Учебное пособие: Організація виробництва в підприємствах агропромислового комплексу
В
усіх садівничих господарствах варто розширювати існуючі й організувати нові
пасіки з розрахунку не менше двох родин на гектар плодоносного саду. Міжряддя
плодових садів доцільно використовувати для вирощування сільськогосподарських
культур. Підбір культур і їхнє чергування в садових сівозмінах повинні
забезпечувати підвищення родючості ґрунту, максимальну врожайність
плодово-ягідних насаджень і збільшення виходу посадкового матеріалу (у
розплідниках), сприяти прискоренню плодоношення молодих посадок. У молодих
садах неприпустимі посіви зернових колосових і висо-костеблових рослин
(кукурудза, соняшник, коноплі), тому що вони сильно висушують ґрунт і гнітять
посадки. Тут, а також у полуничних і розплідникових сівозмінах бажано
вирощувати овочеві і баштанні культури, картоплю, коренеплоди і бобові
(широкорядні посіви). Велике значення в садових сівозмінах має посів фацелії,
гречки і люпину, що відіграють роль сидератів але будучи медоносами, вони
сприяють розвитку бджільництва.
При
виборі садової сівозміни враховують породний склад насаджень, вік саду,
грунтово-кліматичні і ряд інших умов. У зерняткових садах уводять 4-5-пільні
сівозміни, а в кісточкових - більш короткі. В зонах недостатнього зволоження
рекомендується вводити сівозміни з більш високою питомою вагою чистої пари і просапних,
у другій половині літа тут висівають сидерати. У міжряддях молодих садів у
приміських господарствах широко застосовують суничні й овочеві сівозміни, а в
підприємствах з розвинутим тваринництвом - посіви кормових культур.
З
настанням плодоносіння саду в міжряддях чергують чорні пари з посівами
сидератів, одночасно вносять мінеральні й органічні добрива.
Організація
розплідників. Як
правило, культурні форми плодово-ягідних рослин отрмують тільки при їхньому
щепленні, і це викликає необхідність мати розгалужену мережу плодових
розплідників, що покликані давати потрібну кількість посадкового матеріалу
високої якості.
Продуктивність
і зимостійкість плодових насаджень значно підвищуються, коли для закладки садів
використовують місцевий доброякісний посадковий матеріал, пристосований . до
даних умов. Кожна область має підприємства - опорні розплідники, але будь-яке
велике спеціалізоване господарство може мати свій розплідник, в якому
дотримуються рекомендацій з породно-сортового складу.
Планування
виробництва продукції. Помилки, що допускаються при закладці садів, важко піддаються
виправленню. З огляду на це у кожному господарстві необхідно розробити
перспективний план розвитку садівництва і виноградарства, передбачивши в ньому
розмір насаджень і вихід продукції. Тут важливе значення має правильне
планування підбору порід і сортів.
Окремі
сорти плодових рослин мають різні вимоги до ґрунту, клімату, місця
розташування, різну врожайність і терміни плодоносіння, а також розрізняються
за призначенням продукції. Розмаїтість грунтово-кліматичних, економічних та
інших умов виробництва ставить необхідність мати в кожнім підприємстві
визначений набір порід і сортів, що відповідали б напрямку садівництва й
одночасно були найбільш пристосовані до умов господарства.
Правильним
підбором порід і сортів плодово-ягідних культур і їхнім співвідношенням
досягається рівномірність виходу продукції і завантаження робочої сили й
засобів виробництва протягом року, а також прискорення оборотності засобів,
вкладених у садівництво. Однак слід мати на увазі, що зайва розмаїтість
сортового складу утруднює догляд за плодово-ягідними насадженнями і реалізацією
продукції. Тому в окремих господарствах посадки кожної плодової породи повинні
складатися з 3-4 сортів, а по кожній групі сортів яблуні і груші (літні,
осінні, зимові) - з 2-3 сортів, що відрізняються періодом дозрівання,
тривалістю лежання й забезпечують взаємне перехресне запилення.
Практика
спеціалізованих підприємств показує, що у складі садових насаджень варто мати:
зерняткових (яблуні і груші) 60-75%, кісточкових 15-25% (у тому числі вишні
10-15%, сливи й абрикоси 5- 10%), ягідників 10-15% (у тому числі полуниці
5-10%). У південних районах садівництва, у зоні діяльності плодопереробних
заводів, питома вага кісточкових може бути доведений до 50-60%. У приміських
зонах і навколо великих промислових центрів доцільно збільшувати площі під
ягідними і кісточковими культурами; у більш віддалених районах, навпаки,
перевагу потрібно віддавати зернятковим, що дає найбільш транспортабельну продукцію.
При цьому в посадках яблуні 60-70% повинні займати зимові сорти, 20-25%-осінні
і 10-15%-літні.
Технологічні
карти в садівництві і виноградарстві складають на окремі комплекси робіт (а не
по культурах, як у рільництві й овочівництві): підготовка ґрунту і посадка саду
та винограднику, догдяд за молодим садом і виноградником, догляд за плодоносним
садом і ін. Д. Тому в них показують витрати праці і засобів на гектар, а не на
одиницю продукції.
Технологічні
карти використовують для розрахунку потреби в робочій силі і засобах
виробництва, а також при організації виробничих процесів. Зіставляючи фактичні
витрати праці на окремих виробничих процесах з розрахунковими, установлюють
коефіцієнт використання робочої сили, що дозволяє розробити заходи, спрямовані
на підвищення продуктивності праці.
Організація
робочих процесів у садівництві і виноградарстві має на меті створити умови для
високопродуктивної роботи бригад і механізованих ланок. Для цього необхідно,
щоб ланки були постійними, мали відповідні машини, матеріали й інвентар та інші
матеріально-технічні засоби. Щоб уникнути знеосібки і зрівнялівки на роботах,
що виконуються вручну (перекопування і мотиження пристовбурних кіл і т.ін. ),
кожен виконавець одержує індивідуальне завдання. Складні механізовані роботи, а
також збір плодів, сортування і транспортування вимагають групового розміщення
працівників. Для обслуговування складних агрегатів виділяють спеціальні групи,
що складаються із садівників різних спеціальностей.
У
плодовому розпліднику витрати праці по періодах року й в окремих полях дуже
нерівномірні. Тому за кожною ланкою яка займається вирощуванням саджанців,
закріплюють ділянки у всіх полях.
Посадку
плодового саду
починають з розбивки території на квартали і клітки, нарізки внутрішньої
дорожньої мережі, виділення захисних смуг і ділянок під господарські будівлі
(сараї, навіси, сховища і т.ін. ). Цю роботу зазвичай виконує ланка,
чисельність якої визначається кількістю рядів у клітці плюс три чоловіки. При
10 рядах у клітці ланка складається з 13 чоловік, з яких один керує роботами,
двоє натягають мотузку між крайніми кілочками клітки, а інші забивають кілочки
на місцях посадки дерев.
Після
розбивки саду приступають до копання ям глибиною 60-70 см і шириною 1-1,2 м.
Для весняної посадки ями заготовлюють восени, а для осінньої - літом, за 1,5-2
місяця до посадки.
На
посадці дерев потрібно забезпечити безперервність процесу. Посадку роблять
парами садильник і його помічник. Кожній парі виділяють окремі ряди. Помічник
укладає на дно ями верхній шар ґрунту, утворює конус; садильник ставить на цей
конус деревце, розправляє корені і перевіряє, щоб деревце не виходило з ряду і
шийка його була на 3-4 см вище рівня ґрунту. Помічник садильника засипає корені
деревця поверхневим гумусним шаром ґрунту так, щоб під коренями не було
порожнеч.
Для
транспортних робіт бригадир чи ланковий виділяє возіїв води і підвізника
саджанців. Спеціальний підношувач переглядає кореневу систему саджанців,
обрізає ушкоджені частини, занурює корені в земляну бовтанку і розносить деревця
до місця посадки. Один робітник присипає землею чи торфом политі водою гнізда.
Таким
чином, ланка на посадці саду повинна складатися з 14 чоловік, у тому числі: 8 -
на посадці (4 пари), 1 - на підвезенні саджанців, 2 - на рознесенні саджанців і
підготовці їх до посадки, 2 - на візку води і поливі і 1 - на оправленні
саджанців і присипанні лунок землею і торфом.
Окуліровка
- найвідповідальніша
робота в розпліднику. Для успішного її проведення складають спеціальний план, у
якому вказують кількість підщеп, що підлягають окуліруванню, заплановані сорти,
потреба в черешках за породами і сортами, потреба в інвентарю. Черешки для
окулірування беруть зі здорових, плодоносних маткових рослин. Заготівлю
черешків доручають кваліфікованим робітникам, що знають сорти плодових рослин.
Якість
окулірування залежить від рівня підготовки і досвіду окулірувальників. Перед
початком роботи з ними проводять семінар і визначають їхню кваліфікацію. Для
окулірування виділяють ланки у складі 10 чоловік з такими їх розміщенням: на
розокучуванні підщеп - 1, обтиранні підщеп і заготівлі черешків - 1, на
щепленні - 4, на обв'язці окулірувань - 4. Ланка в такому складі може за зміну
заокулірувати 3,5-4 тис. підщеп.
Обрізку
плодових дерев роблять
для формування крони, регулювання росту і плодоносіння, а також видалення
старих, малопродуктивних, хворих рослин, що відмирають. Ця робота вимагає
високої кваліфікації, тому до обрізки можна допускати тільки працівників, які
пройшли спеціальну підготовку і мають достатні практичні навички. Результати
обрізки повною мірою виявляються через 2-3 роки, і знеосібка тут не припустима.
Ґрунтуючись на досвіді передових господарств, рекомендується за кожним
обрізувачем закріплювати визначені ряди плодових дерев на термін не менш як 3-4
роки.
Норми
виробітку й організація роботи залежать від призначення обрізки, віку і стану
саду. Для звичайної обрізки в плодоносному саду виділяють ланку з трьох чоловік
- двох обрізувачів і одного робітника, що замазує рани на деревах, збирає і
виносить обрізані гілки. Така ланка за зміну може обрізати 50-60 дерев.
Збір
плодів. У
підприємствах, в залежності від розміру саду, наявності робочої сили і
збирального інвентарю, застосовують три способи знімання плодів:
індивідуальний, поярусний і одночасний груповий.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67, 68 |