Дипломная работа: Історія України
В Україні процес виходу з общини ішов досить
швидкими темпами порівняно з іншими регіонами Росії. В результаті реформи з
земельної громади вийшло 25% дворів, зокрема в степовій зоні — 42%, на Лівобережжі
— 11%, на Правобережжі —46%. Разом з тим на Правобережжі та Полтавщині майже
вся земля, якою користувалось селянство, перейшла у приватну власність;
особисте приватне землеволодіння почало переважати в Чернігівській,
Таврійській, Херсонській, Катеринославській, Харківській губерніях і охопило до
50% всіх селянських дворів. Протягом 1906 - 1913 рр. на схід Росії мігрувало
1,2 млн. чол., лише 25% із них повернулося назад.
Результатами аграрної реформи були зростання
концентрації земельної власності в руках заможного селянства, широке
використання машин і добрив, зростання у 1912 р. врожайності селянських
господарств на 20%.
Внаслідок реформування сільського
господарства посилився процес капіталізації селянства та соціальної
диференціації.
Програма реформ П. Столипіна передбачала
піднесення агрокультури сільськогосподарського виробництва, реорганізацію
місцевого самоврядування, запровадження загальної початкової освіти та інші
заходи. Задумане реформатор вважав здійснити не менш ніж за 20 років. Але з
самого початку політика реформ наштовхнулась на опір як реакційних, так і
ліворадикальних політичних партій та угрупувань. У 1911 р. П. Столипін загинув
у результаті терористичного акту, вчиненого терористом-есером Д. Богровим.
Поховано П. Столипіна в Києво-Печерській лаврі.
Щодо революційного руху Столипін повів рішучу
політику репресій та терору, особливо проти національних рухів, в тому числі й
проти українства. Було заборонено викладання українською мовою, святкування
роковин пам'яті Тараса Шевченка; збір коштів на спорудження пам'ятника на
могилі поета в Каневі; закривалися "Просвіти", українські газети,
клуби, товариства. Водночас посилилась діяльність правоекстремістських чорносотенних
організацій, члени яких переслідували діячів національного руху, чинили акти
розправи. Жорстокими репресіями царизм переслідував учасників революційного
руху. Серед судових процесів того періоду найжорстокішим був процес над
учасниками донецького збройного повстання, із 131 підсудного винними було
визнано 92 чол., із них 8 засуджено до смертної кари, а решту — до різних
строків каторги. Поразка революції призвела до кризи в національному русі та
його занепаду. Розпадається Українська радикально-демократична партія,
припинила своє існування "Спілка". Частина членів УСДРП взяла участь
у створенні міжпартійного політичного об'єднання — Товариства українських поступовців,
яке найближчими своїми завданнями вважало українізацію освіти, церкви,
відстоювання прав українства через трибуну Державної Думи.
Після успішної для росіян Галицької битви (1914
р.) бої між російською і австро-німецькою арміями на українських землях
розгорілися на Карпатських перевалах. Незважаючи на наполегливість росіян,
подолати ці перевали їм так і не вдалося. Проте наступним успіхом росіян стала облога
фортеці Перемишль, яка капітулювала 22 березня 1915 р. У результаті
росіяни взяли в полон 120 тис. австрійців і захопили 400 гармат. На завойованій
території Східної Галичини і північної Буковини російська влада встановила
режим, який, за словами голови російської адміністрації Галичини генерал-губернатора
графа О. Ьобринського, мав запровадити «русские начала» в житті населення
краю, Так, у Галичині запроваджувалися російська мова і російське
законодавство. Закривалися українські школи, інші навчальні заклади та культурні
організації. Почалось повернення греко-католиків у православ'я. Майже всіх
представників української еліти, що залишилась у краї, а також верхівку
греко-католицької церкви на чолі з митрополитом А. Шептицьким було вивезено
вглиб Росії. Відбулись єврейські погроми.
Російська окупація тривала до весни—літа 1915
р. Тим часом австро-німецьке командування розробило стратегічний план на 1915
р., згідно з яким передбачалося спрямувати проти Росії головний удар і вивести
її з війни. Зібравши достатню
кількість військ, австро-німецьке командування перейшло в наступ. У районі
міста Горлиця було прорвано російський фронт. Уже в лютому австрійські частини
вступили до Чернівців, 22 червня — до Львова, а до кінця червня захопили всю
Галичину і Буковину, за винятком вузької смуги на схід від Тернополя. Крім
Галичини, австро-німецькі війська під час наступу 1915 р. окупували західну
Волинь, Холмщину, Берестейщину з містами Луцьк і Дубно. Росіяни зазнали
поразки через погане матеріальне постачання військ і прорахунки командування.
Відступ російської армії супроводжувався
новим погромом українства, депортацією населення. Поряд із цим до відступаючих
російських частин додалися біженці, які боялися репресій з боку
Австро-Угорщини. Загалом до Росії було переміщено понад 100 тис. українців.
Депутат російської Державної думи П. Мілюков назвав російську політику в
Галичині «європейським скандалом».
Зупинивши наступ австро-німецької армії на
лінії Кам'янець-Подільсь-кий—Тернопіль—Кременець—Дубно,, росіяни навесні 1916
р. силами Південно-Західного фронту несподівано завдали удару, який увійшов в
історію під назвою Брусиловський прорив (від прізвища генерала Олексія
Брусилова, призначеного у березні 1916 р. командуючим цим фронтом).
Наступ розпочався 22 травня 1916 р. Після
нетривалої артпідготовки росіяни перейшли в наступ по всьому фронту, тим самим
не давши австро-угорським військам свободи маневру. Російські війська
просунулися по всьому фронту вглиб на 80—120 км, знову оволоділи Чернівцями,
Коломиєю, Бродами, Луцьком. Унаслідок Брусиловського прориву австро-угорські
війська зазнали значних втрат: понад 1 млн вбитих і поранених, понад 400 тис.
полонених. Росіяни втратили близько 500 тис. осіб.
Після завершення цього наступу лінія фронту
залишалася майже незмінною протягом року. Тим часом у березні 1917 р. в
Росії відбулась революція. Новий російський уряд, прагнучи зміцнити своє
внутрішнє становище, улітку 1917 р. розпочав новий наступ, який завершився
повним провалом, новими жертвами і територіальними втратами. Контрудар
австро-німецьких військ примусив росіян відступити навіть далі, ніж у 1915 р.
Ця лінія фронту проіснувала аж до укладення Берестейського миру.
Висновок. У цей період українські землі
продовжували залишатися ареною бойових дій між військами Росії і
Австро-німецького блоку. У результаті західно-українські землі були розорені
тривалими бойовими діями і окупаційною політикою, яку проводили щодо цих
земель Австро-У'горська і Російська імперп.
Перша світова війна призвела до загострення
соціально-економічних, політичних і національних суперечностей у
Російській імперії. Перемога Лютневої революції 27 лютого 1917 р. привела
до падіння самодержавства (Микола II зрікся
престолу). Тимчасовий уряд очолив князь Георгій Львов. Але поряд із
цим органом активно діяла Петроградська Рада. В Україні замість старих органів
влади виникають губернські, міські й повітові правління. У містах і
селах утворюються Ради робітничих і солдатських та Ради селянських депутатів.
Перебіг доволі хаотичних і стихійних подій під час зміни влади зумовив
активізацію національного руху в Україні. Національні політичні сили були
роздроблені, і для їхньої консолідації необхідно було створити український
керівний центр. Так в Україні виникла і згодом стала впливовим центром влади Українська
Центральна Рада (УЦР). УЦР, створена 3—4 березня 1917 р. в
Києві на зборах представників Товариства українських поступовців (ТУП) і
українських соціал-демократів, стала представницьким органом українських
демократичних сил, що очолив національно-демократичну революцію в Україні. Посаду
голови УЦР обійняв М, Грушевський.
Основні напрямки політичної програми УЦР:
— боротьба за національно-територіальну автономію у
складі 9 українських губерній та етнічних земель;
— підготовка до виборів в Установчі збори з метою
розв'язання питання про автономію України в складі Російської республіки;
— співпраця з Тимчасовим урядом;
— захист прав національних меншин.
Однак в УЦР не було єдиної думки про майбутній статус
України. «Самостійники» на чолі з М. Міхновським виступали за негайне
проголошення незалежності. Автономісти (М. Грушевський, В. Винничєнко) бачили
Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією.
Піднесення національної самосвідомості українського
народу зумовило історичний крок, зроблений Українською Центральною Радою. УЦР
10 червня 1917 р. проголосила / Універсал «До
українського народу, в Україні й поза Україною сущого».
Основні положення І Універсалу були такими: , —
автономія України в складі Росії;
— право законодавчої ініціативи;
— необхідність загальнонародних, рівних, прямих виборів
шляхом таємного голосування до законодавчого органу — Всенародних українських
зборів (сейму);
— відмова передавати певну частину податку до
центральної російської скарбниці, уведення українського податку;
— заклик до згоди і порозуміння між представниками усіх
національностей, що мешкали в Україні.
Прийняття І Універсалу сприяло консолідації (єднанню)
українського суспільства.
Після проголошення І Універсалу 15 червня 1917 р. був
утворений український уряд — Генеральний Секретаріат.
Значення І Універсалу полягало у тому, що в Україні
проголошувався автономний лад. Це сприяло зміцненню українського суспільства на
нелегкому шляху створення української держави.
Слід зазначити, що історичні рішення І Універсалу в Росії
були сприйняті із занепокоєнням. Хвиля масових демонстрацій у Петрограді, поразка
російської армії на Південно-Західному фронті і як наслідок — утрата Галичини
— чинники, що зумовили політичну кризу. Тимчасовий уряд, побоюючись подальшого
загострення ситуації, пішов на переговори з УЦР.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27 |