Дипломная работа: Правові проблеми організації та діяльності банківської системи України

Форма поиска
Показать/спрятать результаты

Авторизация

Статистика

Последние новости

Новости

Дипломная работа: Правові проблеми організації та діяльності банківської системи України

Зазначають, що завдяки дотриманню принципів планомірного регулювання грошового обігу, швидкої акумуляції готівки, економії у витрачанні коштів підприємствами та організаціями, Держбанк СРСР зміг забезпечити відносно стійкий грошовий обіг в роки війни та шляхом кредитного, розрахункового і касового обслуговування господарств в післявоєнні роки сприяв форсованому відновленню країни (і в першу чергу районів, що постраждали від воєнних дій).

Він відіграв визначальну роль у проведенні реформи 1947 р., а також у підготовці скасування введеної в роки Вітчизняної війни карткової системи постачання населення і в розгортанні відкритої торгівлі. У 1946 р. відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР віл 22 травня Держбанк СРСР було введено до складу Міністерства фінансів. Наступного року, здійснюючи програму вдосконалення кредитного планування та касового виконання бюджету, уряд провів грошову реформу. В ході її проведення були випущені в обіг нові гроші, які замінювалися на старі купюри, переоцінювалися грошові вклади в ощадних касах, відбулася конверсія всіх випущених державних позик (за винятком позик, випущених в 1947 р.).

Зокрема, лише в 1848 р. на прохання уряду України було створено апарат Уповноваженого Державного банку в Україні, який виконував обов’язки центрального банку, однак при цьому був позбавлений права емісії без спеціального дозволу Москви. У 1955 р. створено Українську республіканську контору Держбанку та республіканські контори Промбанку, Сільгоспбанку, Торгбанку (останній був ліквідований у 1957 р.).

Поступове відродження економіки, розвиток багатосуб’єктних зв’язків, збільшення зовнішніх операцій, в тому числі торгівельних, призвели до необхідності переходу з двосторонньої форми розрахунків до багатосторонньої, яка була в тих економічних умовах найбільш ефективною. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 7 квітня 1959 р. була проведена реорганізація кредитної системи. Сільськогосподарський банк, Банк фінансування комунального й житлового будівництва і комунальні банки були скасовані, а їх операції передані Державному банку СРСР і Промисловому банку СРСР, який був перетворений у Всесоюзний банк фінансування капітальних вкладень (Будбанк СРСР). Його статут був затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 1 жовтня 1964 р. № 822 „Про затвердження Статуту Всесоюзного банку фінансування капітальних вкладень (Будбанку СРСР)”.[244] В Україні у 1959 р. створена контора Державного банку та Будбанку, всі інші установи були ліквідовані (Сільгоспбанк, Комунальний банк і Промбудбанк). Вищезазначені два банки проіснували в Україні до 1987 р.

Реформування зазнали й статутні документи центрального банку держави. 29 жовтня 1960 р. постановою Ради Міністрів СРСР від 29 жовтня 1960 р. № 1146 був затверджений Статут Держбанку СРСР, а у серпні 1961 р. Правління Держбанку прийняло Положення про установи Держбанку СРСР.[245] Прийняття цих документів було викликано, в першу чергу, необхідністю на рівні правових актів закріпити подальший розвиток функцій центрального банку держави та підвищення його ролі в системі органів економічного управління.

В ці ж роки відбувалося реформування і системи ощадних кас. Перший статут ощадкас був прийнятий у 1948 році, наступний - у 1977 році.[246] Із 1962 року ощадкаси перейшли під керівництво Державного банку СРСР. Відповідно до редакції Статуту 1977 р. статутний фонд ощадкас дорівнював 100 млн крб. й служив забезпеченням їх зобов'язань. У випадку перевищення збитків за операціями ощадкас розміру запасного фонду недостатня сума повинна була покриватися за рахунок доходів Державного банку СРСР. Держава гарантувала зберігання грошових коштів та інших цінностей, ввірених ощадкасам, таємницю вкладів та видачу їх за першою вимогою вкладників. Головним завданням державних трудових ощадних кас СРСР проголошувалося розвиток ощадної справи в країні, надання населенню можливості надійного зберігання грошових коштів, сприяння накопиченню грошових заощаджень та використання їх в інтересах розвитку народного господарства СРСР.

У 1980 р. відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 18 грудня 1980 р. № 1167 була затверджена нова редакція Статуту Держбанку СРСР.[247] За розміром своїх активів центральний банк СРСР був найбільшим банком світу і мав розгалужену систему територіальних установ, які охоплювали всю країну (в 1983 р. їх кількість доходила до 4,5 тис).[248] Він являв собою єдину централізовану систему, що безпосередньо підпорядковувалася уряду. Головним напрямком діяльності Держбанку та банківської системи СРСР було здійснення контролю і нагляду за виконанням підприємствами та організаціями планів виробництва та збуту товарів, фінансових виробничих планів, дотримання планової і фінансової дисципліни шляхом використання певного набору інструментів грошово-кредитної політики.

З метою розширення міжнародного економічного співробітництва у 1963 р. був організований Міжнародний банк економічного співробітництва відповідно до Угоди між урядами країн – членів РЕВ, а у 1970 р. – створений Міжнародний інвестиційний банк, який займався довгостроковим і середньостроковим кредитуванням капітальних вкладень. Протягом зазначеного періоду за участі радянського капіталу були відкриті два банки за кордоном – Схід Хандельсбанк у Цюріху (Швейцарія) та відділення Моснарбанку в Бейруті (Ліван).[249]

Однак з часом, враховуючи зростаючі кризові явища в економіці, зниження ефективності централізованого механізму господарського управління, радянська банківська система ставала все менш спроможною виконувати свої функції. Вона втратила можливість оперативно здійснювати кредитно-розрахункове обслуговування, враховувати специфіку різних галузей народного господарства, стимулювати завдяки кредитному механізму відтворення виробництва. Реформа кредитної системи 1987- 1988 рр. була викликана необхідністю застосування нових економічних методів управління кредитною системою, підвищення ефективності використання кредитних ресурсів та концентрації їх на вирішення пріоритетних загальнодержавних програм та завдань, що забезпечуватимуть досягнення кінцевих високих фінансових результатів роботи народного господарства.

Початок реформи був закладений прийняттям постанови РМ СРСР № 821 від 17 червня 1987 р. „Про вдосконалення системи банків в країні та посилення їх впливу на підвищення ефективності економіки”.[250] Одним із найважливіших завдань банків було визначено організацію та широке застосування найбільш економічних та прогресивних форм кредитування та розрахунків, які сприяють прискоренню платежів та оборотності обігових коштів в народному господарстві.

Була проведена реорганізація працюючих банків та утворені нові спеціалізовані державні банки, створена нова система банків, визначені основні напрямки та сфери їх діяльності. Затверджено нову редакцію Статуту Державного банку СРСР, згідно якої центральний банк вважався підвідомчим уряду країни. В п. 12 Статуту зазначено, що „Державний банк СРСР є юридичною особою і діє на принципах повного господарського розрахунку та самофінансування”.[251]

Метою діяльності Зовнішторгбанку СРСР визначено забезпечення організації і проведення розрахунків за експортно-імпортними та неторговельними операціями, кредитне обслуговування зовнішньо-економічних зв’язків країни, здійснення операцій на міжнародних валютних і кредитних ринках тощо. Промбудбанк СРСР створювався для обслуговування промисловості, будівництва, транспорту та зв’язку, системи Держпостача СРСР; Агропромбанк СРСР – для обслуговування агропромислового комплексу країни; Жилсоцбанк СРСР – для обслуговування житлово-комунального господарства, побутового обслуговування, підприємств культури, просвіти, науки тощо, а також кооперативів та осіб, що займалися індивідуальною трудовою діяльністю.

У 1988 році внаслідок проведення реформи банківської системи трудові ощадні каси були реорганізовані в Банк трудових збережень та кредитування населення СРСР (Ощадбанк СРСР). На банк було покладено забезпечення організації ощадної справи в країні, безготівкових розрахунків й касового обслуговування населення, розповсюдження та погашення облігацій державних позик, кредитування споживчих потреб громадян. Збереження і своєчасність повернення вкладів населення в Ощадному банку гарантувалися Державним банком СРСР.

У 1989 р. державні спеціалізовані банки були переведені на повний господарський розрахунок та самофінансування.[252]

Найбільшого значення за наслідками в процесі економічних реформ мав Закон СРСР від 26 травня 1988 р. „Про кооперацію в СРСР”. Позитивним став той чинник, що більшість положень цього акту почали швидко реалізовуватися, заклавши початок становлення системи недержавних банків в СРСР та ліквідації монополії держави на банківську діяльність, яка існувала із 20-х років ХХ ст. Виникнення нового для країни типу банків, які працювали на комерційній основі, означало появу в країні досить важливого елементу ринкової економіки, який активно стимулював процес поглиблення економічної реформи, що, в свою чергу, сприяло подальшому розвиткові комерційних банків. За півтора роки в країні було зареєстровано більше тисячі комерційних банків. Нарешті був поновлений комерційний кредит.

Однак вже на початку 90-х років перед країною стояла необхідність реформування як існуючої системи державних спеціалізованих банків (а звідси – і реформування всієї банківської системи), так і створення спеціального банківського законодавства. Все це повинно було сприяти розвиткові товарно-грошових відносин, зміцненню національної валюти та проведенню єдиної грошово-кредитної політики. Україна, проголосивши курс на незалежність, отримала для вирішення ті проблеми, які залишилися перед банківською системою СРСР, а також встала перед проблемою формування власної незалежної, сильної та стабільної банківської системи. З 1991 р. почала формуватися банківська система України.