Учебное пособие: Культурологія. Українська та зарубіжна культура

Прихильників знайшла і концепція дифузіонізму, яка намагається пояснити культурну багатоманітність і водночас унікальність окремих культур дифузією, тобто проникненням, розтіканням культури. Згідно неї як окремі елементи культури, так і цілі культурні комплекси не винаходяться заново, а запозичуються у сусідів внаслідок використання механізму взаємовпливу.

На відміну від еволюціоністів, які зосереджують увагу на часовому розвитку культури, дифузіоністи відслідковують переміщення елементів культури та їх комплексів не лише у часі, а й у просторі. Відтак у Німеччині ця концепція дістала назву “теорії культурних кіл”, а у США – “age-and-area” (вік-час і простір) або теорії культурних ареалів. Найвідомішими послідовниками дифузіонізму є німецький етнограф Лео Фробеніус (1873-1938), австралійський етнограф і лінгвіст Вільгельм Шмідт (1868-1954) та ін.

Право на життя отримала й концепція культури як сукупності знакових систем (основна роль у розвитку культури належить знакам: письму, нотам, формулам тощо). Її дотримуються французькі вчені К.Леві-Строс, Мішель Фуко та інші.

Поширення дістала й концепція культури гри. Її представники голландський культуролог Йохан Хейзінга (1872-1945), німецький культуролог Є.Фінк та ін. Згідно їхньої теорії “гра” – вищий прояв людської суті.

Багато вчених прийшли до висновку стосовно кризи сучасної західної культури. Зокрема, німецькі філософи й соціологи Герберт Маркузе (у 1934 р. виїхав до США) і Теодор Адорно (1903-1969) побачили причину такої кризи в нових характеристиках культури, перш за все в її репресивності й раціональності. Як наслідок: руйнування традицій, раціоналізм, проникнення наукових методів у всі сфери пізнання, перехід провідної ролі до “аутсайдерів” (люмпенів, національних меншостей). На їхню думку все це не лише підірвало основи діяльності людини, але й придушило мрію, фантазію, віру і як наслідок у сфері культури спричинило глибокі внутрішні суперечності.

За висновками багатьох культурологів основною суперечністю сучасної культури є суперечність між високою (елітарною) і низькою (масовою) культурами. Цю теорію намагався теоретично обгрунтувати іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет (1883-1955).

Обмаль часу не дає змоги не лише характеризувати дані концепції, а й продовжити перелік інших. У нашій лекції ми зупинилися на короткому викладі самих відомих концепцій.

Підсумовуючи сказане різними вченими про культуру та її розвиток, можна зробити такий висновок. Всі вони розглядали культуру як важливу своєрідну характеристику суспільства, що відображає досягнутий ним рівень історичного розвитку.

ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ 3:

1.  Андреев А.Л. Искусство, культура, сверхкультура (Философия искусства Н.А. Бердяєва). – М.: Знание, 1991. – 63 с.

2.  Бердяєв Н.А. Философия творчества, культуры и искусства. В 2 т. – М.: Искусство: ИЧП “Лига”, 1994. - Т. 1. – 541 с.; Т. 2. – 508 с.

3.  Гулыга А.Б. Немецкая классическая философия.– М.:Рольф:Айрис-Пресс,2001.- 413 с.

4.  Гуревич П.С. Философия культуры. – М.: NOTA BENE, 2001. – 349 с.

5.  Додельцев Р.Ф. Концепция культуры З. Фрейда. – М.: Знание, 1989. – 60 с.

6.  Киссель М.А. Джамбаттиста Вико. – М.: Мысль, 1980. – 197 с.

7.  Культурологія. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник (М.М.Закович, І.А.Зязюн, О.М.Семашко та ін.). – з вид. – К.: Знання, 2007. – 567 с.

8.  Фрейд Зігмунд. Вступ до психоаналізу: Лекції зі вступу до психоаналізу з новими висновками. – К.: Основи, 1998.- 709 с.

9.  Хоруженко К.М. Культурология. Энциклопедический словарь. – Ростов-на-Дону: Фенікс, 1997.- 639 с.

10.  Шевнюк О.Л. Культурологія: Навч. посібник. - 3 вид. – К.: Знання-Прес, 2007. – 353 с.

ТЕСТ

Тема 3. Концепції культури у філософській думці.

1.Напрямок “культурний натуралізм”, згідно якого культура подібно живій істоті народжується, живе і вмирає, започаткували філософи:

а) Давньої Греції; б) Давнього Риму; в) Арабського Сходу.

2.Започаткував еволюційну або лінійну концепцію розвитку культури філософ: а) Самуель Пуфендорф; б) Вольтер; в) Шарль Фур’є.

3.Праця “Первісна культура”, в основу якої покладена теорія прямолінійного розвитку культури від простого до складного через універсальні для всіх народів стадії розвитку, написана:

а) Льюісом Морганом; б) Едуардом Тайлором; в) Карлом Марксом.

4.Працю “Загибель Європи”, в якій розвинута концепція замкненого (локального) розвитку культури, написав:

а) Арнольд Тойнбі; б) Карл Ясперс; в) Освальд Шпенглер.

5.Предтечею локально-циклічної концепції розвитку світової культури є:

а) Джамбаттисто Віко; б) Микола Данилевський; в) Г.Рюккерт.

6.Не релігійне, а світське уявлення про культуру як про всебічну реалізацію (матеріальну й духовну) людського розуму, виникло в:

а) епоху Просвітництва; б) період Античності; в) епоху Відродження.

7.Теорію, згідно якої культура кожного народу самобутня, розвивається самостійно, не передається іншим, є основою концепції розвитку культури:

а) локально-циклічної; б) еволюційно-лінійної; в) психолого-аналітичної.

8.Перший крок у розвитку психолого-аналітичної концепції розвитку культури зробив: а) Фрідріх Ніцше; б) Йохан Хейзінга; в) Зиґмунд Фрейд.

9.Теорію, згідно якої рушійною силою розвитку людства є матеріальний принцип, а культура – надбудова над матеріальною базою суспільства, яка, в свою чергу, залежить від способів виробництва, запропонував:

а) Карл Маркс; б) Льюіс Морган; в) Едуард Тайлор.

10. Представником так званої теорії “пошуку Бога” (за якою культура є результатом змісту розгортання релігійного культу) є:

а) Пауль Тілліх; б) Жак Марітен; в) Микола Бердяєв.

ТЕМА 4.

“КУЛЬТУРА ПЕРВІСНОГО СУСПІЛЬСТВА.

КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ”

План

1.  Культура первісного суспільства.

2.  Культура держав Месопотамії: Шумеру, Аккаду, Вавилону, Ассирії.

3.  Культурні здобутки Єгипту.

4.  Культура Стародавньої Індії.

5.  Давньокитайська культура.

культура філософський історія українська

1. Культура первісного суспільства

Дану лекцію ми розпочинаємо з розгляду культури первісного суспільства, оскільки з неї починається історія світової цивілізації. У науковій літературі в основі поділу історії людства та його культури на періоди застосовується принцип використання різних матеріалів для виготовлення знарядь праці. Ними є кам’яний, бронзовий та залізний віки.

В свою чергу кам’яний вік ділиться на палеоліт (700-12 тис. років тому), мезоліт (Х-У1 тис. до н.е.) і неоліт (У1-Ш тис. до н.е). “Палео” (грецького походження) означає “давній”, “мезо” – середній, “нео” – новий, “літ” – камінь. Саме в епоху кам’яного віку й формувалося первісне суспільство та його культура.

В епоху бронзи (в основному П тис. до н.е.) і заліза (головно 1 тис. до н.е.) з’явилися перші державні утворення. Відтак розпочався другий етап розвитку людського суспільства та його культури.

Для первісної культури характерний синкретизм (нерозділеність). Тобто не відокремлювалися і не протиставлялися один одному форми свідомості й господарювання, суспільного життя й мистецтва тощо. Будь-який вид діяльності містив у собі інші. Наприклад, полювання поєднало: виготовлення зброї, знання про звички тварин, ритуальні магічні дії (танці, пісні, живопис, заклинання) тощо.

У розвитку первісної культури близько 100 тис. років тому етапну роль відіграло оволодіння людьми вогнем. Він обігрівав їх, захищав від хижаків, збагатив й урізноманітнив їжу.

У житті первісної людини величезне значення мали знаряддя праці. Спочатку їх виготовляли із кременю. Це були рубила, скребачки, різці, наконечники списів тощо. Із кістки робили шила, голки, гарпуни, наконечники мотик, списи, дротики.

У мезоліті з’явилися більш досконаліші знаряддя праці: лук і стріли, човен і рибальські сіті, гачки, що значно збільшило продуктивність полювання й рибальства.

Наступним етапом стало одомашнення тварин, в тому числі коня. Використання його в транспортуванні, верховій їзді зробило революцію в господарюванні. Вдосконалення форм господарювання призвело до зміни кочового способу життя осілим.

У цей період відбувся перехід від первісного людського стада до родової общини. Від використання природних сховищ (печер, скельних виступів) поступово люди переходять до будівництва житла: землянок, глиняних будинків тощо.

У палеоліті з’являється примітивне образотворче мистецтво, за допомогою якого людина осмислювала навколишній світ. Це були розписи стін печер, гравюри на кістках і рогах, рельєфи, малюнки, глиняні і кам’яні скульптурки (головно жіночі). Зокрема, самими відомими зразками печерного живопису є малюнки з печер Альтаміра (Іспанія), Ласко (Франція). Проте слід відмітити, що первісне мистецтво мало більше обрядове чи магічне значення, ніж естетичне.

У неоліті відбулася так звана неолітична революція, пов’язана з переходом від привласнюючих форм господарювання (мисливство, рибальство, збирання) до відтворюючих (землеробство, скотарство).

Для неоліту характерна поява багатьох технічних і технологічних новинок: свердління, пиляння і шліфування каменю, ткацький верстат, гончарство, зародження монументальної архітектури. Великі зміни відбулися в суспільному житті – на зміну матріархату прийшов патріархат, виникла парна сім’я.

Неолітична революція сприяла збагаченню уявлень про світобудову, виникненню узагальнюючих понять, появі таких символів як хрест, спіраль, трикутник, ромб, свастика. Тобто людина поступово підходить до винайдення писемності.

Подальшого розвитку отримало декоративно-прикладне мистецтво. Кераміка покривалася орнаментом, розфарбовувалися глиняні статуетки, урізноманітнювалися ювелірні вироби: намиста, браслети, перстні.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50