Дипломная работа: Соцiально-психологiчна робота в органах внутрiшнiх справ

Визнання цієї професії і здобуття нею відповідного статусу зайняло не одне десятиліття. Для того, щоб цей історичний процес відбувся, необхідно було пройти основні стадії професіоналізації, до яких відносять: перетворення діяльності в основне заняття для цілої групи людей; організація спеціальних навчальних закладів даного профілю; формування професійної асоціації; політична кампанія, спрямована на прийняття законодавчих актів, які дають професійній асоціації офіційні повноваження; розробка і затвердження етичного кодексу професії [128].

Група, яка претендує на професійний статус, намагається схилити суспільну думку до визнання того, що: складність даного виду діяльності вимагає спеціальної освіти; тільки особи, які отримали таку спеціальну підготовку, здатні здійснювати діяльність на належному рівні; ті соціальні потреби, які обслуговує дана діяльність, настільки важливі, що виправдовують прагнення до високого рівня професійної компетентності.

У відповідності з цим, професіоналізацію соціальної роботи можна розглядати як історичний процес, в результаті якого цей вид діяльності набував рис, що зближували його з визнаними професіями.

Реалізація ідеї профеісоналізму у ХХ столітті привела до виникнення професії соціального працівника. Великобританія і США - були тими країнами, де соціальна робота вперше оформилася як особливий вид діяльності, а згодом була поставлена на професійну основу. У Великій Британії професійна підготовка соціальних працівників розпочалась із 90-х років ХІХ століття з лекційної і практичної роботи, пов’язаної з діяльністю Товариства благодійності в Лондоні. Та все ж заснування першого учбового закладу, професійно орієнтованого на соціальну роботу, відбулося в Амстердамі, де в 1899 році був відкритий перший у світі Інститут підготовки соціальних працівників. На початку ХХ століття в Європі і Америці вже діяло 14 шкіл соціальної роботи [129]. У США цю професію зразу стали називати соціальною роботою, а в країнах Європи - соціальною медициною. З часом і в Європі перейшли до американського варіанту її назви, і тепер вона визнана у всьому світі.

Отже, професія соціального працівника отримала свій початок з благодійних організацій США і Європи. Завдяки своїй неформальній діяльності активісти цих організацій набули досвіду, який давав їм змогу не лише покращувати зміст соціальної допомоги, а й визначити напрямки на перспективу, розробляти наукові методи, започаткувати спеціальну підготовку кадрів.

Відзначимо, що поняття “кадри” і “спеціалісти” співпадають за змістом стосовно заміщення тими і другими певних посад і чіткого переліку обов’язків у відповідності з певною сферою діяльності. В той же час, поняття “кадри” – більш узагальнене, абстрактне. “Спеціаліст” – величина реальна, і ця величина визначається певним рівнем знань, умінь, навичок конкретного виду діяльності. Кадри вирішують багатопрофільні завдання. Не існує кадрів взагалі. Вживання цього терміну показує на приналежність спеціалістів до певного відомства, служби.

На думку Л.В.Топчія, цінність кадрів в значній мірі залежить від об’єктивних передумов, їх приналежності до того чи іншого відомства, їх місця і ролі у забезпеченні соціальної роботи, що зумовлює формування певних службових і ділових якостей [130].

Службові якості – це відданість своїй підсистемі, в тому числі тій конкретній соціальній службі (установі), де працює спеціаліст; засвоєння ним професійно-етичного кодексу спеціаліста по соціальній роботі; лояльність по відношенню до керівництва системи на всіх рівнях; ідентифікація індивідуальної діяльності з діяльністю всієї служби соціального закладу; відчуття своєї приналежності до працівників даної установи, відомства, галузі; участь в розробці і реалізації соціальної політики, в розвитку конкретного напрямку соціальної роботи; моральна відповідальність перед суспільством, колегами за результати соціальної роботи в конкретному відомстві, соціумі.

Ділові якості – намагання відповідати найвищим вимогам професійної майстерності; професійна кваліфікація, яка відповідає наявному диплому (сертифікату); знання системи соціальної роботи в цілому, конкретної соціальної служби (закладу); морально-психологічні якості працівників, які сприяють інтеграції діяльності закладу з потребами працівників і спеціалістів соціальної роботи; співробітництво соціальних працівників з іншими спеціалістами (медиками, педагогами); гуманістична спрямованість діяльності; намагання будувати свої відносини, здійснювати роботу на основі закону, поваги і довір’я до людей.

Нова парадигма соціальної роботи, яка визначає сучасне бачення соціального працівника як головного суб’єкта професійної діяльності в соціальній сфері, висуває систему вимог до кваліфікації і морально-етичної поведінки спеціалістів соціальної роботи. На соціальних працівників покладаються великі надії, але до них пред’являються і високі вимоги.

Професійна діяльність соціального працівника відображає в своєму змісті, способах реалізації, видах, формах існування не тільки специфіку країни, але і особливості ситуації в соціально-економічній сфері суспільства, особливості специфічного періоду розвитку країни. Разом з тим, вимоги до соціального працівника відзначаються варіативністю в залежності від сфери реалізації соціальної роботи.

Формування певних професійних якостей також визначається специфікою тієї соціальної групи населення, тим контингентом людей, з яким працює спеціаліст соціальної роботи.

Конкретні напрямки соціальної роботи, суб’єктами яких сьогодні є не тільки традиційні соціальні працівники, але й медики, педагоги, психологи, працівники органів внутрішніх справ, пред’являють специфічні вимоги до професіоналізму спеціалістів соціальної роботи.

Зростаючі потреби в соціально-економічній підтримці населення, медико-соціальній допомозі, психо-соціальній профілактиці і реабілітації, соціально-педагогічній діяльності, соціально-правовій і соціально-побутовій роботі логічно диктують необхідність в кожній конкретній модифікації різновидностей соціальної роботи формування тих чи інших професійних властивостей соціального працівника. Все це неминуче приводить до думки про необхідність формування у майбутнього соціального працівника специфічних професійних якостей, спеціалізації соціальних працівників. Це абсолютно зрозуміло, оскільки специфіка роботи, скажімо, з дітьми, сім’єю, інвалідами, людьми похилого віку, сильно відрізняється від специфіки роботи в службі психологічного забезпечення ОВС. Правда, відзначимо, що коло обов’язків служби психологічного забезпечення таке широке, що передбачає в окремих випадках і роботу з інвалідами (випадки службового травматизму працівників ОВС, внаслідок яких наступила інвалідність, психічні зрушення і т.п.), з людьми похилого віку (пенсіонери ОВС), з сім’ями працівників органів внутрішніх справ.

Очевидно, найбільш оптимальним підходом до проблеми підготовки кадрів для системи соціально-психологічних служб є підготовка спеціалістів соціальної роботи широкого профілю, які мають фундаментальні вузівські знання з основ наук, в поєднанні із спеціалізацією в професійній підготовці. До речі, це дозволить соціальному працівнику в умовах сьогоднішнього нестабільного, динамічного життя працювати у різних сферах соціальної роботи.

Саме такий підхід ми мали змогу спостерігати при вивченні особливостей підготовки спеціалістів соціальної роботи у Великобританії (Департамент соціальної роботи університету м.Данді).

Після загальної підготовки майбутні фахівці соціальної роботи мають можливість спеціалізуватися у правоохоронних органах, системі освіти, медицині і т.п.

На сьогоднішній день в Україні започаткована підготовка кадрів для соціальної роботи: бакалаврів, спеціалістів, магістрів. Вони отримують знання в галузі гуманітарних і соціально-економічних наук (філософія, історія, педагогіка, право, політологія та ін.); загальнопрофесійних дисциплін (теорія соціальної роботи, методи і технології, психологія, психодіагностика, соціологія, етика соціальної роботи, валеологія, менеджмент і т.п.). дисциплін спеціалізації (соціальна робота з дітьми і молоддю; з сім’єю; з людьми похилого віку; інвалідами і т.п.)

Проте достатня кількість дипломованих спеціалістів соціальної роботи в країні появиться не скоро. Для цього потрібен час і значні матеріальні ресурси.

Що стосується підготовки фахівців соціальної роботи для органів внутрішніх справ, то на сьогоднішній день їх готує Університет внутрішніх справ в Харкові, зосередивши основну увагу на фахівцях-психологах ( в 1994 р. тут розпочата підготовка слухачів за фахом “соціальна робота”), Університет внутрішніх справ в м.Києві.

Вважаємо, що одним з можливих шляхів підготовки спеціалістів соціальної роботи для органів внутрішніх справ могла б бути перепідготовка осіб споріднених спеціальностей, які бажають працювати в системі психологічного забезпечення ОВС, або вже працюють там, маючи вищу освіту.

Вищі навчальні заклади, в яких є кафедри психології і педагогіки, соціальної роботи, могли б надати допомогу на місцях у перепідготовці кадрів.

Саме таким чином нами організована перепідготовка кадрів для служби психологічного забезпечення в УВС Закарпатської області.

Відповідна угода щодо співробітництва підписана з кафедрою соціальної роботи юридичного факультету Ужгородського національного університету. Протягом двох років працівники служби психологічного забезпечення відвідували лекції і практичні заняття, проходили перепідготовку з соціальної роботи, згідно розробленої програми, яка включала вивчення таких основних курсів і спецкурсів:

1.  Вступ до спеціальності.

2.  Основи психології і педагогіки.

3.  Основи вікової і педагогічної психології.

4.  Основи соціальної психології.

5.  Основи психодіагностики.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48