Дипломная работа: Правові проблеми організації та діяльності банківської системи України

Форма поиска
Показать/спрятать результаты

Авторизация

Статистика

Последние новости

Новости

Дипломная работа: Правові проблеми організації та діяльності банківської системи України

Заходи, що здійснюються в межах державного управління (зокрема, обов’язкове ліцензування банківської діяльності; підпорядкування банків спільним правилам та нормам, що регулюють проведення банківських операцій; здійснення нагляду за банками з боку центробанку або іншого уповноваженого органу в межах встановлених повноважень; встановлення для банків економічних нормативів, статистичної та бухгалтерської звітності; встановлення режиму банківської таємниці тощо), спрямовані на забезпечення стабільності кредитно-фінансової системи держави в цілому і банківської системи зокрема. Можна говорити, що такі заходи спрямовані забезпечити задоволення публічних інтересів у сфері банківської діяльності.[295]

В Україні банківський сектор у 90-х роках неодноразово перебував у скрутному становищі, що пояснювалося, в першу чергу, несприятливими економічними умовами. Зокрема спостерігалося функціонування великої кількості фінансових посередників, що також не сприяло економічній безпеці держави. Крім того, відбувався відтік вітчизняного капіталу.[296] Економічній безпеці комерційних банків в Україні загрожували такі фактори, як цілеспрямований підрив їх ділової репутації; недосконалість у підборі кадрів; недостатність власних коштів; надання фіктивної інформації клієнтами; використання фальшивих векселів, цінних паперів і гарантійних листів; неповернення виданих кредитів, правова неврегульованість цього напрямку банківської діяльності, а також недосконала оцінка кредитних ризиків; відсутність банків даних про недобросовісних позичальників; маніпулювання з кредитними картками, банкоматами; втрата ділової інформації; недосконалість структур забезпечення внутрішньої і зовнішньої безпеки банківських установ тощо.

До недоліків можна віднести і нестабільність банківського законодавства, а також наявність до 1999 р. лише одного спеціального закону в сфері банківської діяльності.[297] До 2000 р. в Україні був відсутній і закон про банківську таємницю. Виходячи з цього, вітчизняні банки повинні були надавати інформацію про свою діяльність у 28 різних інстанцій, що певною мірою знижувало рівень їхньої економічної безпеки. Водночас банки не мали можливості отримати від державних структур належну інформацію про розкрадання грошових коштів у великих розмірах, виявлення фальшивих грошових знаків, недобросовісних клієнтів, що також явно не сприяло підвищенню ступеня економічної безпеки. У кредитному портфелі українських банків частка прострочених процентів і пролонгованих кредитів досить велика.[298]

Звичайно, ці негативні наслідки значною мірою були подолані за останні роки, політика банків переорієнтована із отримання надприбутків до проведення якісного маркетингу та менеджменту для підвищення рівня залучення капіталів у банківську сферу. В цілому, не дивлячись на значну кількість проблем, банки стають більш надійними – з 2000 р. вага „поганих” кредитів знизилася в кредитному портфелі вітчизняних банків від 20% до 18-19%. Страхові резерви покривають майже 80% відсотків всього сумнівного кредитного портфеля.

Також було змінено підхід НБУ до розподілу банків за рівнем капіталу. Згідно з Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні від 28.08.2001 р. для забезпечення їх реальної капіталізації всі банки поділяються за рівнем достатності капіталу на: добре капіталізовані; достатньо капіталізовані; недокапіталізовані; значно недокапіталізовані; критично недокапіталізовані. Комісія НБУ з питань нагляду і регулювання діяльності банків рішенням від 29 січня 2002 р. розподілила (умовно) діючі в Україні банки на чотири групи в залежності від їх чистих активів (загальні активи за мінусом сформованих резервів по активних операціях) наступним чином:

Група 1. Найбільші банки. Активи понад 1200 млн грн. До цієї групи входять: „Аваль”, „Приватбанк”, „Промінвестбанк”, „Ощадбанк”, „Укрексімбанк”, „Укрсоцбанк”, „УкрСіббанк”, „Райффайзенбанк Україна”.

Група 2. Великі банки. Активи понад 400 млн грн. Сюди входять 12 банків, в т.ч. ПУМБ, „Брокбізнесбанк”, „Надра”, „Правекс-Банк”, ЗУКБ, „Фінанси і кредит” тощо.

Група 3. Середні банки. Активи понад 150 млн грн. Входять 35 банків, в т.ч. „Мрія”, „Форум”, „ІНГ Банк Україна” тощо.

Група 4. Малі банки. Активи менш як 150 млн грн. Входить 98 банків.

На початку 2003 р. ця класифікація була дещо змінена шляхом підняття планки активів.

На рівні чинного законодавства закріплено також поняття системоутворюючого банку, зобов'язання якого становлять не менш як 10 відсотків від загальних зобов'язань банківської системи. Так, до систмоутворюючих банків України можна віднести Промінвестбанк, Ощадбанк України, Аваль та декілька інших.

Як відзначав у 2001 р. Лайош Бокрош, директор Фінансової консультаційної служби регіонів Європи та Середньої Азії Світового банку, наводячи характеристику фінансового сектора України, банківській системі країни притаманні, зокрема, такі особливості: 1) більшість банків перебуває в приватних руках, багато з них неплатоспроможні або неліквідні; 2) вибіркове оздоровлення з різними результатами; 3) якість портфеля залишається низькою, поліпшення майже не відбувається; 4) низька якість обслуговування як корпоративних, так і роздрібних клієнтів; 5) поліпшення регулювання й нагляду не підкріплюється належним застосуванням на практиці контролю й регулятивних актів; 6) роздрібнення й монополізація внутрішніх ринків; 7) фінансові труднощі у не зовсім життєздатній реальній економіці.[299]

В той же час не можна говорити, що всі представники Світового банку стоять на зазначеній позиції. В принципі багато фахівців зазначають, що не можна аналізувати стан банківської системи України, базуючись на показниках банківських систем розвинених систем. Наша країна, як і більшість пострадянських країн, має певні особливості в організації економіки (не слід плутати із національними особливостями). Крім того пройшло недостатньо часу для нормального розвитку банківської системи (у 1991 р. вона почала формуватися як незалежна, однак гіперінфляція 1993 – 1994 р. відіграла помітну роль у становленні кредитно-фінансових інститутів, як і криза 1998 р.). Таким чином, негативні фактори, які притаманні банківській системі України, слід брати до уваги із врахуванням певних чинників. Тим більше, що і за статичними даними, і за аналітичними висновками, банківська система України, починаючи із 2000 р. поступово збільшує обсяги банківських операцій, намагаючись при цьому здійснити декілька завдань: наростити активи, залучити більше депозитів, покращити рівень банківських посередницьких операцій і при цьому залишатися стабільною організаційною структурою для клієнтів. Разом з тим обсяги активів (не більше як $ 20 млрд) і капітал ($ 1, 5 млрд) української банківської системи залишаються незначними для обслуговування достатньо великої промислово розвинутої економіки із 48-мільйонним населенням. За підсумками 2002 року сукупний капітал збільшився з 6817,22 млн грн. (129 банків, що надали інформацію до АУБ станом на 01.01.2002 р.) до 8739,84 млн грн. (135 бнаків, що надали інформацію до АУБ станом на 01.01.2003 р.) (Див. Додатки А, Б).

Концентрація банківського капіталу в Україні є високою – більше половини капіталу зосереджено в 20 набільших банках. Найбільший капітал за підсумками 2003 р. має АППБ „Аваль”, який збільшив цей показник протягом року на 36,37% і який складає 5977,65 млн грн.[300]

У дослідженнях стану фінансового сектора України, що проводилися Світовим банком за підсумками 2001 р., його експерти відзначали, що створення більшого і ефективнішого банківського сектора повинно стати головним пріоритетним завданням в наступні 3 – 5 років.[301] Оскільки сьогодні у сфері фінансових послуг в Україні діє значна кількість відносно невеликих банків. А слабкість інститутів фінансового посередництва створює значні перешкоди для економічного зростання. В той же час саме фінансові послуги, у тому числі банківські й страхові, є перспективними в Україні за умов створення сприятливого режиму і залучення інвестицій.[302]

Можна відзначити, що сьогодні вітчизняний ринок фінансових послуг досяг того рівня, що цілий ряд інститутів пропонує практично ідентичний їх набір. І виділитися зможе той, хто запропонує або більш вигідні ставки (що є достатньо проблематичним), або буде використовувати нестандартні маркетингові ходи. Зокрема, столичні банки не можуть далі знижувати рентабельність бізнесу, а починають віддавати перевагу маркетинговим стратегіям. Це складне завдання, оскільки на український ринок виходять російські та іноземні банки, у яких маркетингові технології більш розвинені. Це стимулює наших фінансистів вдосконалювати свою стратегію. Не виключено, що у недалекому майбутньому відбудеться укрупнення банківських структур і перерозподіл ринку. [303] Зокрема, серед нових пріоритетів виділяють такі: масовий вихід на роздрібний ринок, більш активний випуск корпоративних облігацій, розширення мережі філій, оскільки за словами фахівців, істотно наростивши свої капітали, банки вже створили базу для розвитку напрямів, що дорого коштують.[304]

В той же час спостерігається незадовільний стан з формуванням здорового конкурентного середовища в банківській сфері в провінції, де спостерігається незначний попит на банківські послуги з боку місцевих фізичних та юридичних осіб через загальні незадовільні умови для розвитку малого та середнього бізнесу, а також низький рівень пропозиції банківських послуг з боку місцевих банків. Ряд авторів, зокрема К. Раєвський, В. Костицький звертають увагу на те, що першою проблемою є нераціональна територіальна структура банківської системи. Якщо у західних державах щільність банківської мережі коливається від 1 до 4 – 5 банків та їхніх відділень на 10 тис чоловік (без урахування ощадних й небанківських кредитно-фінансових установ), то в Україні вона становить: 1 банк приблизно на 60 тис чоловік (якщо брати Київ, який має відносно великий показник).[305]