Дипломная работа: Історія України
Це мало величезне значення для розвитку
українського революційного руху. Такий характер діяльності першої української
партії на Наддніпрянщині відрізняв її від усіх попередніх політичних груп, які
переважно займались культурницькою роботою в замкнутих колах інтелігенції та
студентства. РУП за перші три роки існування розгорнула мережу місцевих
організацій, утворила Центральний комітет у Києві та Зарубіжний комітет у
Львові. Партія виступала за повалення самодержавства. Між 1900 і 1904 рр. РУП
випускала 4 газети і видала 38 брошур загальним накладом 190 тис. примірників.
Видання РУП, які поширювались в селі і пропагували ліквідацію поміщицького
землеволодіння, безоплатну передачу землі селянам, відповідали настроям
населення і сприяли розгортанню масового антиурядового антипоміщицького
селянського руху 1902-1903 рр. на Полтавщині та Харківщині. Газета російських
соціал-демократів «Іскра» писала в 1903 р.: «Як снігом було засіяно їхніми
листками Україну. З вікон вагонів, пішки, на велосипедах, проїжджаючи сотні
верств на селянському возі, вивозили й розкидали насіння протесту українські
революціонери. Щось нове, надзвичайне освітило давно приспану, відтяту від
політичного життя країну. Селянин з великим зацікавленням взявся за кинуту
йому літературу, його власною мовою писану».
2. РУП і утворення нових українських
політичних партій
Під впливом РУП прискорилося створення нових
українських партій. На конференції Загальної української організації восени
1904 р. було ухвалено рішення про створення на її основі Української
демократичної партії (УДП). Програма новозаснованої партії будувалася за
зразком галицької УНДП. Незабаром від українських демократів відкололася
група радикалів, яка утворила Українську радикальну партію (УРП). Через
рік ці дві партії знову злилися в Українську демократично-радикальну партію
(УДРП).
Таким чином, РУП як перша українська партія,
проробила велику роботу по політизації українського руху. Але короткому
періоду її швидкого піднесення поклав край арешт 1903 р. ЦК і багатьох
найактивніших рупівців. Послаблену організацію ще більше знесилили
внутрішньопартійні суперечки. Як і більшість українських партій того часу, РУП
трималася на «двох китах» - поєднанні національних вимог з соціальними.
Майбутня Україна, самостійна або автономна, бачилася такою, що
розбудовуватиметься на соціалістичних засадах. Суспільна власність на засоби
виробництва мала привести до економічного процвітання.
Отже, в Україні переважали національні партії
соціалістичного спрямування. Певний виняток становили демократична і
радикальна партії. Ці партії, їх засновники та лідери - відомі громадські й
культурні діячі ЄвгенЧикаленко (1861-1929), Борис Грінченко, Сергій Єфремов
(1876-1937) та інші - в національному житті відстоювали політичну автономію
України.
Отже до соціально-економічних перетворень,
то, підтримуючи, як і соціалісти, ідею загальнонародної власності, вони при
цьому вважали, що вилучення у приватних осіб власності все ж повинне
супроводжуватися компенсацією тим, кому вона раніше належала. Демократи і
радикали віддавали перевагу забезпеченню змін через проведення державою
реформ, а не шляхом руйнівної боротьби між класами.
Становище ускладнилось на початку XX
ст. в зв'язку з економічною кризою та поразкою Росії у війні з
Японією 1904 - 1905 рр. Небажання та неспроможність самодержавства продовжити
курс на подальші реформи, які б зняли соціальну напругу в суспільстві, призвели
до загострення існуючих протиріч в житті країни і стали причинами початку
розгортання першої Російської революції.
Приводом до початку революції став розстріл
демонстрації 9 січня 1905 р. — події "кривавої неділі". У відповідь
на такі дії уряду по всій імперії протягом січня - лютого 1905 р. прокотилась
хвиля страйків, у тому числі і в Україні, де страйкували робітники Києва,
Катеринослава, Горлівки, Юзівки, Єнакієвого, Маріуполя, Житомира, Бердичева. В
травні 1905 р. пройшли перші політичні страйки та демонстрації у Харкові, Катеринославі,
Миколаєві, які закінчилися сутичкою з поліцією та військами. У жовтні страйк
охопив всю імперію і став загальним всеросійським політичним виступом, в
Україні він охопив понад 120 тис. чоловік.
Наростання революції примусило царизм піти на
поступки: 17 жовтня 1905 р. російський цар Микола II
підписав Маніфест про громадянські свободи, в якому оголошувалось
про скликання Думи з законодавчими повноваженнями.
Маніфест проголошував недоторканість особи,
свободу слова і друку, свободу совісті та інші політичні права, свободи.
Маніфест створював передумови для переходу Росії від самодержавної форми
державного устрою до конституційної монархії.Маніфест розколов опозиційні сили.
Збройні повстання були найгострішою формою
боротьби а умовах революції. Першими до цього засобу вдалися матроси панцерника
"Потьомкін" (14 - 15 червня 1905 р.).
Восени 1905 р. прокотилась хвиля селянських
повстань, серед найбільших був виступ селян с. Великі Сорочинці на Полтавщині,
криваву розправу з яким змалював В. Короленко в творі "Сорочинська
трагедія".
У листопаді відбулися виступи солдатів
саперної бригади Київського гарнізону, повстання моряків Чорноморського флоту в
Севастополі на чолі з лейтенантом П. ШмІдтом.
Київське повстання саперів очолював
підпоручик Б. Жаданівський. Основним районом збройної боротьби в грудні 1905 р.
став Донбас, де збройна боротьба набула найбільшої гостроти, а розправи
урядових військ були найбільш кривавими.
В умовах революції в російському громадському
житті виникають органи народного самоврядування — Ради робітничих депутатів. В
Україні вони були створені в 8-ми містах: Катеринославі, Києві, Одесі,
Миколаєві, Маріуполі, Єнакієвім, Юзівці, Кременчуці.
Розгортання революції 1905 - 1907 рр. сприяло
розгортанню та піднесенню національного руху. В 1905 р. активізується
діяльність РУП, яка з 1905 р. була перейменована в Українську
соціал-демократичну робітничу партію, лідерами її стали В. Винниченко, С.
Петлюра, М. Порш.
Українські політичні партії взяли участь у
виборах до 1-ої Державної Думи (102 депутати, що об'єднались в Українську
парламентарну громаду, друкованим органом якої був "Український
вісник", головою її був адвокат з Чернігова І. Шраг) та до 2-ої Державної
Думи (47 депутатів, які об'єднались в Українську громаду і видавали часопис
"Рідна справа — вісті з Думи").
У роки першої російської революції з'явилась
легальна українська преса: газета "Хлібороб", .
Проявом національного руху було виникнення
культурно-освітніх організацій "Просвіта". Вони були створені в
Києві, Катеринославі, Одесі.
Діяльність українських громад у І та II
Державних думах Росії
Вибори до першої Державної думи українські
соціал-демократи, солідаризуючись з російськими, бойкотували. Українські
демократи і радикали, навпаки, у виборах брали активну участь, але виступали
не з своїми власними списками, а по списках російських кадетів. Всього у першу
Думу, яка почала працювати у травні 1906 р., від України ввійшло 102 депутати,
серед яких переважали селяни та представники міської інтелігенції. 45
депутатів-українців створили свою власну парламентську громаду. Головою її був
адвокат і громадський діяч з Чернігова Ілля Шраг (1847-1919). В основу програми
цієї парламентської групи були покладені три найбільш гострі для українського
суспільства проблеми: земельна, освітня і питання автономії. Громада почала
видавати свій власний журнал «Украинский вестник», що мав служити трибуною для
всієї Росії й тому друкувався російською мовою. Українська парламентська
громада була найчисленнішою серед неросійських груп в Думі. Вона відігравала
провідну роль у Союзі автономістів, який об'єднував парламентські групи
неросійських народів. Так само, як і українці, вони стояли за перетворення
Російської імперії у федеративну державу. Українські депутати підготували
окрему декларацію у справі української автономії. Але обнародувати її з
парламентської трибуни не встигли, бо за день до запланованого виступу цар
розпустив Думу і видав наказ про вибори нової.
У січні 1907 р. відбулися вибори до II
Думи. Цього разу у виборчій кампанії брали участь всі політичні
партії України. Понад половину усіх депутатів з України становили селяни. Знову
почало діяти українське парламентське об'єднання. Воно називалось Трудовою
громадою. Громада мала 47 членів, які домагалися автономії України, місцевого
самоуправління, української мови в школі, суді й у церкві. У зв'язку з цим
громада вимагала створення кафедр української мови, літератури й історії в
університетах і в учительських семінаріях. У II
Думі українські депутати ще гостріше ставили питання автономії.
Вони вимагали, щоб Україна мала автономію у складі Російської імперії із
своїм власним урядом. Громада видавала часопис «Рідна Справа - Думські вісті»,
що виходив два рази на тилеждень. У «Рідній Справі» друкувалися промови членів
Української трудової громади. II Дума
виявилася ще радикальиішою, ніж перша, й тому протрималася також недовго, лише
103 дні. У червні 1907 р. її було розпущено.
Столипінська реформа та політична реакція в
Україні. Період післяреволюційного розвитку Російської імперії пов'язаний з
ім'ям Петра Столипіна (справжнє прізвище — Столипа), що походив з старинного
дворянського роду, до якого (між іншим) належав і М. Лєрмонтов.
П. Столипін провів аграрну реформу, за якою
селянин мав право виходу з общини; йому общиною надавалася у приватну власність
земля, ці землі дозволялось виділяти в окремій відруб або окреме індивідуальне
господарство — хутір.
Проведенню реформи мав сприяти Селянський
банк, який скуповував землі у поміщиків І продавав селянам, а також видавав їм
позику на 55 років. Ще однією складовою реформи було сприяння переселенню селян
з європейської частини імперії на Далекий Схід, у Сибір, Казахстан, Середню Азію.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27 |