Дипломная работа: Основні напрямки зовнішньої політики СРСР в 1933–1939 рр.

Велику увагу радянсько-німецькому договору про напад приділяється істориками Польщі. Так в 1987 р. початку 1988 р. щотижневик „Політика” опублікував серію статей про радянсько-польські відносини. В щотижневику „Жітє літерацьке” побачили життя уривки з книги польського історика В. Ковальського „Пакт Ріббентроп – Молотов” і деякі інші матеріали.

Ще більшу увагу радянсько-німецькому договорі про ненапад приділяють історики заходу.

Незважаючи на широкий спектр публікацій виникає необхідність знову повернутися до проблем радянсько-німецького договору про ненапад. На вітчизняній історичній карті стосовно даного питання ще багато білих плям.

Довгий час договір трактувався односторонньо, тільки, як правильний, „розумний” зовнішньополітичний крок Радянського керівництва в ситуації яка на цей час склалася. Лише після великих політичних перетворень які відбулися на території колишньої держави СРСР з’явилися і інші думки щодо договору. Його вже перестали вважати ідеальним. З’явилися навіть публікації, які розкривають договір суто з негативної сторони. Подібні крайності заважають досягненню істини. При розгляді договору важливо виходити з цієї реальності, яка була при його підписанні, а не керуватися роздумами виведеними з контексту часу.

Що стосується західних публікацій, то в них прослідкується дві тенденції. Одні вчені прагнуть розібратися в змісті подій того надзвичайно складного періоду. Інші є активно використовують договір для негативної оцінки зовнішньої політики СРСР.

Сучасні вітчизняні історики в свою чергу прагнуть ефективно використовуючи уже опубліковані документи і матеріали створити об’єктивну картину минулого.

Після цього, як владу в Німеччині захопила партія, яка виражала інтереси найбільш агресивних верств монополістичного капіталу, головною метою яких було встановлення світового планування німецького імперіалізму. Зразу після приходу до влади в 1933 р. фашисти розпочали готуватися до перерозподілу світу.

Згідно з першочерговим планом операція по забезпеченню „життєвого простору” фашисти планували приступити в 1942-1945 рр., але сприятлива ситуація, яка склалася приблизила початок операції. По-перше, мілітаризація Німеччини, швидкий ріст її збройних сил створили для гітлерівців внутрішні труднощі: країні загрожувала фінансово-економічна криза, яка могла викликати невдоволення населення. Найпростіший і найшвидший спосіб запобігти появі труднощів гітлерівці вбачали в розширенні економічної бази за рахунок захоплення територій інших країн, а для цього потрібно було розпочати війну.

По-друге, до більш швидшого переходу до агресивних акцій Німеччину і інші фашистсько-мілітариські держави підштовхувала поступливість їм з сторони правлячих колів англо-фашисько-американського табору. Без наказано відбулося вторгнення військ Німеччини в Рейнську демілітаризовану зону в березні 1936 р. Коли літом 1936 р. почалася Італо-Німецька експансія в Іспанію, західні держави заявили про свій „нейтралітет”. Не зустрів опору із сторони західних держав і напад Японії на Китай в липні 1937 р.[3;65]

В відповідності з прийнятою військово-політичним керівництвом концепції завоювань Німеччина планувала нанести послідовні удари по противниках з метою розгрому їх одного за іншим, спочатку слабших, а пізніше і сильніших. Малося на увазі використання не тільки військових заходів, а й різноманітних методів з арсеналу політики, дипломатії і пропаганди з завданням не допустити об’єднання суперників Німеччини.

Знаючи про агресивні наміри фашистської Німеччини західні держави прагнули спрямувати її агресію проти СРСР. Їх пропаганда акцентувала увагу на слабкості Червоної Армії. Аналогічні тези зустрічалися і в німецькій пресі. Але німецький генеральний штаб в 1938-1939 рр. (на відміну від 1940-1941 рр.) оцінював Червону Армію як серйозного противника, зіткнення з яким вважав на даний момент часу недоцільним. Радянські військові сили військового часу – зауважувалось наприклад в зведені 12-го відділу генштабу від 28 червня 1939 р., - в чисельному аспекті являє собою гігантську військову машину.

Характерними в цьому питанні є погляди генералів – начальника штабу верховного головнокомандуючого вермахту В. Кейтеля і головнокомандуючого сухопутними військами В. Браухіча. На питання Гітлера, чим закінчиться справа, якщо рейх нападе на Польщу, а Франція і Англія прийдуть її на допомогу, генерали відповіли, що Німеччина „розіб’є” Польщу на протязі місяця, Кейтель вважав також, що Німеччина розгромить пізніше також Францію і Англію. В випадку ж конфлікту з Радянським Союзом, то на думку Браухіча, вона „зазнає поразки”.[31;273]

З початком 1939 р. в Німеччині розгорнулися інтенсивна підготовка військового походу проти Польщі. Був розроблений план „Вайс”. Він передбачав нанесення „неочікуваних сильних ударів” і досягнення „швидких успіхів”. Розпорядженням начальника штабу верховного головнокомандуючого збройних сил Німеччини В. Кейтеля від 3 квітня 1939 р. впровадження плану „Вайс” повинно було розпочатися „в любий час” починаючи з 1 вересня 1939 р. політичне керівництво Німеччини прагнуло „по можливості ізолювати Польщу”, не допускати втручання в польські справи Англії, Франції і Радянського Союзу. [31;273]

28 квітня 1939 р. Гітлер заявив про розрив польсько-німецької декларації про ненапад і дружбу 1934 р. і англо-німецького морського договору 1935 р. 22 травня між Німеччиною і Італією був підписаний військовий союз („стальний пакт”). В Німеччині в цей час проводилися мобілізаційні заходи. 23 травня Гітлер провів нараду керівного складу збройних сил Німеччини, на якому був даний аналіз військово-політичної ситуації і поставлені завдання вермахту.

Фюрер вимагав від нього бути в повній готовності до військового вторгнення в Польщу „... Польське питання, - стверджував Гітлер, - обійти неможливо і залишається лиш один варіант – при першій можливості напасти на Польщу”. При цьому враховувалася можливість і війни з Заходом, в першу чергу з Англією і Францією.[31;274]

Мироприємства, які проводила Німеччина по підготовці нападу на Польщу не були секретом для урядів Англії, Франції, СРСР і інших держав. В світі відчувалася небезпека фашистської агресії. Саме в таких реаліях розпочалися трьохсторонні переговори між Англією, Францією і СРСР.

Перші контакти між учасниками переговорів на предмет укладання трьохсторонньої угоди про спільні дії на випадок агресії Німеччини в Європі відносяться до березня 939 року. Згодом цей процес знайшов своє продовження. На трьохсторонній зустрічі, що відбулася в Москві обговорювалася можливість укладення політичної та воєнної угоди на випадок, якби Англія, Франція, СРСР опинилися стані війни з Німеччиною, а також результати дій, здійснених ними для попередження насильницької зміни становища, яке складалося в Центральній, або Східній Європі.[9;66]

10 липня 1939 р. Великобританія вирішила відхилити пропозицію СРСР про одночасне підписання політичної та воєнної угоди. При цьому було виявлено інтерес до підписання тільки воєнної угоди.

12 серпня в особняку Наркомату закордонних справ на Спиридоновці розпочалися переговори воєнних делегацій Англії, Франції, СРСР. Представники цих держав з великою цікавістю зустріли виступ начальника Генштабу Червоної Армії Б. М. Шапошникова з викладом стратегічних планів радянського верховного командування. Було запропоновано три можливі варіанти спільних дій:

1.         У випадку агресії Німеччини проти Польщі або Румунії Англія, Франція та СРСР оголошують війну Німеччині. СРСР виставляє для ведення військових дій таку ж за чисельністю армію як Англія та Франція разом узяті. На їх боці у війну вступає Румунія та Польща. Через територію цих держав здійснюється прохід радянських військ до кордонів Німеччини.

2.         Якщо Німеччина нападе на Францію, то СРСР виставить 70% своєї армії. Румунія та Польща вступлять у війну і пропустять через свою територію радянські війська до кордонів Німеччини. Об’єднані англо-французькі війська розпочнуть воєнні дії на заході Німеччини, СРСР – на сході.

3.         Якщо Німеччина через країни Балтії нападе на СРСР, Англія та Франція, виставивши 70% своїх збройних сил, розпочнуть війну проти Німеччини. Польща та Румунія, вступивши у війну, пропустять радянські війська до кордонів Німеччини через свою територію. Все ж не дивлячись на цілком прийняті варіанти можливих спільних дій, переговори 17 серпня зайшли в тупик, а через тиждень – були припинені. Відповідальність за це несли обидві сторони: Англія та Франція не виявили твердої волі для підписання воєнної угоди з СРСР; Польща відмовила радянським військам у проході через свою територію для бойового зіткнення з Німецькою армією, позиція Польщі стала для Ворошилова зручним приводом для того, щоб зіславшись на них, перервати переговори. [25; 80]

Таким чином, всім учасникам переговорів бракувало потрібної відповідальності перед своїми народами, державної мудрості, яка б дозволила об’єднатися, щоб перекрити шлях до війни, або змінити співвідношення сил на свою користь.

З травня 1939 р. коли розпочалися переговори СРСР з Англією і Францією, працівники зовнішньополітичного відомства Німеччини наполегливо вступали в контакти з представниками і офіційними способами дали можливість зрозуміти готовність Німеччини піти на зближення з СРСР. Радянське керівництво довгий період часу ігнорувало такі дії зовнішньополітичного відомства Німеччини, але паралельно з цим уважно слідкувало за його діями. Від радянських дипломатів і розвідників в Москву потрапляла інформація про німецькі наміри. Так в середині липня агінтурна розвідка повідомила, що Берлін збирається радикальними методами вирішити німецько-польський конфлікт, незалежно від того, які будуть результати англо-франко-радянських переговорів. 4 червня в радянське представництво в Берліні потрапив анонімний лист, в якому пропонувалося, щоб уряд Німеччини і СРСР підписали договір про долю Польщі і Литви. Німецька сторона говорилося в листі, виходила при цьому з пропозиції, що два уряди цілком природно прагнуть відновлення кордонів 1914 р.[20;651]

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12