Дипломная работа: Історія України
Працюючи вдень і. вночі, долаючи втому, терплячи
незліченні побутові нестатки, трудівники вершили справді героїчні справи відбудовуючи
Придніпровський металургійний район, Криворізький рудами басейн,
машинобудування Києва, Харкова, Одеси, Полтава. На кінець війни в Україні
відновила роботу третина підприємств, що працювали до війни. Вони давали чверть
довоєнної продукції.
Труднощі відбудови села також посилювалися браком робочої
сили. Адже поріділе сільське, населення було об'єктом нескінченних трудових
мобілізацій на відбудову промисловості Донбасу, Кривбасу, Києва тощо. Хоч у
1945 р. формально вваєжається відбудованими. майже всі артілі і МТС,
сільськогосподарських машин у них була лише половина довоєнної кількості.
Селяни зуміли засіяти 3/4 довоєнних посівних площ, частково відновити
тваринництво. У 1943— І945 рр. вони заготували і згідно з планом
хлібозаготівель здали державі 825 мли. пудів хліба. Та властям цього здалося
Замало. Була розгорнуто кампанію по здачі хліба у фонд оборони. Звичними вже
здирницькими методами з села було одержано ще майже таку саму кількість зерна.
Вилучали навіть посівне насіння.
Пуск підприємств супроводжувався нарощуванням виробничих
потужностей і боротьбою колективів за збільшення виробництва продукції.
Незмірно важкі дні переживало робітництво України. Переважна маса жила у
підвалах зруйнованих будинків, землянках тощо. Низькокалорійним було харчування
в їдальнях на підприємствах, а продовольчі харчі рідко можна було отоварити
продуктами. Гостро бракувало одягу, зокрема спецодягу.
У період війни дедалі ширше застосовувалася праця жінок
на важких, у тому числі підземних роботах. Молоді жінки Горлівки
виступали ініціаторами опанування жінками шахтарських професій. Надзвичайно
складно проходили відбудовні процеси в Західній Україні. Збройні формування
Української повстанської армії намагалися чинити опір Червоній армії. Водночас
підпільні боївки ОУН.
У суспільно-політичному житті УРСР, як і в цілому по
країні, після смерті Сталіна виявилися дві лінії: неосталінська (беріївська),
спрямована на посилення тоталітаризму, і реформаторська — М. С. Хрущова та
його прихильників. Розвінчавши культ особи Сталіна, XX з'їзд КПРС
ініціював реформи. Це був рішучий, але разом з тим суперечливий та обмежений
акт. Його обмеженість полягала в протиставленні Сталіна як особистості —
сталінізму як політичному режиму; у вірі в неможливість не демократизму
соціалістичного ладу; в переконаності в його історичному поступі.
Заслуга М. Хрущова полягала в тім, що він зважився
публічно викрити культ особи, розкрити правду про сталінські злочини,
виступивши з доповіддю на XX з'їзді КПРС у 1956
році. На цьому з'їзді було взято курс на оновлення соціалізму. М. Хрущов
намагався демократизувати суспільство, реформувати економіку, прагнув
розв'язувати соціальні проблеми. Проте він застосовував ті ж прийоми, які
намагався зруйнувати, був непослідовний у проведенні реформ, вірив у власну
безпомилковість. Тому започатковані Хрущовим зміни мали поверховий характер і
короткочасний ефект. Помилки Хрущова посилили позиції тих, хто виступав проти
рішень XX з'їзду КПРС,
призвели до усунення М. Хрущова від влади в жовтні 1954 р.
Десятирічний (до початку 60-х років) період отримав назву
"відлиги". Характерні ознаки цього періоду:
реабілітація невинно репресованих людей — в'язнів ГУЛагу;
заходи щодо децентралізації економічного управління,
скорочення державного апарату, розвитку громадських засад в суспільстві;
створення союзно-республіканських чи республіканських
міністерств (вугільної, металургійної промисловості; паперової та
деревообробної промисловостей; вищої та середньої спеціальної освіти, юстиції
тощо);
зміни в державному плануванні та фінансуванні, зокрема
сільського господарства;
організація міжреспубліканської Економічної комісії
Верховної ради СРСР;
постановка завдань, визначення заходів соціальної
політики;
проведення освітньої реформи, часткове розширення статусу
університетів;
постановка питань мовної політики, змін в мистецтві,
театрі, науці, книговидавництві, постановка часописів, реабілітація діячів
культури; у відповідних постановах ЦК КПРС і ЦК Компартії України (1958 р.)
була дана більш об'єктивна оцінка творчої спадщини композиторів;
зміни в морально-психологічній атмосфері суспільства.
Однак виявилася і інша тенденція: одержавлення економіки;
адміністративно-командні методи господарювання; знеосіблення, зрівняння в
оплаті праці; політизація й ідеологізація суспільного життя. В цілому всі
заходи в період "відлиги" здійснювалися в руслі непорушної
командно-адміністративної системи, а отже, в існуванні бюрократії І демократії.
Так, особливістю роботи Верховної Ради УРСР було, з одного боку, розширення ЇЇ
компетенції, вдосконалення організаційно-масової роботи, розв'язання
соціально-економічних та суспільно-політичних питань, а з другого — сувора
централізація її функцій, одноманітність роботи Рад, їх виконавчих комітетів,
розв'язання важливих питань не на депутатських сесіях, а адміністративним
шляхом. На початку 60-х років Ради брали участь в політичній реформі щодо
поділу місцевих радянських органів на міські та сільські, що не виправдалося
суспільного практикий В умовах "відлиги" профспілкам було надано
право участі в підготовці проектів виробничих планів, здійснення контролю за
дотриманням трудового законодавства, вирішенні питань організації праці,
заробітної плати, житлового будівництва. Важливою функцією профспілок стало
безпосереднє керівництво розвитком технічної творчості виробничих колективів.
Розширювалася участь профспілок у здійсненні державної соціальної політики. І
все ж замість конкретної організаторської роботи в масах профспілкові комітети
захоплювалися засіданнями і нарадами, створенням чисельних, часом дублюючих
одна одну комісій І рад, а головне — виявляли поступливість господарським
керівникам в соціальному захисті трудящих.
РУССКАЯ ДИССИДЕНТКА, ОДНА ИЗ ОСНОВАТЕЛЬНИЦ ХЕЛЬСИНАСКОЙ
ГРУППЬІ, ЛЮДМИЛА АЛЕКСЕЕВА О РУСИФИКАЦИИ УКРАИНЬІ
...Витіснення української мови відбувається
не стихійно, а вживанням цілого комплексу державних заходів, які скеровують
демографічні процеси в бажаний для влади бік.
Переселення українців на східні, рідко
заселені землі Совєтського Союзу — в Казахстан, на Сибір, на Урал, на Далекий
Схід — заохочується економічними методами. В той же час заохочується
переселення росіян на Україну. Внаслідок цього з 1959 по 1970 роки чисельність
українського населення на Україні збільшилася лише на 10 проц., а російського —
на ЗО проц.
Звичайно, це трапилось не внаслідок
природнього занепаду українського населення та приросту російського, а в
результаті переселень, які регулюються державою. В 1970році російське
населення України мало більше 9 мільйонів чоловік проти 35 мільйонів українців.
А в 1979 році в Україні жило вже 10,4 мільйонів росіян.
... Впровадження російської мови починається
з дошкільних дитячих установ. На Україні переважають російськомовні дитячі ясла
та дитячі садки. Але й ті, що вважаються українськими, сильно зросійщені, бо
під час підбору кадрів вихователів перевага віддається росіянам і зросійщеним
українцям.
Більшу частину вищих навчальних закладів на
Україні зросійщено... В ]970році з півтора мільйона спеціалістів з вищою
освітою, що працювали на Україні, 600 тисяч були росіянами, тобто більше, ніж
третина.
... Українська мова... фактично збереглася
лише в селах, а також серед невеликої частини української інтелігенції,
переважно гуманітарної. Неінтелігентні громадяни вживають у розмові суміш
вульгаризованих російської та української мов.
Я називаю цей процес російщенням, а не совєтизацією,
як це роблять деякі росіяни, бо яким би неприємним цей факт для нас не був,
російська мова є знаряддям знищення багатої та своєрідної української культури.
І кожен росіянин, що заплющує на це очі чи перекладає відповідальність за це зі
свого сумління на когось іншого, об'єктивно полегшує цей процес. На мій погляд,
росіянам недостатньо не приймати участь у цій ганебній акції. Ми повинні разом
з українцями активно втрутитися в неї, рятуючи від нашого правлячого класу їх
культуру, їх національну гідність, ясно та беззастережно підтримувати їх
безумовне право на незалежність.
Украинский Хельсинский Союз
Массовые
репрессии 1972 г. в Украине на некоторое время парализовали активность диссидентов.
Однако уже в 1974 г. вышли 7 и 8 выпуски «Українського вісника», в
возобновлении издания которого значительную работу провел С.Хмара. За границей
правозащитники выпустили ряд книг, которые не могли быть опубликованы в СССР.
В
1975 г. правительства 35 государств Европы и Северной Америки, в том числе
и правительство СССР, подписали Хельсинкские соглашения, призванные
закрепить новые отношения в Европе, обеспечить соблюдение высоких принципов
демократии, прав человека. Понимая, что в условиях Украины
это
невозможно, в ноябре 1976 г. группа правозащитников объединилась в
Украинскую группу содействия выполнению Хельсинкских соглашений в Украине,
или Украинский Хельсинкский Союз (УГС — Украшська Гельсшська Сшл-ка). Союз
стал самой большой правозащитной организацией в республике. Ее руководителем
стал писатель Н.Руденко, а среди 36 членов были такие известные диссиденты, как
генерал, Григоренко, Л.Лукь-яненко, И.Кандыба, Н.Свит-лычная, В.Чорновил,
В.Стус, С.Караванский, О.Мешко, О.Берднык и др.
Как
отмечает историк О.Субтельный, эту группу отличали от предыдущих две важнейшие
черты. Первая заключалась в том, что УГС была открытой общественной
организацией, которая, хотя и не была признана официальными властями, однако
считала, что имеет законное право на легальное существование. Второй ее отличительной
чертой были контакты с аналогичными группами по всему СССР.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27 |