рефераты рефераты
Главная страница > Дипломная работа: Основні напрямки зовнішньої політики СРСР в 1933–1939 рр.  
Дипломная работа: Основні напрямки зовнішньої політики СРСР в 1933–1939 рр.
Главная страница
Новости библиотеки
Форма поиска
Авторизация




 
Статистика
рефераты
Последние новости

Дипломная работа: Основні напрямки зовнішньої політики СРСР в 1933–1939 рр.

Хоча лист був анонімним, його зміст не залишав ніяких сумнівів в тому, що він належав Німецькому зовнішньополітичному відомству. Анонімність листа знімала з німецького керівництва відповідальність за зроблену пропозицію, але давала йому можливість побачити реакцію на цю пропозицію радянського керівництва. Лист був своєрідною приманкою з надією, що на неї звернуть увагу в Москві. Надії Берліна справдилися. Радянський повірений в справах СРСР і Німеччини Г.А. Асхатов відправив лист в Москву, де його текст був доведений до відома членів Політбюро ЦК ВКП(б). В Берліні в цей час відбулося декілька неофіційних зустрічей Астахова з працівниками міністерства зовнішніх справ Німеччини, під час яких піднімалося питання про покращення радянсько-німецьких відносин. Німецька сторона прагнула досягти домовленостей з СРСР до нападу Німеччини на Польщу. Позиція вичікування, яку зайняло радянське керівництво суперечила інтересам Німеччини. Тоді міністр закордонних справ Рібентроп запросив до себе Астахова і вже офіційно заявив, що СРСР і Німеччина могли б домовитися щодо всіх проблем, які мають відношення до території від Чорного моря до Балтійського. [25; 81]

В відповідності з проханням німецької сторони 15 серпня 1939 р. нарком закордонних став СРСР В.М. Молотов прийняв німецького посла Ф. Шуленбурга, який зачитав заяву Рібентропа. В ній стверджувалося, що Німеччина не має „агресивних намірів по відношенню до СРСР, і пропонувалося врегулювати „до повного задоволення інтересів обох сторін”, для чого в Москву в найближчий час був готовий відвідати німецький міністр закордонних справ. Молотов не дав конкретних відповідей на поставлені питання.[20;651]

В Берліні відчувалася напруженість. Шуленбургу відправлялися нові інструкції. Гітлер в своєму оточенні заявив, що в разі необхідності сам готовий відвідати Москву.

Радянське керівництво не піддавалося тиску з Берліна, але вирішило використати переговори, які розпочалися 15 серпня для дипломатичного тиску на західні держави, в першу чергу на Англію. З цією метою можна припустити В.М. Молотов 16 серпня прийняв посла США в СРСР Л. Штейнгардта і проінформував його про візит Ф. Шуленбурга та внесених керівництвом Німеччини пропозицій заключити радянсько-німецький договір про ненапад, а також запропонувати разом з СРСР гарантій суверенітету прибалтійським державам. Як і розраховувало Радянське керівництво, посол зразу ж повідомив про зміст цієї розмови Вашингтон.

17 серпня замість державного секретаря США С. Уеллес передав англійському послу Р. Ліндсею отриману з Москви інформацію про можливість угоди між СРСР і Німеччиною. Останній, напевне добре знав позицію свого керівництва, його небажання йти на будь-які поступки Радянському Союзу заради створення єдиного англо-франко-радянського фронту проти гітлерівської Німеччини, а тому вирішив за непотрібне спішити з усвідомленням Лондона про отриману від Уеллеса інформацію. Свою доповідь він відіслав авіапоштою, не телеграфом, і вона потрапила в міністерство закордонних справ тільки 22 серпня, коли вже не могла суттєво вплинути на хід подій. Зараз звичайно неможливо прогнозувати поведінку уряду Англії, якщо б ця інформація Ліндсея потрапила в Лондон на чотири дні раніше. Але судячи по реакції англійського посла в США і поведінку англійської делегації на переговорах в Москві, позиція Лондона навряд чи змінилася б.[1;172]

17 серпня німецький посол в Москві знову відвідав Молотова і підтвердив готовність Берліна заключити пакт про ненапад та разом з СРСР гарантувати суверенітет Прибалтійським державам. Німецький уряд обіцяв також вплинути на Японію з метою нормалізації її відносин з СРСР. Шуленбургу була дана відповідь, що покращення відносин СРСР з Німеччиною повинно відбуватися поступово, а приїзд Ріббентропа в Москву вимагає попередньої підготовки.

20 серпня Гітлер звернувся з особистим посланням до Й.В. Сталіна, запропонував прийняти 22 або найпізніше 23 серпня міністра закордонних справ Німеччини, який „буде наділений надзвичайними повноваженнями для складення і підписання пакту про ненапад” [1;172]. Таким чином, на прийняття виключно важливих рішень був відведений мінімум часу.

Перед Радянським керівництвом постало питання: відхилити німецьку пропозицію чи прийняти її?

Пропозицію, як відомо, було прийнято. Ранком 23 серпня в Москву прилетів Ріббентроп. Переговори між ним, Сталіним і Молотовим завершилися на протязі одного дня. На вечір 23 серпня був підписаний радянско-німецький договір про ненапад терміном на 10 років. Він означав різкий поворот у зовнішній політиці Радянського Союзу, значним чином вплинув на військово-політичну ситуацію в світі, а також в деяких аспектах вплинув на внутрішньополітичне життя в СРСР.

Що ж спричинило радянське керівництво після довгих сумнівів піти на зближення з Німеччиною і заключити з нею договір?

Перш за все потрібно мати на увазі, що в умовах тих систем управління, які тоді існували в СРСР і Німеччині договір був справою в першу чергу двох „вождів” – Сталіна і Гітлера. Фактично всі рішення приймалися ними одноосібно, а ініціатива виходила від Гітлера, якому договір був необхідний для швидкого вирішення польського питання. Для Гітлера договір був лише тактичним кроком, був необхідний йому для вирішення найближчих завдань в нацистських планах завоювання світового домінування. З точки зору стратегічних цілей Радянський Союз продовжував залишатися противником фашистської Німеччини, і Гітлер не приховував цей факт в кругу своїх сподвижників.[28;201]

Для Сталіна, на відміну від Гітлера, договір з Німеччиною, мав як близькі, тактичні цілі, так і перспективні, стратегічні. Найближчі цілі полягали в тому, щоб в умовах війни Німеччини проти Польщі забезпечити Радянському Союзу безпеку за рахунок обмеження просування німецьких військ на схід і відмова Німеччини від використання Прибалтійських держав в антирадянських цілях. В відповідності з договором Радянське керівництво добилося від Німеччини зобов’язань в ході руху її військ в Польщі не переступати лінію рік Ниса, Нерев, Буг, Вісла, Сан.

Сталін враховував ту обставину, що в умовах війни за перерозподіл світу радянський Союз міг за домовленістю Німеччиною розв’язати свої територіальні проблеми. Для СРСР, вважав Сталін, було важливо повернути такі території, як Західна Україна, Західна Білорусія, Бессарабія і інші, відірвані від Радянської Республіки насильницьким методом після першої світової війни.[2;327]

При прийнятті Сталіним рішення щодо заключення договору з Німеччиною зіграв роль і японський фактор. Японія було відкритим противником СРСР і знаходилась в союзі з фашистською Німеччиною. Для Радянського Союзу існувала явна загроза війни на два фронти, якщо не в 1939 р., то в більш пізній період. Але це не міняло суті справи. Договір з Німеччиною на думку Сталіна, звільнював СРСР від такої загрози.

Ще одним стратегічним планом Сталіни при підписанні договору з Німеччиною було, хоч про це відкрито не говорилося, зіткнути між собою два ворогуючих угрупування і таким чином, зберегти для Радянського Союзу мир на достатньо довгий термін. Договір з Німеччиною про ненапад забезпечував для СРСР великі можливості стояти осторонь від війни, на відміну від договору з Англією і Францією про взаємодопомогу який в разі підписання змушував СРСР небезпечною навіть при наявності таких союзників, як Англія і Франція. Причому впевненості в цих союзниках у радянського керівництва не було, особливо враховуючи події 1938 р., пов’язані з Чехословаччиною.

Рішення керівництва СРСР заключити з Німеччиною договір про ненапад було вимушеним, але закономірним в тодішніх умовах.

З моральної сторони Радянський Союз підписавши договір про ненапад з Німеччиною поніс втрати в світовій суспільно-політичній думці, а також в міжнародному комуністичному русі. Неочікувана зміна політики СРСР по відношенню до фашистської Німеччини прогресивній частині світової громадськості була незрозуміла.[33;76]

Неоднозначним було відношення до пакту радянських громадян.

Не всім був зрозумілий поворот у відносинах з фашистською Німеччиною. Багато здавалося незрозумілим. Окремі радянські громадяни, особливо ті, хто воював проти фашистів в Іспанії, відчував певну непорозумілість. „Щось тут неможливо було зрозуміти почуттями, - відзначав в своїх спогадах свідок подій Константин Симонов. – Можливо, розумом – так, почуттями – ні. Щось перевернулося в оточуючому на світі, і в нас самих. Наче ми стали кимсь іншим, ніж були після цього пакту. [31;147]

Окрім офіційної частини пакту існував ще так званий „додатковий таємний протокол, який практично розмежовував сфери впливу в Європі між СРСР і Німеччиною. В ньому зокрема йшлося, що у випадку територіально-політичного перевлаштування областей, які входять до складу Прибалтійських держав, межа сфер інтересів Німеччини і СРСР буде приблизно проходити по лінії річок Нерав, Вісла і Сан. Стосовно так званого „польського питання” то уряди обох держав планували вирішувати це питання в порядку дружньої і взаємної згоди. Щодо південного сходу Європи з радянського боку підкреслюється інтерес СРСР до Бессарабії. З німецького боку заявлено про його повну політичну незацікавленість в цих областях.

Ось як у мемуарах описує М. Хрущов свої враження від бесіди із Сталіним у ту ніч, коли було підписано договір: „Сталін був у дуже бадьорому настрої, говорив: ось завтра англійці і французи взнають про це і поїдуть ні з чим. Вони в той час знаходилися ще у Москві. Сталін вірно оцінював значення цього договору з Німеччиною. Він розумів, що Гітлер хоче нас обманути, просто перехитрити. Він вважав, що це ми, СРСР, перехитрили Гітлера, підписавши договір. Він говорив нам: тут йде гра: хто кого перехитрить і обмане.[25;81]

Якщо підписання пакту про ненапад ще якось вкладалося в свідомість радянських громадян, то підписання 28 серпня 1939 р. договору про дружбу і кордон між СРСР і Німеччиною не відповідало їхнім моральним цінностям, ніякої дружби до німецьких фашистів ніхто не відчував. Сталін в ході переговорів Молотова і Ріббентропа щодо підписання договору про ненапад, відповідаючи на питання останнього, як стверджує співробітник МЗС Німеччини Ф. Гаус, заявив: „Не може бути нейтралітету з нашої сторони, поки ви самі не перестанете будувати агресивні плани по відношенню до СРСР”. Згодом уточнив: „ми не забуваємо що кінцевою вашою метою є напад на нас”.[28;203]

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12

рефераты
Новости