Дипломная работа: Основні напрямки зовнішньої політики СРСР в 1933–1939 рр.
Хоча лист був анонімним,
його зміст не залишав ніяких сумнівів в тому, що він належав Німецькому
зовнішньополітичному відомству. Анонімність листа знімала з німецького
керівництва відповідальність за зроблену пропозицію, але давала йому можливість
побачити реакцію на цю пропозицію радянського керівництва. Лист був своєрідною
приманкою з надією, що на неї звернуть увагу в Москві. Надії Берліна справдилися.
Радянський повірений в справах СРСР і Німеччини Г.А. Асхатов відправив лист в
Москву, де його текст був доведений до відома членів Політбюро ЦК ВКП(б). В
Берліні в цей час відбулося декілька неофіційних зустрічей Астахова з
працівниками міністерства зовнішніх справ Німеччини, під час яких піднімалося
питання про покращення радянсько-німецьких відносин. Німецька сторона прагнула
досягти домовленостей з СРСР до нападу Німеччини на Польщу. Позиція
вичікування, яку зайняло радянське керівництво суперечила інтересам Німеччини.
Тоді міністр закордонних справ Рібентроп запросив до себе Астахова і вже
офіційно заявив, що СРСР і Німеччина могли б домовитися щодо всіх проблем, які
мають відношення до території від Чорного моря до Балтійського. [25; 81]
В відповідності з
проханням німецької сторони 15 серпня 1939 р. нарком закордонних став СРСР В.М.
Молотов прийняв німецького посла Ф. Шуленбурга, який зачитав заяву Рібентропа.
В ній стверджувалося, що Німеччина не має „агресивних намірів по відношенню до
СРСР, і пропонувалося врегулювати „до повного задоволення інтересів обох
сторін”, для чого в Москву в найближчий час був готовий відвідати німецький
міністр закордонних справ. Молотов не дав конкретних відповідей на поставлені
питання.[20;651]
В Берліні відчувалася
напруженість. Шуленбургу відправлялися нові інструкції. Гітлер в своєму
оточенні заявив, що в разі необхідності сам готовий відвідати Москву.
Радянське керівництво не
піддавалося тиску з Берліна, але вирішило використати переговори, які
розпочалися 15 серпня для дипломатичного тиску на західні держави, в першу
чергу на Англію. З цією метою можна припустити В.М. Молотов 16 серпня прийняв
посла США в СРСР Л. Штейнгардта і проінформував його про візит Ф. Шуленбурга та
внесених керівництвом Німеччини пропозицій заключити радянсько-німецький
договір про ненапад, а також запропонувати разом з СРСР гарантій суверенітету
прибалтійським державам. Як і розраховувало Радянське керівництво, посол зразу
ж повідомив про зміст цієї розмови Вашингтон.
17 серпня замість
державного секретаря США С. Уеллес передав англійському послу Р. Ліндсею
отриману з Москви інформацію про можливість угоди між СРСР і Німеччиною.
Останній, напевне добре знав позицію свого керівництва, його небажання йти на
будь-які поступки Радянському Союзу заради створення єдиного
англо-франко-радянського фронту проти гітлерівської Німеччини, а тому вирішив
за непотрібне спішити з усвідомленням Лондона про отриману від Уеллеса
інформацію. Свою доповідь він відіслав авіапоштою, не телеграфом, і вона потрапила
в міністерство закордонних справ тільки 22 серпня, коли вже не могла суттєво
вплинути на хід подій. Зараз звичайно неможливо прогнозувати поведінку уряду
Англії, якщо б ця інформація Ліндсея потрапила в Лондон на чотири дні раніше.
Але судячи по реакції англійського посла в США і поведінку англійської
делегації на переговорах в Москві, позиція Лондона навряд чи змінилася
б.[1;172]
17 серпня німецький посол
в Москві знову відвідав Молотова і підтвердив готовність Берліна заключити пакт
про ненапад та разом з СРСР гарантувати суверенітет Прибалтійським державам.
Німецький уряд обіцяв також вплинути на Японію з метою нормалізації її відносин
з СРСР. Шуленбургу була дана відповідь, що покращення відносин СРСР з
Німеччиною повинно відбуватися поступово, а приїзд Ріббентропа в Москву вимагає
попередньої підготовки.
20 серпня Гітлер звернувся
з особистим посланням до Й.В. Сталіна, запропонував прийняти 22 або найпізніше
23 серпня міністра закордонних справ Німеччини, який „буде наділений
надзвичайними повноваженнями для складення і підписання пакту про ненапад”
[1;172]. Таким чином, на прийняття виключно важливих рішень був відведений
мінімум часу.
Перед Радянським
керівництвом постало питання: відхилити німецьку пропозицію чи прийняти її?
Пропозицію, як відомо,
було прийнято. Ранком 23 серпня в Москву прилетів Ріббентроп. Переговори між
ним, Сталіним і Молотовим завершилися на протязі одного дня. На вечір 23 серпня
був підписаний радянско-німецький договір про ненапад терміном на 10 років. Він
означав різкий поворот у зовнішній політиці Радянського Союзу, значним чином
вплинув на військово-політичну ситуацію в світі, а також в деяких аспектах
вплинув на внутрішньополітичне життя в СРСР.
Що ж спричинило радянське
керівництво після довгих сумнівів піти на зближення з Німеччиною і заключити з
нею договір?
Перш за все потрібно мати
на увазі, що в умовах тих систем управління, які тоді існували в СРСР і
Німеччині договір був справою в першу чергу двох „вождів” – Сталіна і Гітлера.
Фактично всі рішення приймалися ними одноосібно, а ініціатива виходила від
Гітлера, якому договір був необхідний для швидкого вирішення польського
питання. Для Гітлера договір був лише тактичним кроком, був необхідний йому для
вирішення найближчих завдань в нацистських планах завоювання світового
домінування. З точки зору стратегічних цілей Радянський Союз продовжував
залишатися противником фашистської Німеччини, і Гітлер не приховував цей факт в
кругу своїх сподвижників.[28;201]
Для Сталіна, на відміну
від Гітлера, договір з Німеччиною, мав як близькі, тактичні цілі, так і
перспективні, стратегічні. Найближчі цілі полягали в тому, щоб в умовах війни
Німеччини проти Польщі забезпечити Радянському Союзу безпеку за рахунок
обмеження просування німецьких військ на схід і відмова Німеччини від використання
Прибалтійських держав в антирадянських цілях. В відповідності з договором
Радянське керівництво добилося від Німеччини зобов’язань в ході руху її військ
в Польщі не переступати лінію рік Ниса, Нерев, Буг, Вісла, Сан.
Сталін враховував ту
обставину, що в умовах війни за перерозподіл світу радянський Союз міг за
домовленістю Німеччиною розв’язати свої територіальні проблеми. Для СРСР,
вважав Сталін, було важливо повернути такі території, як Західна Україна,
Західна Білорусія, Бессарабія і інші, відірвані від Радянської Республіки
насильницьким методом після першої світової війни.[2;327]
При прийнятті Сталіним
рішення щодо заключення договору з Німеччиною зіграв роль і японський фактор.
Японія було відкритим противником СРСР і знаходилась в союзі з фашистською
Німеччиною. Для Радянського Союзу існувала явна загроза війни на два фронти,
якщо не в 1939 р., то в більш пізній період. Але це не міняло суті справи.
Договір з Німеччиною на думку Сталіна, звільнював СРСР від такої загрози.
Ще одним стратегічним
планом Сталіни при підписанні договору з Німеччиною було, хоч про це відкрито
не говорилося, зіткнути між собою два ворогуючих угрупування і таким чином,
зберегти для Радянського Союзу мир на достатньо довгий термін. Договір з
Німеччиною про ненапад забезпечував для СРСР великі можливості стояти осторонь
від війни, на відміну від договору з Англією і Францією про взаємодопомогу який
в разі підписання змушував СРСР небезпечною навіть при наявності таких
союзників, як Англія і Франція. Причому впевненості в цих союзниках у
радянського керівництва не було, особливо враховуючи події 1938 р., пов’язані з
Чехословаччиною.
Рішення керівництва СРСР
заключити з Німеччиною договір про ненапад було вимушеним, але закономірним в
тодішніх умовах.
З моральної сторони Радянський
Союз підписавши договір про ненапад з Німеччиною поніс втрати в світовій
суспільно-політичній думці, а також в міжнародному комуністичному русі.
Неочікувана зміна політики СРСР по відношенню до фашистської Німеччини
прогресивній частині світової громадськості була незрозуміла.[33;76]
Неоднозначним було
відношення до пакту радянських громадян.
Не всім був зрозумілий
поворот у відносинах з фашистською Німеччиною. Багато здавалося незрозумілим.
Окремі радянські громадяни, особливо ті, хто воював проти фашистів в Іспанії,
відчував певну непорозумілість. „Щось тут неможливо було зрозуміти почуттями, -
відзначав в своїх спогадах свідок подій Константин Симонов. – Можливо, розумом
– так, почуттями – ні. Щось перевернулося в оточуючому на світі, і в нас самих.
Наче ми стали кимсь іншим, ніж були після цього пакту. [31;147]
Окрім офіційної частини
пакту існував ще так званий „додатковий таємний протокол, який практично
розмежовував сфери впливу в Європі між СРСР і Німеччиною. В ньому зокрема
йшлося, що у випадку територіально-політичного перевлаштування областей, які
входять до складу Прибалтійських держав, межа сфер інтересів Німеччини і СРСР
буде приблизно проходити по лінії річок Нерав, Вісла і Сан. Стосовно так
званого „польського питання” то уряди обох держав планували вирішувати це
питання в порядку дружньої і взаємної згоди. Щодо південного сходу Європи з
радянського боку підкреслюється інтерес СРСР до Бессарабії. З німецького боку
заявлено про його повну політичну незацікавленість в цих областях.
Ось як у мемуарах описує
М. Хрущов свої враження від бесіди із Сталіним у ту ніч, коли було підписано
договір: „Сталін був у дуже бадьорому настрої, говорив: ось завтра англійці і
французи взнають про це і поїдуть ні з чим. Вони в той час знаходилися ще у
Москві. Сталін вірно оцінював значення цього договору з Німеччиною. Він
розумів, що Гітлер хоче нас обманути, просто перехитрити. Він вважав, що це ми,
СРСР, перехитрили Гітлера, підписавши договір. Він говорив нам: тут йде гра:
хто кого перехитрить і обмане.[25;81]
Якщо підписання пакту про
ненапад ще якось вкладалося в свідомість радянських громадян, то підписання 28
серпня 1939 р. договору про дружбу і кордон між СРСР і Німеччиною не
відповідало їхнім моральним цінностям, ніякої дружби до німецьких фашистів ніхто
не відчував. Сталін в ході переговорів Молотова і Ріббентропа щодо підписання
договору про ненапад, відповідаючи на питання останнього, як стверджує
співробітник МЗС Німеччини Ф. Гаус, заявив: „Не може бути нейтралітету з нашої
сторони, поки ви самі не перестанете будувати агресивні плани по відношенню до
СРСР”. Згодом уточнив: „ми не забуваємо що кінцевою вашою метою є напад на
нас”.[28;203]
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12 |