Дипломная работа: Історія України
За князювання Ярослава активізувалася внутрішня розбудова держави.
З його ім'ям пов'язане створення першого писаного зведення законів Київської
Русі — "Руської Правди", що регламентувала внутрідержавні феодальні
відносини. Завдяки підтримці князя у Києві було побудовано багато церков. {
вперше Ярослав призначив митрополитом русина Іларіона, таким чином вивівши
церковну ієрархію із підкорення Візантії.
За часів Ярослава Мудрого швидко розбудовувалися старі і
будувалися нові міста. Міста були центрами ремесла і торгівлі; осередками
культурного й політичного життя, місцем зосередження органів державної влади
та церковного управління. Київ, розмістившись посередині дніпропетровського
водного шляху "із варяг у греки", став світовим ринком торгівлі.
З ім'ям Ярослава пов'язаний і розквіт давньоруської культури,
освіти та. науки. У князя була одна з найбільших у той час у світі і перша в
державі бібліотека. На території Київської Русі було чимало шкіл, які, як
правило, виникали при монастирях. Центром таких знань став Києво-Печерський
монастир, заснований у 1015 р. -'
Таким чином, Київська Русь, котра виникла в середині IX
ст., пройшла складні етапи свого становлення: переживала своє
піднесення в X - XI ст.;
зміцнила своє міжнародне становище, вписалася в європейський геополі-тичний
простір; збагатила давньоруську і світову культуру.
Останній — третій —
характеризується постійними чварами, зростаючою загрозою кочовиків і
економічним застоєм — це князювання Володимира Мономаха (1113 -1125 рр.) І його
сина Мстислава (1125 - 1132 рр.). Остаточного удару Київській Русі завдали орди
монголо-татар, які в 1240 р. зруйнували Київ. Спадкоємицею традицій Київської
Русі стало Галицько-Волинське князівство.,
Смерть Мстислава в 1132 р. означала кінець
історичної доби, коли Київ був центром земель руських. Це був початок розпаду
Київської Русі на окремі князівства. На землях майбутньої України сформувались
такі князівства: Чернігівське, Переяславське, Волинське, Галицьке, Київське та
Інші. Феодальна роздробленість була викликана рядом причин:
1) великою територією" Держави при
відсутності тісних економічних зв'язків за умов панування натурального
господарства і неоднорідності населення;
2) зростанням великого феодального
землеволодіння;
3) відсутністю чіткого незмінного механізму
спадкоємності князівської влади;
4) розвитком і піднесенням удільних князівств
І земель, що сприяло зростанню місцевого сепаратизму І загостренню міжкнязівських
взаємин;
5) зміною торговельної кон'юнктури. Західна
Європа почала торгувати безпосередньо з Близьким Сходом, а Київська держава
залишилася поза світовими торговельними шляхами;
6) посиленням експансії степових кочових
племен (печенігів, половців та ін.)-
Роздробленість, що охопила Русь, отримала
назву феодальної, оскільки вона була закономірним наслідком еволюції феодальних
відносин (мається на увазі розвиток феодального землеволодіння — вотчин,
посилення влади удільних князів і бояр).
Роздробленість кваліфікують також як
політичну, бо вона призвела до змін у державному устрої Русі, а саме — до
децентралізації системи управління. Київський князь втратив контроль над
удільними князівствами, влада в яких зосередилася в руках місцевих князів.
Феодальна роздробленість — це закономірний
процес у розвитку середньовічного суспільства. її переживали й інші країни
Європи. До роздробленості Київської Русі призвели подальший розвиток
давньоруського суспільства, соціально-економічний розвиток окремих регіонів.
Боярство цих регіонів і місцеві князі, спираючись на них, дбали про власні, а
не державні інтереси. Київська Русь, однак, усередині XII
століття зовсім ще не розпалась. Змінилася лише форма державного
устрою: на зміну відносно єдиній централізованій монархії прийшла монархія
федеративна. Зміна державного устрою не означала, що Київська Русь припинила
своє існування, так як:
по-перше, розпад держави відбувався протягом
тривалого періоду, І політична єдність втрачалася поступово;
по-друге, зберігалися такі елементи
загальноруської держави, як її кордони, єдине законодавство, система церковної
організації, спільна боротьба князівств із зовнішнім ворогом;
по-третє, надзвичайно сильними були
об'єднавчі тенденції політичного життя.
Таким чином, явище феодальної роздробленості суперечливе
і неоднозначне, але закономірне. В Історії Київської Русі (XII - початку XIII століття)
діяли відцентрові тенденції, була втрачена державна єдність, посилилися
князівські міжусобиці, тиск на Русь сусідніх держав, в той же час формується
велике землеволодіння, намітився прогрес у сільському господарстві, підносяться
міста, зростає чисельність населення. Починаючи з XIII століття в
результаті поглиблення соціально-економічних, культурних процесів, торговельних
та інших зв'язків іде формування на основі земель і князівств територій
російської, української та білоруської народностей. Етнічним осердям
українського етносу стала Київська земля. В 1187 р. відносно наддніпрянських
земель з'являється назва "Україна.
У 1199 р. Роман Мстиславович заволодів
Галичем і об'єднав під своєю владою Волинське й Галицьке князівства, створивши
на політичній карті Східної Європи нову велику державу, яка починає відігравати
одну із провідних ролей у політичному житті Русі. Незабаром (до самої своєї
смерті в 1205 р.) Роман встановив владу над Київською землею. В його руках
опинилася величезна давньоруська територія — практично вся сучасна територія
України. Роман склав проект дотримання "доброго порядку" на Русі,
тобто припинення міжкнязівських чвар і організації центральної влади у
федеративній давньоруській державі. Роман, прагнучи уникнути подальшого
дроблення держави, пропонував передавати престол старшому синові, а не ділити
землі між усіма синами, як чинилось раніше. Та князі відмовилися приїхати на
з'їзд, щоб обговорити цей проект Романа. Вони заявляли, що такого "одвічно
не було", а значить, і не повинно бути.
Переможні походи Романа на Литву, Польщу,
Угорщину і половців створили йому і князівству високий міжнародний авторитет. У
1202 р. папа Римський Інокентій III запропонував
Роману королівську корону. Великий князь у своїй об'єднаній державі насамперед
подбав про зміцнення княжої влади, здолавши опозицію бояр. Багатьох бояр він
відправив у заслання або стратив. Щоб захистити українські землі, він розгромив
половців, здійснив походи на північ у польські та литовські землі, підтримував
тісні зв'язки з Угорщиною, Константинополем. У 1205 р., ідучи польськими
землями, Роман потрапив у засаду й загинув.
Після своєї передчасної смерті Роман залишив
по собі славу великого полководця та політика і двох малолітніх синів:
чотирирічного Данила і дворічного Василька. Від їхнього імені в князівстві
почала правити вдова Романа Анна — розумна, мужня і владна жінка. її
підтримували волинські бояри, переведені Романом з Володимира до Галича, та
княжа дружина. Прихильниками об'єднання земель під владою князя виступали
середнє боярство, міщани та селяни. Усі вони потерпали від утисків великих
бояр, які зосередили в своїх руках земельні володіння. Верхівка галицьких бояр
виступила проти об'єднання Галицької і Волинської земель в одне
князівство. Бояри прогнали Данила та Василька і взяли владу в свої руки.
В 1238 єдність Г-В держава була відновлена.
На період князювання Данила-Галицького припадає час її розвитку.
Таким чином, після 1340 р. Галицько-Волинська
держава припинила своє існування, а українські землі були поділені між
сусідніми державами. Галицько-Волинське князівство, будучи ослабленим боротьбою
з татарами, постійними сутичками між боярами та князями, стало об'єктом
агресії з боку сусідніх держав і не змогло відстояти незалежності. Однак це не
зменшує історичного значення Галицько-Волинського князівства. Це друга велика
держава в українських землях після Київської Русі, що продовжила ЇЇ культурні традиції.
Був забезпечений високий рівень еконо мінного та духовно-культурного розвитку
українських земель. Своєю орієнтацією на Захід Галицько-Волинське князівство
відкрило доступ в українські землі західноєвропейським культурним впливам.
У 1340 р. Великий Литовський князь Ольгерд
проголосив, що "вся Русь просто повинна належати литовцям" І значно
розширив наступ на українські землі. Менш ніж за 150 років Литовське князівство
стало найбільшим у Європі.
У чому ж полягали причини такого блискучого
завоювання? Українці бачили в литовцях визволителів від монголо-татар, та й
литовське панування було прийнятнішим, ніж жорстоке Іго Золотої Орди: литовці
йшли на те, щоб українці займали найвищі адміністративні посади, а еліта
литовців швидко потрапляла під культурний вплив своїх слов'янських підданих.
Литовські князі діяли в Україні за принципом: "Старого ми не змінюємо, а
нового не впроваджуємо". За якісь одне чи два покоління литовці за
виглядом, мовою та поведінкою вже нагадували своїх попередників Рюриковичів та
розглядали свою місію як "збирання земель Русі" й користувалися цим
приводом задовго до того, як його запозичила Москва — міцніючий суперник
литовців у боротьбі за київську спадщину. Саме тому Грушевський М. С. доводив,
що Велике Литовське князівство зберегло традиції Київської Русі більшою мірою,
ніж Московія.
Безумовно, завоювання литовців є Україні були
вражаючими, але більш тривалий І всеохоплюючий вплив на долю українців справила
експансія Польщі, початок якої започаткував Казимир Великий (1320 - 1370 рр.).
Його активно підтримували три сили: магнати, католицька церква та багаті міщани
Кракова.
У квітні 1340 р. Казимир вступив у Галичину.
Зверніть увагу — зробив він це під приводом захисту католиків краю, хоч
католиками були переважно не поляки, а німці. Насправді ж, він заздалегідь
планував цей крок, уклавши угоду з Людовіком угорським, згідно з якою обидва
королі при завоюванні України мали діяти спільно.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27 |