Дипломная работа: Історія України
Висновок. Політика колективізації ліквідувала ринкове господарство
на
селі. Насильницьке насадження колгоспів, політика розселянювання
та
хлібозаготівлі призвели до національної трагедії —
голодомору 1932—
1933 рр., який забрав життя мільйонів людей.
Командні методи часів громадянської війни
переносились в умови мирного будівництва, партійний апарат поступово
привласнював собі права й обов'язки державних органів І громадських
організацій, згорталась внутрішньопартійна демократія, зростали репресивні
функції адміністративних органів. На цьому фоні і майже без будь-якого
протесту з боку маси партійців відбувалось зосередження влади в руках однієї
людини — Сталіна, поступово виник культ його особи. Соціально-політичний
рівень багатьох комуністів не дозволяв їм зрозуміти негативні процеси й рішуче
їх зупинити. Друга частина комуністів вважала правомірним використання
командних методів управління і в умовах мирного часу.
Про зміцнення тоталітаризму в Україні 20 -
30-х років свідчать такі тенденції та процеси:
1. Утвердження комуністичної форми
тоталітарної ідеології.
2. Монополізація влади більшовицькою партією,
усунення з політичної арени інших політичних партій. В Конституцію СРСР 1936 р.
було включено положення про керівну і спрямовуючу роль комуністичної партії в
політичній системі.
3. Зрощення правлячої партії з державним
апаратом.
4. Встановлення жорсткого контролю держави
над суспільним життям.
5. Встановлення монопольного контролю збоку
партійно-державного апарату над економічною сферою, централізація керівництва
економікою.
Командна економіка стала своєрідним
фундаментом тоталітаризму в СРСР її основним стрижнем була "надзвичайна
система" суспільної організації, що базувалася на монополії
партійно-державного апарату на владу. Збереження і зміцнення системи монополій
породжували насилля.
Україною прокотилося три хвилі масових
репресій; перша {1929 -1931 рр.) — розкуркулення, депортації; друга (1932 -
1934 рр.) — штучне посилення голодомору конфіскацією продовольства,
постишевський терор, репресивний спалах після смерті С. Кірова; третя (1936 -
1938 рр.) — доба "Великого терору".
Дозуючи тиск і відвертий терор, репресивний
апарат, який був невід'ємною частиною тоталітарного режиму, мав виконати три
головні завдання: ліквідувати організовану опозицію та індивідуальне інакомислення
у партії та країні; забезпечити державу через систему ГУЛАГу безплатною робочою
силою; тримати під жорстким контролем хід суспільних процесів.
Невинними жертвами репресій ставали
насамперед найяскравіші постаті українського національного відродження — М.
Бойчук, М. Зеров, М. Хвильовий, Л. Курбас. В Академії наук України, за неповними
даними, було репресовано 250 осіб, із них 19 академіків. Жахливого удару було
завдано українській літературі: 39 письменників було знищено, 212 примушено
замовкнути, 64 заслано, а 83 емігрували.
Небачені репресії, що набули у 20 - 30-х
роках різних форм (розкуркулення, депортації, голодомору, викриття
"шкідницьких організацій" та ін.), були важливою умовою
функціонування тоталітарного режиму, оскільки вони в політичній сфері
придушували опозиційні сили, нейтралізували потенційних противників системи,
блокували розвиток громадянського суспільства, давали змогу майже повністю
контролювати розвиток суспільних процесів; в економічній сфері — сприяли
підтриманню основного стимулу до праці — страху, забезпечували систему
дармовою робочою силою, у соціальній сфері — розколювали суспільство,
протиставляли його верстви одна одній, створювали атмосферу взаємної підозри та
недовіри, шляхом безперервних пошуків ворога (хто не з нами, той — проти нас)
забезпечували збереження важливих функціональних якостей системи — дисципліни
та єдності.
Реалізація договорів між СРСР та Німеччиною. Вступ
Червоної армії на територію Західної України, Бессарабії і Буковини, з одного
боку, відповідав прагненню значної частини населення цих земель до
возз'єднання з радянською Україною. З другого — був тісно пов'язаний із змістом
радянсько-німецького пакту про ненапад від 23 серпня 1939 р., підписаного
Молотовим і Ріббентропом. За таємним протоколом, оформленим додатково до пакту,
передбачалоея розмежування сфер інтересів обох держав, за яким Західна Україна,
поряд з іншими територіями, мала ввійти до складу СРСР.
Підписання таємного протоколу було не тільки імперським
проявом нехтування моральними критеріями в політиці. Воно становило прямий
відступ від тих принципів зовнішньої політики, за яками не визнавалися таємні
угоди поза спинами інших країн, особливо увирішенні питань, що стосувалися
їхміх інтересів. У даному випадку мова йшла про інтереси суверенної Польщі.
Радянське-німецькнй договір мав негативні наслідки для
СРСР. Одну з його цілей — відвернення загрози війни, що насувалася,— в
кінцевому результаті так і не було досягнуто. Фашистська ж Німеччина від цього
договору виграла для себе багато. Зміцшвши свої позиції на Сході, вона
окупувала практично всю Західну Європу, одержала у своє розпорядження
значні людські і матеріальні ресурси, в тому «гаслі й за рахунок регулярних
поставок їй военіостратегічних матеріалів і сировини із СРСР, здебільшого з
України. Усе це призвела до серйозної зміни співвідношення сил в Європі на користь
Гітлера.
Одні
дослідники відзначають суперечливі наслідки договору і вважають, що він
відображав недалекоглядність керівництва СРСР у питаннях захисту національних
інтересів країн. Другі — схвалюють його,
треті — не , виключають того, що без цього договору. Гітлер міг би й не
ризикнути напасти на Польщу, бо це підняло б. проти нього, при
відповідній домовленості, і Англію, і Францію, і Радянський Союз. Та договір
було укладено. А 1 вересня, 1939 р. гітлерівські війська напали на Польщу. :
Зв'язані з нею договірними зобов'язаннями Англія і Фракція оголосили війну
Німеччині. Це був. початок другої світової війки
23 серпня 1939 р. було підписано
радянсько-німецький договір про ненапад (пакт Молотова— Ріббентропа). Додатково
до цього договору було підписано таємний протокол. Також у вересні цього
року було підписано радянсько-німецький «Договір про дружбу та державний
кордон». .Ці документи визначали розподіл сфер впливу СРСР і Німеччини в
Європі. Так, до Радянського Союзу відходила польська частина західноукраїнських
земель. 17 вересня 1939 р. Червона армія перейшла радянсько-польський
кордон і вступила на територію Західної України. Фактично це був вступ
Радянського Союзу в Другу світову війну. На Волині та в Галичині вели наступ
війська Українського фронту (С. Тимошенко). 22 вересня до Львова ввійшли радянські
війська, а згодом усі зазначені в таємному протоколі землі контролювалися
Червоною армією.
Додаткова інформація
Наступного дня «Правда надрукувала радянсько-німецьку
заяву про те, що війська двох країн «відновлюють у Польщі порядок і спокій,
порушені розпадом польської держави ».
22 вересня 1939 р. у Бресті відбувся спільний
радянсько-німецький військовий парад, який приймали комбриг С. Кривошєїн і
генерал X. Ґудеріан.
Процедура приєднання західноукраїнських земель була
ретельно відпрацьована. На підставі звернення Народних зборів, що відбулися у
Львові в жовтні 1939 р., п'ята позачергова сесія Верховної Ради СРСР (листопад
1939 р.) прийняла Закон про включення Західної України до складу СРСР і
возз'єднання її з Українською РСР.
Було утворено шість областей — Львівську,
Станіславську (згодом Івано-Франківську), Волинську, Тернопільську, Рівненську
і Дрогобицьку. У серпні 1940 р. до складу України ввійшли території Північної
Буковини, Хотинського, Аккерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії.
На західноукраїнських землях сталінське керівництво
проводило політику радянізації. Радянізація — це соціально-політичні,
економічні перетворення в Західній Україні, що ґрунтувалися на моделі побудови
соціалістичного суспільства в СРСР у 1930-ті рр. (індустріалізація,
колективізація, культурні перетворення). Замість старої системи управління
впроваджувалась нова, радянська. На керівні посади було призначено працівників
партійного і державного апарату з УРСР.
Радянізація передбачала такі заходи.
— У державній розбудові: проведення виборів до
Рад; створення робітничих загонів, селянської міліції; утворення селянських
комітетів; ліквідація попереднього адміністративного апарату.
— У промисловості й фінансах: націоналізація
великих промислових підприємств І всіх банків; створення робітничих комітетів;
установлення контролю над виробництвом і розподілом продукції; запровадження
8-годинного робочого дня; укрупнення і реконструкція підприємств,
— У сільському господарстві: конфіскація
поміщицьких і монастирських земель та розподіл цих земель, а також засівного
матеріалу, худоби, сільгоспзнарядь між селянами; створення перших колгоспів.
— У соціальній сфері: зміцнення системи охорони
здоров'я; створення нових шкіл і навчальних закладів; створення системи
соціального забезпечення.
Радяпізація супроводжувалася українізацією, що
відповідало інтересам населення. «Культурна революція» передбачала
ствердження радянської системи цінностей.
Перетворення здійснювалися жорсткими
командно-адміністративними методами без урахування місцевих особливостей,
звичного устрою життя західних українців. Розпочався політичний терор:
заборонялися політичні партії, зазнавали арештів і депортації політичні лідери,
припинялася діяльність «Просвіт». Реформи супроводжувалися репресіями: було
арештовано і вислано близько 10 % населення (службовці держапарату, місцеві
комуністи, служителі церкви, підприємці, заможні селяни, значна частина
інтелігенції).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27 |