Дипломная работа: Правові проблеми організації та діяльності банківської системи України

Форма поиска
Показать/спрятать результаты

Авторизация

Статистика

Последние новости

Новости

Дипломная работа: Правові проблеми організації та діяльності банківської системи України

У стадії ліквідації перебувало 26 банків, з них 12 банків ліквідуються за рішенням НБУ, 13 – за рішеннями господарських судів, 1 банк – за рішенням зборів акціонерів. Так, Департамент реорганізації та ліквідації банків НБУ довів до відома, що згідно з рішенням Комісії Національного банку з питань нагляду та регулювання діяльності банків від 4 грудня 2002 р. № 290 Іпотечний комерційний банк (м. Київ) виключено з Державного реєстру банків у зв`язку із завершенням ліквідаційної процедури. 10 грудня 2002 р. рішенням Комісії № 306 було виключено з Державного реєстру банків АКБ „Кримкредит” (м. Сімферополь).

За практикою, що склалася в розвинених країнах, органи банківського нагляду окрім своїх прямих функцій виконують також ряд повноважень, тісно пов`язаних із наглядовими завданнями. Зокрема, до таких повноважень відносяться: – інформування уряду про ситуацію, що склалася в банківській системі; – роз`яснення щодо можливих наслідків різних заходів для балансів комерційних банків; – пропозиції уряду щодо способів вирішення проблем, які не суперечать економічним нормативам й законодавчим вимогам; – приписи комерційним банкам щодо виконання заходів по виправленню ситуації у вигляді програми дій щодо розв`язання проблем.

Останнє завдання, як правило, тягне за собою прийняття відповідних політичних рішень, але якщо наглядовий орган не має можливості впливати на відповідні державні органи, він повинен використати всі наявні в його розпорядженні законні інструменти. При здійсненні вищеназваних функцій стосовно інформування уряду й надання йому рекомендацій орган банківського нагляду повинний надавати допомогу уряду в оцінці стану життєдіяльних банків; брати участь у визначенні процедури оцінки; вимагати від банків, щоб вони співробітничали у відпрацюванні та здійсненні державних програм перебудови; забезпечувати дотримання законів посадовими особами; надавати уряду рекомендації з правових та процедурних питань.

Фахівці в галузі банківської діяльності вже давно зрозуміли, що банківський нагляд буде ефективним лише при умові, якщо його місце чітко визначено й зрозуміло державним діячам. Нагляд над банками не буде ефективним, якщо уповноважені органи державної влади не будуть підтримувати суворий та активний контроль і якщо не буде чітко визначена висока суспільна роль банківського нагляду.

Розглядаючи питання застосування санкцій за порушення банківського законодавства, слід частково зупинитися на понятті юридичної відповідальності. Така необхідність пояснюється, в першу чергу тим, що санкції за порушення банківського законодавство характеризуються різною галузевою приналежністю і, відповідно, різними за змістом та наслідками заходами впливу для порушника. Тим більше, що банк як учасник банківських відносин досить часто підпадає під застосування заходів відповідальності з боку центробанку і в той же час може зазнати збитків від свого клієнта (наприклад боржника у випадку неповернення кредиту).

В теорії права поняттю юридичної відповідальності приділено значну увагу, оскільки це одне з ключових питань забезпечення примату права. Тривала наукова дискусія виробила ряд поглядів на проблему юридичної відповідальності, в тому числі на характеристику правових норм, що її встановлюють, щодо яких доцільно було б зауважити наступне.

Деякі автори вважають, що відповідальність – це реалізація правових санкцій, що санкції правових норм є підставою всіх видів відповідальності.[617] Однак в юридичній літературі є й інші погляди. Зокрема Я.М. Брайнін зазначає, що санкція – це лише засіб, що забезпечує реалізацію юридичної відповідальності. Реалізація правової санкції означає реалізацію відповідальності, але не саму відповідальність як особливий юридичний інститут. Правова відповідальність являє собою перш за все певне відношення правопорушника до органу державної влади, яке виникає в зв’язку із правопорушенням. ЇЇ сутність слід шукати не в санкції, яка лише забезпечує реалізацію відповідальності, а в правопорушенні. Тобто, на перший план виходить не формальна примусова сторона відповідальності, а її внутрішня морально-етична основа, що виражає неможливість для правопорушника ухилитися від обов’язку дати відповідь за свої протиправні дії.[618]

Професор Б.Т. Базилєв виділяє норми юридичної відповідальності в особливу групу норм, що включені в різні галузі права, але мають предметну та юридичну спільність, складаючи якісно однорідну правову тканину. Ці норми: а) складаються з гіпотези, що описує правопорушення, і санкції, що визначає вид і розміри покарання; б) регулюють методом покарання винних відносини, що виникають на підставі правопорушень, в основі їх застосування лежать загальні принципи; в) реалізація цих норм має цілі загальної та приватної превенції правопорушень; г) їх регламентоване процесуальним законодавством застосування забезпечується примусом (у врахуванні з переконанням).[619]

Кожна норма права має внутрішню форму вираження в актах державних органів – форму нормативного акта та форму викладення її припису. Форма побудови норми права та зовнішні форми її вираження визначаються, як і форми права в цілому, не тільки своїм специфічним змістом, але й особливостями регулюючої ролі норми права в даних конкретних умовах, тобто виконуваною нею конкретною функцією впливу на суспільні відносини, на поведінку людей. Доктор юридичних наук П.Є. Недбайло вважає всі три елементи (гіпотезу, диспозицію, санкцію) необхідними в правовій нормі. Відсутність хоча б одного з них означає, що ми маємо справу лише з частиною норми або з положеннями не правового характеру. Кожна окремо або в поєднанні вони не мають функції регулятора поведінки людей.[620] У свою чергу, Я.М. Брайнин зазначає, що навіть у кримінальному праві санкція закону не обов’язково виражається в покаранні. Сутність санкції полягає, перш за все, в її спроможності забезпечити виконання вимог норми права. [621]

Санкції можуть виражатися в актах державного примусу до здійснення конкретних дій; у визнанні недійсності окремих актів та діянь; у покладанні додаткових обов’язків; у припиненні або зміні змісту правомочності; а в деяких випадках – у актах безпосередньої дії. При цьому істотне значення має відповідність санкцій характеру відносин, що регулюються. В галузі кримінального права санкцією є вплив на особистість правопорушника. В галузі цивільного права – заходи майнової відповідальності, такий розподіл прав та обов’язків, при якому заохочується правомірна поведінка, а несприятливі наслідки покладаються на осіб, чия поведінка відхиляється від встановленого нормою. Специфічні санкції є в галузі фінансового, трудового права тощо.

Зокрема, як зазначає професор Л.К. Воронова, за порушення фінансового законодавства застосовуються дисциплінарні, адміністративні і кримінальні заходи. Але до порушників фінансової дисципліни застосовуються і специфічні заходи – фінансові.[622] До таких санкцій відносять штрафи, пеню та повне або часткове припинення бюджетного фінансування. Н.І. Хімічева також вказує на особливості фінансово-правових санкцій. Зокрема, вони мають грошовий характер, стягуються до централізованих державних фондів. Ці санкції розповсюджуються на організації, посадових осіб та громадян. Причому можливе одночасне застосування фінансово-правової санкції до посадової особи та організації. В зв’язку із спрямуванням фінансово-правових санкцій на забезпечення загальнодержавних інтересів у сфері фінансів, необхідністю швидкого реагування на фінансові правопорушення найбільш розповсюдженим є адміністративний порядок застосування таких санкцій. Вони поєднують у собі правовідновлювальні та штрафні (каральні) елементи.[623]

Деякі автори вважають, що не кожна норма-припис повинна мати юридичну санкцію, певні види юридичних норм (зокрема, норми-дефініції) за своєю природою такі, що самі по собі не вимагають охорони державним примусом. Ці норми права діють лише в сукупності з нормами, які охороняються державним примусом. І лише в такому зв’язку проявляється їх юридичний характер. Охорона названих юридичних норм може бути забезпечена завдяки санкціям, що містяться в інших юридичних нормах, або за допомогою всією системи діючого права.[624]

На думку В.В. Шейндліна, санкція у вузькому розумінні не є необхідним елементом структури кожної юридичної норми. Примусова санкція – необхідний елемент змісту лише тих норм, в яких конкретизовані способи або заходи примусу до їх дотримання.[625] В свою чергу, Б.Т. Базилєв визначає санкцію як передбачений у відповідній правовій нормі несприятливий наслідок правопорушення, що застосовується до правопорушника компетентними державними органами.[626] На думку П.Є Недбайло, санкція може полягати і в тому, що дії та вчинки, здійснені всупереч нормі, не породжують ніяких юридичних наслідків. Таку санкцію він називає санкцією нікчемності.[627] В.В. Лазарєв зазначає, що в широкому розумінні під санкцією має бути власне прагнення уповноваженої особи витиснути, заборонити щось, що суперечить встановленим правилам, або, навпаки, дозволити, заохотити щось корисне, що відповідає суспільним інтересам. У більш вузькому розумінні під санкцією розуміється та частина правової норми, яка передбачає наслідки виконання або невиконання встановленого правила поведінки.[628]