Дипломная работа: Соцiально-психологiчна робота в органах внутрiшнiх справ
Значення дисципліни в правоохоронних органах загальновідоме, але завдання
полягає в тому, щоб перетворити дисципліну в самодисципліну. Самодисципліна —
це вища форма дисципліни співробітника, заснована на глибоко усвідомленій
необхідності завжди і в усьому діяти в строгій відповідності з вимогами до
служби. Це повна влада над самим собою в інтересах справи, якій служиш,
підвищення своєї боєздатності та боєздатності підрозділу. Вона охоплює не
тільки питання, пов’язані з службою, але і всі питання життя співробітника.
Одним з найважливіших методів самовиховання є самокритика. Розкриваючи
недоліки особистості, самокритика в кінцевому рахунку служить її удосконаленню
і забезпеченню успіхів у справі. Не менш важлива роль самокритики в сфері
моралі, моральних відносин. Мета самокритики — не самознищення, а ствердження
самого себе.
Умови служби в правоохоронних органах й обставини життя часто вимагають
застосування і таких методів самовиховання, як самообмеження і самовідмова,
самозобов’язання.
Позитивний вплив на процес морального самовиховання має
самопідбадьорення. Важка ситуація може викликати занепад настрою, зниження
морального духу. Треба знайти в собі сили протриматися, зберегти бадьорість і
твердість духу. Зробити це допомагає самопідбадьорення. Воно може бути як
безпосереднім («не журися»), так і опосередкованим (звернення до приємної думки
про минуле або майбутнє).
При виконанні працівниками правоохоронних органів складних задач, що
вимагають великих вольових зусиль, може застосовуватися самонаказ. Самонаказ
віддається у внутрішній або зовнішній мовній формі. Вплив самонаказу базується
на силі словесного подразника. Використання цього методу вимагає ґрунтовної
вольової підготовки і практики самовиховання.
Часто для утримання від шкідливих вчинків і дій, а також для розвитку
позитивних якостей співробітники складають особисті правила самовиховання.
Нерідко особистий план виростає в програму самовиховання, у якій ставляться
конкретні задачі морального самовиховання на визначений період. Це, безперечно,
позитивно, але, на жаль, таку програму мають не більше 20% молодих
співробітників, згідно з даними нашого дослідження.
Як прийом самовиховання використовується і самонагадування. Приступаючи
до виконання завдання, співробітник нагадує собі, що виконання цього завдання
повинне служити розвитку потрібних йому якостей. Виходячи з цього, він визначає
підходи, правила і відповідні дії при виконанні службової задачі.
Самонагадування може при цьому переростати в самоінструктування, у детальне
«програвання» майбутньої операції і способів її здійснення.
Велику роль у процесі морального самовиховання покликане відіграти
правильно поставлене самонавіяння. Самосугестивність — нормальна властивість
людської психіки [97]. Основою її є нейтралізація затримуючих механізмів і
критичної здатності особистості. Така нейтралізація досягається завдяки
командній ролі другої сигнальної системи по відношенню до першої.
В цілому методи і прийоми морального самовиховання охоплюють усі духовні
та фізичні прояви людини — її почуття, розум, волю і практичну діяльність.
Не применшуючи значення виховної роботи, слід все ж таки з певністю
сказати, що в силу об’єктивних обставин, посилених глибокими змінами у
суспільстві, основою морального гартування співробітника правоохоронних органів
є його самовиховання. Високоморальним спеціаліст стає не за примушенням, а за
внутрішнім переконанням. Моральний розвиток тільки тоді може бути ефективним,
коли головує принцип: «Я маю виховати себе сам». І, навпаки, не можна чекати
успіху там, де діють лише за принципом: «Мене повинні виховувати».
Недооцінка ролі самовиховання послаблює вплив виховної роботи, приводить
до розриву між впливом вихователів і результатами цього впливу. За умов
відсутності самовиховання може сформуватися лише пасивна особистість без
стійких переконань і поглядів, не придатна до важкої служби в правоохоронних
органах країни. Цим і визначається важливість роботи всіх ланок правоохоронних
органів над розвитком самовиховання співробітників, зокрема, служби
психологічного забезпечення.
В процесі
виховної роботи з особовим складом спеціалісти служби психологічного
забезпечення використовують найрізноманітніші методи, прийоми виховання:
вправляння, оцінка діяльності працівників за допомогою оціночного судження,
заохочення, покарання, особистий приклад та ін.
Слід підкреслити, що важливою умовою успішної соціальної роботи
(діагностичної, консультативної, виховної) є ведення спеціалістами служби
психологічного забезпечення відповідної документації, чому, як свідчать дані
нашого дослідження, далеко не завжди надають належного значення.
Ведення документації на клієнта — одна з основних форм організації
діяльності соціального працівника.
Подолання власної і загальної некомпетентності, а разом з нею - волюнтаризму
адміністрування, повинне починатися для соціального працівника зі
структурування та організації своєї індивідуальної діяльності, вироблення
усвідомлених підходів до неї. У цьому контексті документування як фіксування
словесних образів, кодування висловлювань, "історій", знакових і
символічних дій, стає засобом оволодіння власною поведінкою, способом
регулювання поведінки інших. Завдяки документуванню виникає свідома організація
індивідуальної діяльності, яка відгороджує спеціаліста від повного поглинання
його рутиною адміністрування з одного боку, з іншого - накреслює автономні
сфери, актуалізацію і реалізацію власних можливостей, і слідом за ними —
можливостей соціального середовища і самого клієнта. Як спосіб організації
розуму і волі, як технологічна структура, процес ведення документації клієнта
виконує роль для всіх, і особливо для початківців соціальних працівників,
своєрідного «простору», «ніші», у якій можна сховатися від адміністрування типу
“білка в колесі” і власного безособового функціонування.
Особисто для соціального працівника процес ведення документації - це:
1. Своєрідна «пам’ятка», «нагадування»: про клієнта, його проблеми, ті цілі,
які вони разом із клієнтом поставили для вирішення його проблем. Письмово
зафіксовані дані служать стимулами, як у схемі «стимул-реакція». Вони стають
символами — носіями несвідомих спонукань до дії, виконують роль сигналів у
прагненні обох сторін довести справу до кінця.
2. Детальна і ретельно підібрана документація може виявитися аргументом і
доказом того, що саме було пророблено за визначені проміжки часу для вирішення
проблем, наскільки вдалося або не вдалося просунутися в цій справі, чому не
вдалося, що ще необхідно зробити.
3. Тим самим документація фіксує і визначені результати, зміни, занесені
в плани дій, у завдання обслуговування, а це означає, що вона виступає в ролі
звітного документа.
4. При необхідності, якщо здійснюється контроль та інспектування з боку
вищих органів, вони стають доказом компетентності та сумлінного ставлення до
справи соціального працівника як спеціаліста.
5. У
складній системі соціального обслуговування документування сприяє підвищенню
кваліфікації самого соціального працівника. Відображена в «справі» клієнта за
допомогою носіїв природної мови і визначених знакових систем типу «форм»,
«карток» та ін., інформація виражає ступінь залучення соціального працівника в
процесі діяльності по обслуговуванню клієнта, усвідомлення змісту діяльності,
операційної основи, а, тому, ступеня сформованості індивідуального професійного
досвіду. У функціональному ж плані значення словесно вираженої дії виступає як
поєднання спілкування і узагальнення, комунікативних і
інтелектуально-предметних, ідеальних і практичних форм діяльності. Так, у
процесі письмової фіксації соціальний працівник ніби вдруге аналізує і
переживає стан клієнта, моменти безпосереднього спілкування з ним, у нього
з’являються нові думки, ідеї, які дозволяють вдосконалювати методи і підходи,
зміцнюється критичний стиль мислення.
Інша справа - роль, яку документування виконує в процесі надання
безпосередньої допомоги клієнту, і зводиться до наступного:
1. Нагромадження інформації про клієнта, його проблеми, способи і методи
роботи з ним, іншими суб’єктами соціальної допомоги.
2. Фіксація самого процесу надання допомоги, спрямована на підвищення
його ефективності.
3. Зміцнення міждисциплінарного співробітництва, координації зусиль
різних спеціалістів, відомств, закладів.
4. Передача зафіксованої і закодованої інформації про стан проблем
клієнта на всі рівні управління і виконання.
5. Узагальнення методів, адаптація до ідеї інноваційної діяльності.
6. Розвиток символічної функції документування, за допомогою якої
кодуються такі значення соціальної діяльності, в яких відображається її
об’єктивний зміст, норми, методи, способи впливу на інших учасників взаємодії
(використання схем, графіків, комп’ютерних програм, схематичного перспективного
планування та ін.).
7. Систематизація інформації про форми і види допомоги засобами документування,
що забезпечує доступ до неї кожному, кому вона необхідна.
8. Типізація категорій клієнтів і умов їх обслуговування за допомогою
документування.
Головні функції документування в соціальній роботі можуть бути визначені
як:
клінічна: інформація, що акумулюється в «справі» клієнта, служить цілям
«лікування», подоланню тих проблем, які були виявлені і яким було поставлено
відповідний діагноз. Це своєрідна «історія хвороби», в якій є все, починаючи
від скарг і симптомів, до процесу лікування і переліку тих засобів і методів,
які при цьому використовувалися;
професійна: досвід, який здобуває соціальний працівник у процесі збору
інформації, визначення способів і джерел допомоги, налагодження взаємин з
іншими учасниками взаємодії служить засобом підвищення професіоналізму і кваліфікації
самого соціального працівника;
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48 |