Учебное пособие: Культурологія. Українська та зарубіжна культура

а) Шумері; б) Єгипті; в) Індії.

8.Шедеври епічної літератури “Махабхарата” (“Велика війна нащадків Бхарати”) та “Рамаяна” (“Сказання про подвиги Рами”) є пам’ятками літератури: а) Індії; б) Китаю; в) Межиріччя.

9.Літературна спадщина якої країни була систематизована в так званому “П’ятикнижжі”?: а) Єгипту; б) Індії; в) Китаю.

10.Компас, фарфор, шовк, порох, гармати були винайдені в:

а) Межиріччі; б) Індії; в) Китаї.

ТЕМА 5.

“АНТИЧНА КУЛЬТУРА”

План

1. Грецька міфологія і література.

2. Давньогрецька архітектура і скульптура.

3. Освіта і наука в Стародавній Греції.

4. Система виховання й освіти, наукові знання Давньоримської держави.

5.Архітектурні й будівельні досягнення римлян.

6.Давньоримське мистецтво і література.

1. Грецька міфологія і література

“Античний” перекладається з латинської мови як “давній”. В історичній літературі античним світом традиційно називали суспільство Стародавньої Греції та Риму з Х1 ст. до н.е. до У ст. н.е. До поняття “античний світ” відноситься й тісно пов’язана з ним крито-мікенська культура (Ш – П тис. до н.е. до У ст. н.е.). Отже, античний період – це час розквіту і загибелі рабовласницьких держав Середземномор’я.

Однією з найдавніших цивілізацій Східного Середземномор’я була крито-мікенська. Археологи розкопали її залишки на островах Крит, Кіпр, Мелос, Аморгос та інших. Це в минулому були численні прекрасні міста. В них зводилися величні храми, палаци. Всередині й назовні стіни споруд прикрашалися чудовими фресками.

У свою чергу в тематиці фрескового живопису відсутні звеличання військових подвигів (типових для інших народів). Це були картини мирного життя, що славило його красу. Головно зображалася велична природа, а на її фоні – тварини, звірі, а також парадно вбрані люди, які беруть участь в урочистих церемоніях, спортивних змагання тощо. Фрески дають уявлення про релігійні вірування представників крито-мікенської культури. Вони поклонялися культу Великої Богині. Як вважають дослідник ця культура впала під ударами завойовників із півночі. Проте вона мала вплив на формування культури своїх сусідів, в першу чергу греків.

Давні греки називали свою країну Еллада, а себе еллінами. Періодизація давньогрецької культури відповідає основним періодам давньогрецької історії.

Перший період грецької історії, а відповідно й культури, датується приблизно Х1 - 1Х ст. до н.е. Він отримав назву гомерівського, оскільки відомий переважно з поем Гомера “Іліада” і “Одіссея”.

Другий період – полісний, тривав з УШ по 1У ст. до н.е. В цей час державність давньої Греції була представлена полісами – містами-державами, в яких панував головно республіканський устрій. Серед них панівне становище займали два міста-держави – Афіни і Спарта.

Саме тоді розпочалася широка грецька колонізація в Середземномор’ї та Північному Причорномор’ї. В свою чергу полісний період ділять на два етапи: архаїчний і класичний. Протягом першого етапу сформувалися основні форми давньогрецької культури. Під час другого етапу вона досягла вершин свого піднесення (У-1У ст. до н.е.).

Після перемоги в греко-персидських війнах Афіни перетворилися в самий впливовий політичний і культурний центр. Особливо посилилися політична сила, економічна міць і культурний розквіт Афін за часів правління видатного державного діяча, політика, демократа Перикла.

Наступним періодом в історії країн Східного Середземномор’я став період еллінізму. Він розпочався в 1У ст. до н.е. із підкорення Греції Македонією. Остання стояла на більш нижчому культурному щаблі й тому повністю перейняла грецьку культуру і завдяки походам Олександра Македонського поширила її на теренах підкорених народів. Зі свого боку ці народи, як носії також унікальної, розвиненої культури, збагатили культурний потенціал античності. Цей період закінчився в 1 ст. до н.е., коли Рим поширив свій вплив на елліністичні держави.

Могутня давньогрецька культура вплинула на розвиток всієї світової цивілізації. ЇЇ кращі зразки, особливо архітектури, скульптури, є в певному розумінні неперевершеними і вважаються класичними, тобто зразковими. Вони й зараз є мистецьким зразком для наслідування.

Культура Еллади мала свою специфіку, що сформувалася під впливом демократичного суспільно-політичного ладу. В Греції склався новий тип рабовласницької держави – республіканський, який суттєво відрізнявся від монархічних рабовласницьких держав Стародавнього Сходу. Завдяки республіканському устрою греки мали демократичні політико-правові інститути. Останні не лише уможливили реалізацію на практиці таких понять як права й обов’язки громадянина, але й забезпечили недоторканість приватного життя, приватної власності, свободи.

Вільна людина стала головним об’єктом і змістом культури. Ця культурна концепція, в центрі якої стояла людина, знайшла своє вираження у знаменитому вислові афінського філософа Протагора: “Людина – мірило всіх речей”. В свою чергу такий підхід до особистості обумовив стрімкий злет мистецтва, філософії, спорту та інших галузей культури, що стають невід’ємною частиною життя еллінів.

На всі галузі мистецтва значний вплив мала грецька міфологія. Елліни уособлювали свої божества з різними силами природи, тобто обожнювали сили природи у вигляді людиноподібних богів. Поступово певні місцеві міфи об’єдналися у своєрідну систему грецької міфології.

У грецькій міфології головним був Зевс-Громовержець. Його дружина Гера – богиня неба та шлюбу, Посейдон – бог морів та вод, Аід – бог підземного царства мертвих, Афіна – богиня мудрості, Гефест – бог ковальства та ремесла, Аполлон – бог, який протегував мистецтву. Особливою шанувалася богиня кохання та краси Афродіта.

Елліни вважали, що їхні боги живуть на Олімпі – найвищій горі в Греції. В їхньому уявленні вони не лише виглядали як люди, але й мали людські бажання, пристрасті, думки, почуття, включаючи й людські вади і слабості. Крім міфів існували ще й легенди про героїв. Ними були Геракл, Персей, Тезей, які звільнили землю від чудовиськ. Греки молилися й приносили жертви своїм божествам у храмах. Кожне місто мало свого покровителя. Афінам протегувала однойменна богиня мудрості, Дельфам протегував Аполлон, відповідно Олімпія мала свого покровителя – Зевса тощо.

Стосовно міста Олімпії. Там раз в чотири роки на честь Зевса влаштовувалися спортивні змагання – Олімпійські ігри. На них збиралися атлети і вболівальники з полісів Греції та її колоній. Про їхнє значення в житті еллінів свідчить той факт, що на час Олімпійських ігор навіть припинялися війни. Переможці олімпіад користувалися всенародною увагою й любов’ю, їх оспівували в піснях, поезіях, увіковічували в скульптурних зображеннях.

Міфи, легенди, пісні стали основою для створення епічних поем. Серед них найбільше прославилися поеми Гомера – “Іліада” та “Одіссея”, присвячені Троянській війні та мандрам Одіссея. Великою популярністю користувалася й поема Гесіода “Теогонія”. В ній знайшли відображення міфологічні уявлення про походження богів і будову світу.

Міфи, перекази, легенди широко використовували в своїх сюжетах видатні грецькі драматурги – Есхіл, Софокл, Еврипід. На жаль, більшість їхніх творів не збереглася. Проте ті твори, що дійшли до нас, свідчать про високий рівень грецької трагедії та розкривають основні напрямки її розвитку.

Есхіл, якого називають “батьком трагедій”, писав твори на міфологічні й історичні сюжети. Зокрема, міфологічному герою Гераклу він присвятив свою однойменну п’єсу. Міфологічний сюжет закладений і в основу трилогії “Орестея”. Історична тематика присутня в п’єсах “Семеро проти Фів”, “Перси”. В останній прославляється перемога греків у війні з персами, в якій брав участь і сам автор.

Глибоким трагізмом наповнені твори Софокла, головною ідеєю яких стало безсилля людей перед долею. В нього вони мужні, сильні, прекрасні особи. Але безжалісна дійсність стає причиною їхньої загибелі. Такий сюжет його п’єс “Цар Едіп”, “Антігона”, “Електра” та ін.

Наймолодшим із трьох великих грецьких драматургів був Еврипід. Він жив в епоху внутрішньої нестабільності – громадянських воєн, зовнішньої небезпеки, що загрожувала з боку Македонії. Така ситуація відбилася на його творчості. Еврипіда вважають основоположником психологічної драми. Зокрема, в п’єсах “Медея”, “Іполіт”, “Іфігенія в Авліді” головним героєм є самотня, переобтяжена проблемами, боротьбою між обов’язком і пристрастями людина. Відомий грецький філософ Аристотель називав Еврипіда “найтрагічнішим з поетів”.

Вершин комедійного жанру досяг Аристофан, якого не безпідставно називають “батьком комедій”. В його п’єсах висміюються пихаті політики, демагоги (“Вершники”, “Хмари”, “Оси”, “Жаби”), засуджуються наслідки безвідповідальної, руйнівної військової політики (“Лісістрата”) тощо. Драматургічні твори давніх греків і досі не сходять зі сцен театрів світу, стають сюжетами багатьох художніх стрічок.

Не менше місце на літературній ниві займала лірична поезія, тематика якої головним чином була пов’язана з думками, настроями, переживаннями її героїв. Цей жанр прославили видатні грецькі поети Анакреонт, Алкей і поетеса Сапфо.

У давній Греції на високому рівні знаходилося музичне мистецтво. Самими популярними інструментами стали ліра й флейта. Музика була одноголосою, співали в унісон. Про активність давньогрецького музичного життя свідчить наявність спеціальних колегій (об’єднань) музикантів, співаків, танцюристів.

2. Давньогрецька архітектура і скульптура

Давньогрецька архітектура й тісно пов’язана з нею скульптура заклали підґрунтя розвитку класичної будівельної й архітектурної практики. Досягнення греків в даній царині широко використовуються й сучасними зодчими.

Перш за все греки розробили своєрідну систему планування міст. Вони мали прямокутну мережу вулиць, простору площу, що служила громадсько-політичним й культурно-торговельним центром. Проте самою важливою архітектурною композицією міста став акрополь. Це була сама висока й укріплена частина міста, на якому зводилися культові споруди.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50