Дипломная работа: Історія України
У 1944 р. відкрилася нова сторінка в історії боротьби
національних сил, зорієнтованих на здобуття незалежності України. Сформована у
1942— 1944 рр. Українська повстанська армія продовжила боротьбу за
визволення України, але вже проти сталінського режиму. УПА контролювала величезні
райони в передгір'ях Карпат і на Волині. Коли радянські війська наблизилися до
головних баз УПА, на розгром повстанців були кинуті з'єднання НКВС (МВС-МДБ) і
прикордонних військ. Це була жорстока й кровопролитна боротьба. Зламати цю
силу можна було лише за допомогою масових репресій. Сталінський режим без
вагань пішов на це. Усіх, хто хоч якось був пов'язаний з опором, знищували або
відправляли до Сибіру. Протягом 1944—1945 рр. війська та радянські каральні
органи здійснили близько 40 тис. операцій, під час яких було вбито 103 тис. і
затримано 125 тис. повстанців. У свою чергу повстанці здійснили 6 тис.
операцій, 14,5 тис. диверсій і терористичних актів, від яких загинуло майже ЗО
тис. осіб. Незважаючи на такі втрати повстанський рух на західноукраїнських
землях тривав до початку 1950-х рр.
Початок визволенню України було покладено
взимку 1942 - 1943 рр. Перші населені пункти Донбасу були визволені вже у
грудні 1942 р. воїнами Першої гвардійської армії під командуванням генерала В.
Кузнєцова. Першим із обласних центрів був звільнений Ворошиловград (тепер
Луганськ) — 14 лютого 1943 р., а невдовзі — значна частина території Донецької
і Харківської областей.
Намагаючись взяти реванш за поразку під
Сталінградом, вермахт у липні 1943 р. почав небувалий за силою наступ на
Курському напрямі. Курська битва (5 липня - 23 серпня 1943 р.) була однією з
вирішальних у Великій Вітчизняній і загалом у Другій світовій війні. У ході
оборони, а потім і контрнаступу радянські війська розгромили близько ЗО
дивізій, зокрема сім танкових і моторизованих. І хоча втрати Червоної Армії
значно перевищували втрати гітлерівців, перемога під Курськом закріпила
корінний перелом у війні. Після неї вермахт уже неспроможний був успішно
наступати.
У результаті контрнаступу під Курськом, який
перейшов у загальний наступ, радянські війська вигнали ворога з Лівобережної
України. Червона Армія 22 вересня завершила очищення від гітлерівців Донбасу.
У другій половині вересня того ж року радянські війська широким фронтом
форсували Дніпро. 6 листопада війська першого Українського фронту під
командуванням М. Ватутіна визволили Київ. За форсування Дніпра звання Героя
Радянського Союзу було присвоєно 2 438 бійцям і командирам, серед яких було 483
українця.
У листопаді 1943 р. Червона Армія визволила
Житомир. Проте наприкінці листопада несподівано для радянських військ їх
контратакували в районі Бердичів — Фастів німецькі танкові частини. Удар, метою
якого було нове захоплення Києва, а отже, і стратегічної ініціативи на фронті,
був такий сильний, що довелося залишити Житомир, Коростень і Радомишль.
Радянські війська зазнали великих втрат. Однак, відбивши контрнаступ, вони
просунулися далі на захід.
Напружені бої тривали на півдні республіки.
За три місяці війська Другого і Третього Українських фронтів ліквідували
запорозький плацдарм ворога. У жовтні 1943 р. були визволені Запоріжжя і
Дніпропетровськ. Отже, 1943 р. став для українського народу передднем остаточного
визволення від загарбників.
Наприкінці грудня 1943 р. на
1400-кілометровій смузі від Полісся до Чорного моря розпочався загальний наступ
радянських військ, в якому взяли участь Перший Білоруський та Перший, Другий,
Третій і Четвертий Українські фронти. На кінець січня 1944 р. війська Першого
та Другого Українських фронтів просунулися далеко на захід і оточили 10 дивізій
ворога в районі Корсуня-Шевченківського. Червона Армія почала розгром цього
угрупування, коли німецьке командування відхилило ультиматум про капітуляцію.
17 лютого 1944 р. воно перестало існувати. Фашисти втратили 55 тис. солдатів та
офіцерів, а понад 18 тис. опинилися в полоні. Командуючий німецьким
угрупуванням загинув у бою.
Перемога під Корсунем-Шевченківським, яку
народ назвав "Сталінградом на Дніпрі", відкрила шлях Червоній Армії
на Правобережжя. У березні 1944 р. були визволені Проскурів, Чернівці,
Тернопіль, Вінниця. На півдні у березні були звільнені Херсон, Миколаїв, а 10
квітня штурмом здобуто Одесу. 9 травня фашистів було вибито зі Севастополя.
У середині липня 1944 р. розпочався наступ
радянських військ на рава-руському і львівському напрямах проти групи армій
"Північна Україна". Розвиваючи його, радянські війська оточили й
розгромили в районі Брод 8 дивізій. Львів був визволений 27 липня.
На кінець серпня 1944 р. загарбників було
вигнано майже з усієї Західної України. Із заволодінням 8 жовтня 1944 р.
населеним пунктом Лавочне Львівської області Україна стала вільною. Днем
визволення України від фашистських загарбників вважається 28 жовтня, коли
Червона Армія звільнила Закарпатську Україну.
Друга світова війна та перемога радянського народу у
Великій Вітчизняній війні внесли кардинальні зміни в міжнародну обстановку, в
міжнародні відносини. В них активно виявилася політична роль країн — учасниць
антигітлерівської коаліції; на історичну арену вийшли країни соціалізму.
Загострення водночас суперечностей між двома світовими системами призвело до
"холодної війни". Ширився рух прихильників миру, формувалися міжнародні
організації.
Важливу роль в боротьбі за мир і відвернення загрози
світової війни відіграла Організація Об'єднаних Націй, яка була проголошена у
квітні і створена в жовтні 1945 року. Однією з країн — співзасновниць ООН —
була Українська Радянська Соціалістична Республіка. В міжнародній діяльності
вона сприяла мирному врегулюванню спірних проблем територіального,
політичного, економічного характеру. її зусилля були зосереджені на проблемах
правового забезпечення світової політики. Однак в укладанні міжнародних
договорів та обміні дипломатичними представництвами УРСР виступила з класових
позицій та суто загальнодержавних інтересів. Власне, жагучі проблеми — про
відповідальність гітлеризму за нацистську політику; врегулювання
національно-визвольної боротьби
в Західній Україні; громадянський статус українців в
інших країнах — вона навіть не поставила на обговорення.
УРСР, по суті, була об'єктом, а не суб'єктом міжнародного
права, її міжнародні зв'язки засновувалися й розвивалися не стільки за принципом
ефективності, скільки за партійно-класовим принципом. Враховувалася,
насамперед, політика, а не економічна кон'юнктура.
У повоєнні роки відбулися зміни геополітичного становища
України й етносоціальні процеси. В листопаді 1944 р. в Мукачеві перший з'їзд
Народних комітетів Закарпатської України схвалив Маніфест про возз'єднання з
УРСР. У січні 1946 р. на території Закарпаття було запроваджено законодавство
УРСР.
На початку 1947 р. Румунія визнала входження до УРСР
Північної Буковини і частини Бессарабії. В 1946 р. було проведено демаркацію
кордону між Польщею і СРСР, і західноукраїнські землі були офіційно визнані
територією УРСР. Однак драматичний розвиток подальших подій позначався
депортацією українського населення в зв'язку з польсько-радянською операцією
"Вісла" (1947 р.). У 1990 р. сенат Польщі засудив цю операцію як
злочинну акцію проти українського народу.
Політичний режим, що утвердився в західних областях
України, носив тоталітарний характер. Після придушення організованого національно-визвольного
руху влада перейшла до форсування темпів уніфікації суспільно-політичного,
економічного та духовного життя населення західноукраїнського регіону
відповідно до загальносоюзних зразків.
Важливим інструментом прискореної "радянізації"
краю виступала кадрова політика. Лише до початку 1945 р. в регіон були
направлені понад ЗО тис. керівних працівників. Місцеві кадри обіймали переважно
другорядні посади. Так, у 1946 р. із 15 120 номенклатурних посад в обкомах
партії західного регіону місцеві кадри обіймали лише 1939 посад (12,1%).
Проводилися репресії проти учасників українського
національно-визвольного руху та членів їх родин. Впродовж 1944 - 1952 рр. на
спецпоселення у віддалені райони Радянського Союзу було вивезено більше 200
тис. осіб. І все ж таки, попри всі нищівні наслідки, втрати і трагічні
обставини воєнного часу, Україна вперше в своїй історії стала соборною,
зібравши в одне державне ціле (у складі УРСР) всі українські землі.
Здійснилася давня волелюбна мрія українського народу. Тепер значно розширилися
кордони республіки, зросла її економічна, соціально-політична вага.
Збагачувався людський, природний, науково-культурний потенціал нашого народу,
зберігалися й збагачувалися його історичні традиції. Сповна ж в умовах
толітаризму це історичне возз'єднання не могло реалізувати закладених у ньому
глибинних можливостей культурного прогресу, етнонаціонального розвитку України.
Початок відбудови народного господарства. Досить
складним завданням, що постало перед українським народом з визволенням окупованих
територій, була відбудова народного госнодарства, осередків культури, освіти,
науки. Відбудовні роботи починалися зразу ж після звільнення того чи іншого
населеного пункту. Причому з огляду на війну, що тривала, першочерговою метою
була термінова відбудова об'єктів оборонного значення..
Союзний
уряд не мав змоги виділити Україні достатні кошти, обладнання, автомашини тощо.
Гостро бракувало кваліфікованих робітників. У людей, перед якими стояло
завдання відбудови, основна надія була, по суті, на самих себе, на власну
кмітливість, працелюбність. До того ж реевакуації вивезених на схід підприємств
практично не відбувалося: повертати обладнання було визнано економічно
нераціональним, Робітники та інженерно-технічні працівники, очищаючи приміщення
підприємств від гір сміття, битої цегли, понівечених конструкцій, розшукували й
ремонтували старе обладнання. Багато робітників опановували спеціальності
будівельників, приносили з дому або виготовляли самі інструменти, яких не
вистачало.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27 |