника Жака Луї Давида (1748-1825). Активна політична позиція митця (члена Конвенту, Народних зборів) не завадила йому знайти час на створення відомих полотен, виконаних у названому вище стилі. Це були “Клятва Гораціїв” та “Смерть Марата”, причому остання написана під безпосереднім враженням від події. В період імперії живописець створив декілька парадних портретів Наполеона, що спонукали останнього оголосити Давида “першим живописцем імперії”. Таке прилюдне визнання таланту та його активна політична позиція дорого коштували художнику, який після повернення влади Бурбонами був вимушений емігрувати до Бельгії.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50