Дипломная работа: Основні напрямки зовнішньої політики СРСР в 1933–1939 рр.

11 квітня радянська делегація запропонувала проект статті майбутньої конвенції про роззброєння, що передбачала істотне пропорціонально-прогресивне скорочення існуючих озброєнь держав.

На засіданні Загальної комісії і її редакційного комітету радянська делегація відстоювала ці принципи і добилася того, що в резолюції, ухваленій 19 квітня, вказувалося, що проектована конвенція повинна стати першим рішучим етапом загального скорочення озброєнь.[21;305]

Радянська делегація підтримала проект резолюції про якісне роззброєння і внесла додаткові пропозиції: визнати агресивними і небезпечними всі гармати і гаубиці калібром понад 100 мм, всі бронетанкові озброєння (танки, бронеавтомобілі і поїзди), підводні човни тоннажем понад 600 тонн. Радянська делегація підтримала нідерландську пропозицію про визнання небезпечним розстановки у відкритому морі автоматичних контактних мін і угорську пропозицію про визнання агресивними річних військових суден. 28 квітня СРСР висловився за визнання агресивною всієї військової авіації. В травні в Бюджетній комісії представник СРСР Т. Луначарський висунув і відстоював пропозиції про необхідність гласності, обмеження і скорочення приватних капіталовкладень у воєнну промисловість, неприпустимість секретних воєнних фондів і об'єднання всіх воєнних витрат в одній статті державного бюджету та інші.

Таким чином, на першій сесії конференції в 1932 р. радянська делегація займала надзвичайно активну позицію, висунувши цілий ряд своїх конкретних істотних пропозицій і, підтримавши чимало проектів, запропонованих іншими країнами, що переконливо свідчить про конструктивність і щире прагнення радянської зовнішньої політики розв'язати проблему роззброєння і зміцнити тим самим загальну безпеку. Однак внаслідок позицій капіталістичних держав, думки в комісіях розходилися,і вони не змогли виробити доповіді, пригодні для обговорення. Більшість держав прагнула визнати агресивними ті види зброї, які були більш розвинуті у їх можливих противників.

У липні 1932 р. перша сесія конференції закінчила свою роботу, не зрушивши з місця проблему роззброєння.[21;306]

Конференція поновила свою роботу фактично лише в лютому 1933 р., розпочавши обговорення нових французьких пропозицій. То був так званий «конструктивний план», що намічав громіздку схему заходів, в залежність від якої ставилося питання про скорочення озброєнь. План містив в собі і ряд старих пропозицій, зокрема про створення міжнародної армії при Лізі Націй.

6 лютого 1933 р. радянська делегація зробила аналіз французького плану і висунула пропозиції, спрямовані проти агресії. Насамперед радянська делегація висловила своє глибоке невдоволення ходом роботи самої конференції, яка цілий рік затратила не на обговорення представлених країнами пропозицій, а на «відкладання їх, на їх залишення до іншого випадку або на консервування їх у технічних комісіях». Аналізуючи новий французький план, радянська делегація відмітила, що в ньому нема фактично ніяких нових пропозицій щодо скорочення озброєнь і крім того роззброєння, поставлене в залежність від прийняття конференцією загальних питань безпеки. Таке становище загрожувало на довгий час відсунути розв'язання проблеми роззброєння.

Переважна більшість французьких пропозицій стосувалася не всіх учасників конференції, а тільки певних груп держав: або тільки членів Ліги Націй, або учасників Вашингтонської морської угоди і т. д. Таким чином, ця частина французьких пропозицій не передбачала участі в заходах, зокрема СРСР, який не був членом Ліги Націй і учасником Вашингтонської угоди.

Тільки пропозиції щодо розширення зобов'язань учасників пакту Бріана — Келлога мали відношення до всіх представлених на даній конференції держав, включаючи Радянський Союз.

 Йшлося, зокрема, про те, що будь-який збройний конфлікт повинен цікавити всіх учасників пакту, про відмовлення Сполучених Штатів Америки від принципу нейтралітету у випадку конфлікту і т. ін.

Радянська делегація заявила, що проти цих пропозицій СРСР заперечень не має і буде готовий підписати відповідну конвенцію.

Разом з тим радянська делегація порушила ряд надзвичайно важливих питань, зв'язаних з пактом Бріана — Келлога і санкціями проти агресора. Підписуючи в 1928 р. пакт Бріана — Келлога, деякі держави зробили застереження, що практично зводили нанівець весь пакт. Так, Англія, приєднуючись до пакту, заявила, що вона, хоч і відмовляється від війни як знаряддя національної політики, але залишає за собою свободу дій в певних районах земної кулі. США зробили оговорку про збереження доктрини Монро як одного з видів самооборони, про захист прав своїх громадян за кордоном і про право застосування «мирних засобів тиску» таких, як демонстрації і блокади.[5;112]

Радянська делегація поставила питання про те, щоб зобов'язання, що випливають з пакту, мали повну силу для всіх його учасників і не обмежувалися будь-якими застереженнями. У зв'язку з тим, що французькі пропозиції передбачали деякі міжнародні санкції по відношений до держави — порушника пакту, виникло питання про те, як і хто повинен визначати агресора. Радянська делегація висловила думку про необхідність створення спеціального міжнародного органу в такому складі, який гарантував би СРСР таку ж об'єктивність при розгляданні питань, як і іншими державам. Це мало велике значення, якщо врахувати вороже ставлення правлячих кіл імперіалістичних країн до першої в світі соціалістичної держави. Для боротьби проти агресора, для збереження миру надзвичайно важливо було мати точне визначення, що таке агресія, а на той час такого загальновизнаного поняття нападу не існувало ні в теорії, ні в практиці міжнародних відносин. Історія свідчила про те, що агресори вдавалися до різноманітних аргументів, аби виправдати свій напад на іншу країну. «Необхідність» нападу пояснювалася прагненням до експлуатації природних багатств певної території, порушенням якої-небудь міжнародної угоди, заходами якоїсь країни, що зачіпали матеріальні інтереси іншої, виникненням революцій або непорядків в інших країнах, стратегічними міркуваннями тощо. Виникла «теорія», що мала на меті виправдати війну необхідністю забезпечення миру.

Нарешті, історія знала чимало прикладів, коли одна держава топила кораблі іншої, встановлювала морську блокаду берегів іншої держави, тобто здійснювала агресивні дії, хоча й не вела війни у звичайному розумінні цього слова.

Радянська делегація 6 лютого 1933 р. винесла на обговорення міжнародної конференції по роззброєнню проект декларації про визначення нападаючої сторони. Проект давав чітке визначення поняття агресії. Агресо--ром повинна визнаватись держава, яка перша вчинить одну із таких дій:

а) оголосить війну іншій державі;

б) введе свої війська на територію іншої держави, хоча б і без оголошення війни;

в) бомбардує сухопутними, морськими або повітря-ними силами територію іншої держави або свідомо атакує її кораблі чи літаки;

г) висадить або введе в межі іншої держави без дозволу уряду сухопутні, морські або повітряні сили чи порушить умови такого дозволу, зокрема щодо часу або розширення району їх перебування;

д) встановить морську блокаду берегів або портів іншої держави.[4;148]

У цім проекті підкреслювалося, що ніякі політичні, стратегічні чи економічні міркування не виправдовують напад на іншу державу. Не виправдовують напад ні внутрішнє становище держави (революційний і контрреволюційний рух, громадянська війна, встановлення того чи іншого політичного, економічного, соціального ладу тощо), ні дії і розпорядження будь-якої держави (порушення міжнародних договорів, розрив дипломатичних або економічних відносин, відмова від боргів, прикордонні інциденти і т. ін.). У радянському документі передбачалося також, що на випадок мобілізації або концентрації якою-небудь державою значних збройних сил поблизу кордону, держава, якій загрожують такі дії, може застосувати дипломатичні та інші засоби для мирного розв'язання конфліктів, а також вжити у відповідь аналогічні кроки військового характеру, не переходячи, однак, кордону.

Радянська делегація пропонувала включити принципи такої декларації в текст майбутньої конвенції про безпеку і роззброєння або в спеціальну угоду, яка становитиме невід'ємну частину названої конвенції.

М.М. Литвинов, пропонуючи текст декларації про визначення агресії, підкреслив, що радянська делегація готова вислухати зауваження, внести поправки і додатки до своїх пропозицій, оскільки справа не в деталях, а в прийнятті державами основних принципів, що лежать в основі цього документу. Основні принципи декларації полягають «у проголошенні недоторканності встановлених і визнаних кордонів будь-якої держави, великої чи малої, в запереченні за кожною державою права втручання в справи, в розвиток, в законодавчу діяльність і адміністрацію іншої»

Таким чином, проект декларації, висунутий радянською делегацією, був документом великого міжнародного значення. Він не тільки визначав поняття агресії, розкриваючи як відкриті, так і замасковані її форми, але й проголошував принципи мирного співіснування держав. Радянський, Союз звертав увагу світової громадськості на необхідність вести рішучу боротьбу проти актів замаскованої агресії, щоб не допустити відкритої війни.

Всі, кому була дорога справа миру, оцінили проект декларації як важливий внесок Радянського Союзу у боротьбу за загальну безпеку. Позитивно оцінили радянські пропозиції і ряд буржуазних газет. Так, французька «Ер-нувель» назвала радянське визначення агресора «талановитим і точним». Своєрідною була реакція деяких американських газет. «Стеит газетт», що виходила в Нью-Джерсі, писала: «Більшовики повинні перестати уявляти, що метою конференції по роззброєнню є мир», а газета «Сітізен» .(штат Конектікут), підкресливши, що Радянський Союз настоює на забороні будь-якої агресії, заявила: «Росіяни, очевидно, розуміють буквально зобов'язання про відмовлення від війни, взяті на себе країнами» (учасники пакту Бріана—Келло-га.—В. Б.).[5;114]

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12