Дипломная работа: Основні напрямки зовнішньої політики СРСР в 1933–1939 рр.

Дипломная работа: Основні напрямки зовнішньої політики СРСР в 1933–1939 рр.

План

Вступ

1. Боротьба СРСР за досягнення системи колективної безпеки в Європі

1.1 Ліга Hацій

1.2 Конференція з розброєнь

1.3 Підписання франко-радянського і радянсько-чехословацького договорів

2. Зовнішньо-політичні стосунки СРСР з Німеччиною (Пакт Молотова–Рібентропа)

Висновки

Вступ

Зовнішня політика СРСР періоду 30-х років ХХ ст.. завжди була об’єктом постійного інтересу не тільки політиків, істориків-науковців, а й для кожного пересічного громадянина європейського континенту, та і не тільки.

Пройшли десятиліття, які корінним чином змінили політичний і економічний спектри розвитку людської цивілізації, але не змогли поки що зняти знаки питання над окремими історичними подіями і явищами минулих років. Тому саме в даному контексті повинна бути спрямована наукова діяльність істориків-сучасників, результатом якої має бути зникнення білих плям з історичної карти світу. Одним з таких складних питань і є зовнішні політичні СРСР вищеназваного періоду. Саме ця сторінка історії європейського континенту не тільки не втратила актуальності через своє недостатнє вивчення, а й набула нового підтексту через призму сучасних політичних реалій. В результаті чого з’явилося ряд публікацій які дещо по іншому висвітлюють окремі проблеми зовнішньої політики СРСР, часто заперечуючи попередні норми, встановлені радянськими істориками, але досить часто основою даних праць стають не історичні факти, а популіські гасла, покликані викликати певний суспільний резонанс. Завдання ж свідомих істориків-практиків розібратися самим і довести до суспільства об’єктивні реалії того часу.

Виходячи з актуальності теми, спираючись на досягнення радянських і зарубіжних істориків, враховуючи суперечливість, яка домінує в науковій і художній літературі, в засобах масової інформації, я поставив перед собою мету: на основі комплексного й об’єктивного аналізу поглибити дослідження і зробити науково обґрунтовані висновки щодо з’ясування об’єктивних кроків радянської дипломатії у сфері зовнішньополітичної діяльності.

Метою продиктовано основні завдання, які необхідно розв’язати у процесі дослідження даної наукової проблеми:

·     створити об’єктивну картину політичної ситуації, що склалася на європейському контексті в період часу, який досліджується;

·     висвітлити історико-політичні передумови, що вплинули на формування зовнішньополітичної стратегії СРСР;

·     дати цілісну оцінку ролі Радянського Союзу в світовому політичному протистоянні, яке в кінцевому результаті привело до Другої світової війни.

Таким чином об’єктом даного дослідження є основні напрямки зовнішньої політики СРСР в 1933–1939 рр.

Відповідно предметом дослідження тут виступає СРСР, як один з суб’єктів юридичного права світового співтовариства.

Дана історична проблема досить широко висвітлена як в науково-популярній літературі так і в періоді, як в сучасній так і тих часів. Звичайно охопити аналізом всі історичні праці присвячені даній тематиці неможливо, але розглянути окремі просто необхідно.

Історіографічний аналіз виходячи зі специфіки теми дипломної роботи потрібно проводити в двох напрямках, відповідно до двох основних пунктів плану. Отже, яким чином в історіографії висвітлювалася проблема створення системи колективної безпеки в Європі та участь в цих процесах СРСР? Одними з перших хто висловили свої відгуки по даних політичних процесах були тогочасні газети.

Так, німецька газета „Берлінер Берген Цайтунг” від 1 вересня 1934 р., закликаючи західний світ „відкрити очі” на факт прийняття СРСР до Ліги, писала: „Адже мова йде не просто про прийняття нового члена до Ліги Націй. Йдеться про питання всесвітньо-історичного масштабу... Чи можна відчинити двері Радянському Союзу, а тим самим і Комінтерну..?”

Французька газета „Тан” 1934 р писала, що „Двосторонні договори про ненапад недостатні щоб стабілізувати ситуацію в Європі”.

П польська газета „АБЦ” цього ж року видання надрукувала статтю: „Третя імперія не хоче безпеки на Сході”.

В 1935 р., американський історик Лі Бернс в одній зі своїх статей пише, що вступ СРСР до Ліги Націй мав надзвичайно важливе значення, оскільки це ввело до міжнародної організації 160-ти мільйонну державу з територією в три рази більшою ніж решта держав Європи.

У 1945 р., побачила світ багатотомна збірка документів „Зовнішня політика СРСР” Дана збірка цінна своєю документальною основою, а основним недоліком її є надмірна заполітизованість, та насиченість популістськими гаслами на кшталт „мир неділимий” і ін.

В 1959 р. В Києві побачила світ „Історія Комуністичної партії Радянського Союзу” Стосовно вищезгаданого питання то тут все зводиться до домінуючої ролі партії стосовно всіх зовнішньополітичних аспектів.

У журналі: „Міжнародне життя” №10 від 1963 р. була опублікована збірка документів під заголовком: „Боротьба за колективну безпеку в Європі 1933–1935 роках”. В ній досить детально висвітлений перебіг політичних процесів в Європі стосовно даної тематики, а СРСР виступає тут, як основний поборник створення системи колективної безпеки.

У 1967 р. в Москві з’являється праця „Історія міжнародних відносин і зовнішньої політики СРСР”. Стосовно Радянсько-Французького пакту, то в даній праці розвивається думка про те, що пакт передбачав автоматичне подання допомоги.

На повністю протилежній позиції „стояла” З. С. Белоусова, оцінюючи франко-радянський пакт, вона стверджує, що принцип автоматизму дії пакту не був прийнятий.

В основі історичних досліджень і публікацій 80-х та 90-х років лежать матеріали, які використовувалися і раніше. Разом з тим все частіше і частіше почали з’являтися статті з так званим „новим баченням” даних подій, але як правило в їх основі лежать в основному популістські гасла.

Радянсько-Німецький договір про ненапад також досить широко досліджувався вже не одним поколінням істориків, саме цим пояснюється широкий спектр публікацій стосовно нього. Розглянемо окремі з них.

В 1939 р., з’явилася двотомна підбірка „Документи і матеріали переддня Другої світової війни. ВТ №2 по ст.. 168 – 169 детально обґрунтована позиції Англії щодо трьохсторонньої угоди і це розглядається як одна з основних причин зближення СРСР з Німеччиною”

Після завершення Другої світової війни певний період часу тема Радянсько-Німецького пакту не афішувалася. В 1972 р. у Москві під редакцією Безименського була видана праця – Особая папка „Барбаросса” яка дає широкий спектр інформації про стратегічні плати німецького командування в східному напрямку, та його відгуки про Ч А.

Андросов в праці „На перехресті трьох стратегій” 1979 р., зазначає, що основним ініціатором Радянсько-Німецького зближення є Гітлер, а крок Сталіна оцінює як вимушений.

В Філін в статті „Чому в 1939 – му” яка була надрукована в журналі „Новий час” № 29 від 1987 р. як основних винуватців Другої світової війни розглядає Англію і Францію в контексті Мюнхенської змови.

В 1987 р., побачила світ праця Сопілса В. Я. „Зовнішня політика Радянського Союзу” Сопілс стверджує що винуватцем і ініціатором війни потрібно вважати Німеччину. Також він підкреслює, що саме остання сама шукала зближення з СРСР, а Радянський Союз в цей час зайняв позицію вичікування.

Цього ж 1987 року Й. М. Майський, колишній посол СРСР в Англії в своїх спогадах зауважував, що з моральної точки зору Радянський Союз, заключивши договір про ненапад з Німеччиною втратив позиції в очах світової громадськості, і також наніс удар по міжнародному комуністичному русі. Але водночас зазначає, що пересічні громадяни не могли знати все те, що було відомо Радянському керівництву.

В 90 – х роках в результаті значних політичних перетворень народилася нова плеяда істориків з новим баченням як сьогодення, так і минувшини.

Але попри всі їхні намагання з’ясувати щось принципово нове їм цього не вдається. Основна проблема з якою стикаються такі історики (працюючи по даній тематиці) недостатня джерельна база. Значна частина архівних матеріалів зібрана в Москві і в 1991 р на них було повторно накладено гриф „секретно”.

Отже на даний час повністю розкрити занавіс перед закулісними політичними подіями вищезгаданого періоду часу практично неможливо.

1. Боротьба СРСР за досягнення системи колективної безпеки в Європі

1.1 Ліга Hацій

З наближенням відкриття асамблеї Ліги Націй активізувалося питання про вступ Радянського Союзу до цієї міжнародної організації.

Рішення про можливість вступу СРСР в Лігу Націй фактично було вже прийнято радянською стороною, що відбилося в постанові Центрального Комітету, ухваленій у грудні 1933 р.

Нове ставлення СРСР до Ліги Націй обумовлювалося насамперед серйозними змінами в міжнародному становищі, що сталися на початку 30-х років. Утворення небезпечних вогнищ війни вимагало згуртування всіх миролюбних сил в інтересах збереження миру, і зрозуміло, що в пошуках засобів зміцнення міжнародного співробітництва Радянський Союз не міг не звернути погляди на Лігу Націй, тим більше, що в самій Лізі на цей час відбулися принципові зміни. Агресивні держави — імперіалістична Японія і фашистська Німеччина — вийшли з Ліги, вважаючи, що вона до певної міри зв'язує їм руки. Важливе значення мав і той факт, що під впливом зростаючої загрози війни країни, які відігравали вирішальну роль в Лізі Націй, і особливо Франція, починають розуміти необхідність зміцнення співробітництва з СРСР як могутнім поборником миру. Першорядне значення мало, безумовно, зміцнення економічної, політичної і військової могутності СРСР, зростання його авторитету на міжнародній арені, що примушувало капіталістичний світ змінювати тактику у відносинах з соціалістичною державою.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12