Учебное пособие: Традиції та культура харчування народів світу
Учебное пособие: Традиції та культура харчування народів світу
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧУВАННЯ
ТА ТОРГІВЛІ
ТРАДИЦІЇ ТА КУЛЬТУРА ХАРЧУВАННЯ НАРОДІВ СВІТУ
Опорний конспект лекцій
для студентів напряму підготовки
6.140101 „Готельно-ресторанна справа”
 Харків 2007
Рекомендовано до видання
Ухвалено науково-методичною кафедрою готельного радою факультету
менеджменту і ресторанного бізнесу протокол № від протокол № від 2007 року
Рецензент:
ЗМІСТ
Змістовий модуль 1.
Особливості історичного розвитку культури та традицій харчування у різних
народів світу
Тема 1.1. Загальна інформація
щодо вивчення дисципліни
Тема 1.2. Особливості
традицій та культури харчування народів СНД
Тема 1.3. Особливості
традицій та культури харчування народів Європи
Тема 1.4. Особливості національних
традицій та культури харчування народів Австралії та Нової Зеландії
Тема 1.5. Особливості
культури, національних традицій та режиму харчування народів Азії
Тема 1.6. Особливості
формування традицій та культури харчування країн Америки та Африки
Змістовий модуль 2.
Особливості організації обслуговування іноземних туристів в
готельно-ресторанних комплексах
Тема 2.1. Різновиди та
характеристика форм, систем та методів при обслуговування іноземних туристів у
готельно-ресторанних комплексах
Тема 2.2. Особливості
обслуговування туристів з країн Європи, Азії, Австралії
Тема 2.3. Особливості
організації обслуговування іноземних туристів з країн Америки та Африканського
континенту
Рекомендована література до
вивчення дисципліни
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1
План
1. Об’єкт, предмет та задачі курсу. Мета вивчення дисципліни
2. Історія розвитку культури та традицій харчування народів
світу
1. Метою вивчення дисципліни «Традиції та культура харчування народів
світу» є формування у студентів уявлення щодо культури та традицій харчування
народів світу, а також шляхів задоволення їхніх потреб у харчуванні.
Студент повинен знати:
–
особливості
традиції та культури харчування народів світу;
–
сучасні
форми, схеми та методи обслуговування іноземних туристів у готельно-ресторанних
комплексах.
Студент повинен вміти:
–
вільно
володіти термінами та визначеннями щодо культури та традицій харчування народів
світу;
–
вільно
визначати склад меню для туристів з різних країн світу;
–
вільно
визначати сировину та страви, не рекомендовані для туристів з тієї чи іншої країни
світу.
2. Кожен
народ має свій неповторний уклад життя, свої обряди, звичаї, танці, пісні,
легенди, які проявляються і в кулінарії. Гастрономічні звички, пристрасті й
антипатії, способи готування їжі й прийоми подачі страв складалися в кожного
народу протягом століть, і в силу цієї обставини кулінарія є об'єктом вивчення
не тільки фахівців харчування, але рівною мірою й медиків (геронтологів),
соціологів, етнографів, істориків, фахівців туристичного й
готельно-ресторанного бізнесу.
Вихідний набір продуктів, що становлять основу тієї або іншої
національної кухні, зрозуміло, цілком визначається тим, що дають природа й
матеріальне виробництво (землеробство, тваринництво, різноманітні промисли),
але на цій основі кожен народ має специфічні особливості, що виразилися,
зокрема, у неповторному смаку або особливих присмаках страв. Так, наприклад,
рис є основою харчування багатьох народів, що населяють азіатський материк, але
плов, приготовлений узбецьким й індійським кухарями, сприймаються як зовсім
різні страви. Коріння цих особливостей ідуть у глиб століть. У появі їх зіграли
свою роль різні фактори: в одних випадках це географічне положення або
економічні умови, в інші – релігійні вірування, система культових заборон,
стародавні звичаї, що регламентували спосіб життя, і ін.
Незважаючи на історично сформований традиційний характер харчування,
кулінарія являє собою одну з найменш ізольованих частин національної культури.
Так, можна з повним правом говорити про нині сформовану сучасну вітчизняну
кулінарію, що увібрала в себе все краще з кухонь народів далекого й ближнього
зарубіжжя. Українські борщі й вареники, російські пироги й млинці, грузинські
шашлики, вірменська толма, японські суши, швейцарське фондю, італійські
карпаччо й піца, американські гамбургери, східна шаурма й багато інших
національних страв давно вже стали інтернаціональними, здобувши загальне
визнання.
Бурхливий ріст туризму в останні роки викликав до життя нагальну потребу
глибше вивчити особливості харчування різних народів. Жителі півдня, наприклад,
люблять гостру їжу, жителі півночі більш помірно вживають спеції й приправи.
Кожному туристові цікаво познайомитися з кулінарією країни, у яку він
прибув. З іншого боку, ритуал гостинності в будь-якій країні обов'язково
передбачає вміння хазяїв нагодувати гостя тим, що він звичайно їсть вдома.
Обслуговування іноземних гостей і туристів у ресторанах, кафе й барах має
свої особливості, які пов'язані не стільки з якоюсь особливою культурою
обслуговування (культура обслуговування повинна бути завжди висока), скільки з
урахуванням традицій харчування різних народів. Це, до речі, і визначає рівень
культури й клас підприємства.
У кожного народу свої, історично сформовані особливості харчування. Вони
пов'язані з географічним положенням, історією країни, її економікою, народними
традиціями, віросповіданням.
План
1. Особливості формування народної слов’янської кухні
2. Особливості традицій та культури харчування народів України
3. Особливості традицій та культури харчування народів Росії
4. Особливості традицій та культури харчування народів
Білорусії
1. Слов'яни –група родинних за мовою етносів, об'єднана
спільністю походження. Етнічні держави слов'ян розташовуються зараз у східній і
південно-західній Європі, а також у північній і центральній Азії. Залежно від
язикової й культурної близькості слов'яни діляться на три великі групи: східну,
західну й південну. Загальна чисельність слов'янських народів – понад 300 млн.
осіб, з них найбільш численні східні слов'яни: росіяни, українці й білоруси;
західні слов'яни представлені поляками, чехами, словаками; до південних слов'ян
відносять болгари, серби, хорвати, словенці, чорногорці, македонців муслимани.
Кухня слов'янських народів складалася протягом багатьох
століть. Вона визначалася насамперед тими ресурсами, які пропонувала слов'янам
природа в місцях їхнього розселення, а також віруваннями й заборонами,
пов'язаними із цими віруваннями.
У процесі розселення по тій території, що вони зараз
займають, слов'яни взаємодіяли з іншими народами й багато чого запозичили із
традицій кухні німецької, балтійської, італійської, грецької, угорської,
турецької й ін. Так, на кухню східних слов'ян вплинула кухня фино-угорська й
тюркська (навала монголотатар, сусідство з половцями, печенігами, асиміляція
слов'янами зирян, мордви, мері, черемисів й т.п.). На кухню західнослов'янську
великий вплив чинила кухня німецька й балтійська, частково – угорська,
французька, італійська. На кухні південних слов'ян вплинула кухня турецька,
фракійська, грецька, італійська, частково – угорська.
2. Серед слов'янських кухонь українська по праву має статус найбільш
різноманітної й багатої, вона давно одержала поширення за межами України.
Найбільш відмітною рисою української національної кухні є
комбінована теплова обробка овочів або м'яса на олії або маслі, «смаження»
по-українському, і тільки після цього – тушіння, варення або запікання.
Українська кухня сприйняла деякі технологічні прийоми з
кухонь сусідів, зокрема, обсмажування продуктів у перегрітому маслі, що
властиво татарській і турецькій кухні. З німецької було запозичене мелене м'ясо
(«січеники»), а з угорської – використання паприки. Все це невластиве
російській кухні, тому розходження двох родинних кухонь так великі.
Географічні й кліматичні умови перебування українського
народу були настільки різноманітні, що дозволяли харчуватися як продуктами
рослинництва, так і тваринництва. Уже під час трипільської культури (5 тис.
років тому) населення цих територій знало пшеницю, ячмінь і просо. Жито
з'явилося приблизно тисячу років тому, тобто значно пізніше. Розведення великої
рогатої худоби, полювання й рибальство зробили меню дуже різноманітним, хоча ще
до початку XIX століття м'ясні блюда вважалися в народі святковими.
Використовувалось як м'ясо домашніх (у першу чергу свиней) і
диких (вепр, заєць) тварин, так і м'ясо птиці (курей, гусаків, утік, голубів,
тетеревів, рябчиків) і риба (осетер, вугор, короп, лящ, лин, щука, піскар,
окунь). Харчова сировина для української кухні відбиралася на контрасті зі
східними кухнями, наприклад, уживання свинини в піку татарам, що люблять і
почитають баранину, і росіянам, що надають перевагу яловичині.
Улюбленим і найбільш уживаним продуктом в українській кухні є
свиняче сало у всіх видах. Використання його є надзвичайно різноманітним. У їжу
сало вживається сирим, солоним, копченим, смаженим, вареним, тушкованим і є
жировою основою більшості страв. Ним шпигують, як правило, усяке несвиняче
м'ясо для додання йому соковитості, а також використовують у солодких стравах,
сполучаючи із цукром або патокою.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16 |
