Дипломная работа: Правові проблеми організації та діяльності банківської системи України
Головна мета регулювання
банківською системою полягає в створенні умов для ефективної та стабільної
роботи всіх конкуруючих один з одним банківських установ і разом з ними
господарюючих суб’єктів. Управління комерційними банками з боку державних
органів здійснюється в формах регулювання та нагляду. Окремі автори включають
до їх складу і стимулювання діяльності банківських установ.[520]
Державне регулювання покликане сприяти забезпеченню: стійкості роботи та
зміцненню фінансового стану банківської установи; орієнтації та стимулюванню
діяльності банку в галузі кредитування на виконання пріоритетних завдань
розвитку економіки та підвищення добробуту суспільства; наукової організації
грошового обігу в народному господарстві; створенню системи гарантій захисту
інтересів вкладників, в першу чергу фізичних осіб.
Банківське регулювання як
одна з форм державного управління являє собою систему заходів, за допомогою
яких держава через центральний банк (або інший уповноважений орган) забезпечує
стабільне та безпечне функціонування банків, попереджає дестабілізаційні
процеси в банківському секторі. Слід розуміти, що терміни „банківське
регулювання” і „банківський контроль” не є тотожними, оскільки відносяться до
різних (хоча і взаємодоповнюючих) видів діяльності. Регулювання включає в себе
розробку та видання уповноваженими установами конкретних правил, інструкцій,
методологічних матеріалів, які базуються на чинному законодавстві та визначають
структуру і способи здійснення банківської діяльності. Контроль зі діяльністю
банків здійснюється з метою забезпечення їх надійності та стійкості. Він
передбачає цілісний і безперервний нагляд за здійсненням банками своєї
діяльності у відповідності з чинним законодавством.
Ян Гінді відмічав чотири
основні причини, згідно з якими банки повинні регулюватися: 1) грошово-кредитна
політика – спроможність створювати гроші; 2) розміщення кредитів –
канал кредитів та інвестицій; 3) конкуренція та інновації – щоб
попередити картелі; 4) „розважливе” регулювання – збереження приватних
накопичень, оперування механізмами платежів та схильність до банкрутства.[521]
Банківський нагляд є тією
сферою, яка повинна розглядатися як об’єкт державного управління, а діяльність
кредитно-фінансових установ – як сфера суспільного життя, де управлінська
діяльність необхідна, бажана, і доцільна. Його повна відсутність – це створення
потенційних умов для фінансових правопорушень та зловживань, це можливість
банкрутства банку, це збитки, понесені вкладниками (а не засновниками, як
правило), це втрата довіри до банківської сфери – а значить і різке зменшення надходження
вільних коштів у банківський обіг, послаблення вітчизняного ринку позичкових
капіталів, зменшення вкладання коштів у виробництво, втрата зацікавленості
інвестора, послаблення національної валюти тощо. Цей перелік можна
продовжувати, але результат залишається єдиним – дестабілізація національної
економіки з можливою об’явою дефолту.
В більшості країн юридичні
рамки банківської діяльності включають правові норми і інструкції, закони, що
регулюють комерційні операції, погашення заборгованості, а також закони щодо
банкрутства. При відсутності такої юридичної бази проблеми фінансового сектора
значно поглиблюються.
Для забезпечення ефективного
здійснення банківського нагляду в законодавчому порядку повинні бути визначені
такі основні риси, властиві органу банківського нагляду, як:
– наявність повноважень щодо
надання та відкликання банківських ліцензій на підставі чітко сформульованих
вимог до ліцензування банків;
– наявність повноважень щодо
встановлення економічних нормативів, яких банки повинні дотримуватися і
керуватися ними в своїй діяльності;
– можливість щодо запиту
інформації в будь-якій формі та в будь-які строки відносно фінансового стану
банків та дотримання ними економічних нормативів;
– можливість проведення
інспектування діяльності банків, у тому числі мати доступ до будь-якої
інформації і в банку, і поза ним;
– мати повноваження щодо
застосування певних примусових заходів стосовно банків, зокрема можливість
усунення з посади та зміни членів правління й керівництва з метою забезпечення
дотримання економічних нормативів.
Правові норми встановлюють
межі, обов`язкові для банків і покликані забезпечити стійкість і надійність
банківської системи. Це головні елементи, що сприяють попередженню, обмеженню й
усуненню збитків.
Зокрема, в банківському праві
Франції банківський нагляд і контроль відносять до дисциплінарної функції
центрального банку над банками та кредитними установами (коло установ, про які
йде мова, залежить від конкретних країн), що здійснюється з метою, перш за все,
забезпечити безпеку вкладів, а також попередити розвиток фатальної ланки
банківських банкрутств.
Контроль у рамках даної
дисциплінарної функції охоплює таі ділянки: саме існування банків, отримання
дозволу на їх створення або перетворення, а також на здійснення діяльності;
концентрація їх ризиків; ліквідність; платоспроможність.
Як зазначалося, банківський
нагляд повинен базуватися на певних правових засадах, які чітко врегульовані
нормами чинного законодавства. Як правило, в розвинених країнах норми щодо
функціонування банківського нагляду, навіть якщо такий орган включений до
структури центрального банку, регулюються окремими законами про банківський
нагляд.[522]
Зазначені повноваження
використовуються органом банківського нагляду для здійснення його наглядових
повноважень. Однією з умов проведення системної банківської перебудови є
наділення наглядового органу відповідними повноваженнями на законодавчому рівні
для створення можливості здійснювати повноцінний банківський нагляд. Створення
структури банківського нагляду завжди тягне за собою вирішення проблеми – яке
йому зайняти місце в банківській системі. Світова практика доводить, що
банківський нагляд може функціонувати як автономна від центрального банку
структура або як одна з ланок системи центрального банку.[523]
Міжнародні наукові розробки в
сфері банківського нагляду виробили декілька теорій урядового регулювання.
Перша, класична теорія Пігу (1938 р.) говорить про те, що влада монополій,
зовнішні чинники та асиметрія в наданні інформації створюють конструктивну роль
для міцної „урядової руки, яка допомагає” нейтралізувати недоліки ринку і,
таким чином, поліпшити суспільний добробут.[524] Стосовно до
банківського сектора така точка зору передбачає жорсткий урядовий нагляд за
банками, обмеження банківської діяльності, обмеження щодо входження банків на
ринок, схему страхування депозитів, в якості доречних видів політики, яка
пом’якшує недоліки ринку та поліпшує розподіл ресурсів.
Інші автори (Шлейфер, Вішні)
підтримують протилежну позицію, вважаючи, що уряди впроваджують регулювання за
принципом „руки, що забирає”.[525] Країни з потужними
державними контролерами, обмеженнями банківської діяльності та обмеженнями щодо
входження на ринок матимуть тенденцію до більш високого рівня корупції без
будь-якого відповідного поліпшення банківської результативності чи
стабільності. Тобто, уряди, які приділяють більше уваги уможливленню контролю
банків з боку приватного сектора скоріше сприятимуть розвитку банків, ніж
уряди, що застосовують більш жорсткий підхід до регулювання.[526]
Існує також точка зору „недієвої руки” на регулювання та нагляд, відповідно до
якої якщо навіть мають місце недоліки ринку, і навіть якщо уряди демонструють
зразкову доброчесність, державне регулювання та нагляд є загалом недієвими у
справжньому виправленні недоліків ринку. Тобто, потужне державне регулювання та
нагляд, які хоча і не є обов’язково чи умисно корупційними, не створять кращої
результативності та стабільності банків.
Д. Р. Барт, Д. Капрі та Р.
Левін в рамках роботи Світового банку провели дослідження регуляторної та
наглядової політики в 107 країнах (2001 р.) і дійшли до таких висновків.[527]
Актуальною є позиція теорії „руки, що забирає”. Більш суворе регулювання щодо
входження на ринок, обмеження банківської діяльності, потужні контролюючі
агентства. Страхування депозитів та державна власність на банківський сектор не
мають позитивного зв’язку з результативністю та стабільністю банків.
Регуляторні бар’єри входження банків на ринок, регуляторні обмеження діяльності
банків, більші наглядові повноваження та державна власність на банки мають
позитивний зв’язок з урядовою корупцією. Докази говорять, що регуляторні та
наглядові стратегії, що зосереджуються на уповноваженні приватного сектора та
обмеженні ефекту несприятливих стимулів від страхування депозитів, працюють
найкраще з метою сприяння результативності та стабільності банків. [528]
Банківська практика останніх
десятиріч довела правильність висновку, що банківський нагляд і регулювання
повинні бути гармонізовані за межі державних кордонів у зв`язку із
взаємозалежністю фінансових ринків. Розбіжності в банківському регулюванні є
тим фактором, який може справити негативний вплив на фінансові ринки, збільшити
ризик банківської діяльності за кордоном, зменшити нагляд за банківськими
інститутами, що діють за кордоном.
З метою гармонізації
законодавства у 1975 р. був сформований Базельський Комітет під егідою Банку
міжнародних розрахунків. Базельський Комітет включає банківських супервізорів
із Групи Десятьох (Бельгія, Канада, Франція, Німеччина, Італія, Японія,
Нідерланди, Швеція, Великобританія, США), а також Швейцарію і Люксембург. До
його компетенції віднесено розробку групи директив у сфері банківського нагляду
з тим, щоб жоден банківський інститут не зміг уникнути банківського контролю.
Слід зауважити, що з 12 країн-учасниць лише три неєвропейські країни (США,
Канада і Японія), а серед 9 європейських 8 – континентальні країни з міцними
традиціями цивільного права. Тобто, є певні підстави говорити про те, що
„міжнародні стандарти банківського нагляду” розроблені, фактично,
представниками континентальної Європи.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67, 68, 69, 70, 71, 72, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 84, 85, 86, 87, 88, 89, 90, 91, 92, 93, 94, 95, 96, 97, 98, 99, 100, 101, 102, 103, 104, 105, 106, 107, 108, 109, 110, 111, 112, 113, 114, 115, 116 |