Учебное пособие: Історія міжнародних відносин України

Протягом трьох років УРСР входила до складу Економічної і Соціальної Ради – одного з головних органів ООН. Обиралася членом таких допоміжних органів, як Комісія з прав людини, Комісія соціального розвитку, Комітет з природних ресурсів, Комітет з народонаселення та деяких органів ЮНЕСКО і Міжнародної організації праці тощо. Однак варто зазначити, що навіть після 16 липня 19990 р, коли Верховна Рада прийняла

“Декларацію про державний суверенітет України” не дивлячись на те, що Україна була членом ООН та 15 організацій системи ООН, а також понад 60 їхніх постійних або тимчасових комісій, її делегація не отримала статусу спостерігача на Паризькій зустрічі в верхах НБСЄ у листопаді 1990 р. на знак протесту міністр закордонних справ УРСР А.Оленко вийшов із складу радянської делегації, очолюваною Горбачовим, і залишив конференцію.

Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. становить один з важливих кроків уперед. Свідченням того є міжнародні контакти, що встановлюються на парламентському та урядовому рівнях після схвалення цього документа.

Тема 10. Основні напрями зовнішньої політики на сучасному етапі незалежної України. (2 години)

Здобуття Україною державної незалежності поряд з багатьма іншими питаннями висунуло цілу низку проблем у сфері міжнародних відносин. Це і вироблення власної позиції, стилю та навичок у відносинах із зовнішнім світом, це і новий самостійний тип взаємин з державами колишнього СРСР, так званим “близьким зарубіжжям”, це, з рештою включення України в інтеграційні процеси, які розгорнулися серед розвинутих країн Європи.

Суверенність держави, окрім іншого, означає самостійність її зовнішньої політики. Набуття Україною ознак повноцінно розвиненої держави, суб’єкта міжнародних відносин відбувається за досить складних, суперечливих і певною мірою унікальних умов. Після тривалого періоду монополії правлячих кіл у визначенні зовнішньополітичного курсу до його формування причетні тепер сили з різними, часто протилежними соціально-політичними позиціями, і це ускладнює вироблення загальнодержавного курсу у міжнародних відносинах нашої країни.

Україна займає певне місце у системі сучасних міжнародних відносин. Основні цілі, геополітичні аспекти, пріоритети та напрямки зовнішньої політики сучасної України сформовані у Акті незалежності України (де є спеціальний десятий розділ “Міжнародні відносини”), у Декларації про державний суверенітет, виступах Президента та інших документах.

Головною метою зовнішньої політики України є забезпечення її національних інтересів, захист прав та інтересів її громадян за кордоном, створення благо приємних умов для соціально-економічного розвитку нашої держави.

Україна проводить відкриту, чесну і принципову зовнішню політику, засновану на принципах та нормах міжнародного права.

У декларації про державний суверенітет України записано, що:

·     Україна як суб’єкт міжнародного права здійснює безпосередні відносини з іншими державами, укладає з ними договори, приймає участь у діяльності міжнародних організацій у обсязі, який є необхідним для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки у політичній, економічній, інформаційній та інших сферах;

·     Україна виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє укріпленню загального миру та міжнародної безпеки, безпосередньо приймає участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах;

·     Україна визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами державного права.

·     Україна урочисто проголошує про свій намір стати у майбутньому постійно нейтральною державою, яка не приймає участі у військових блоках та дотримується трьох без’ядерних принципів: не використовувати, не виробляти та не купувати ядерної зброї.

Основні напрямки зовнішньої політики України були доповнені з Звернені Верховної Ради України “До парламентів на народів світу”. У ньому говориться: “Україна будує демократичну правову державу, першочерговою метою якої є забезпечення прав та свобод людини. З цією метою Україна буде не уклінно дотримуватися норм міжнародного права, керуючись Загальною Декларацією прав людини, Міжнародними пактами про права людини, які Україна ратифікувала, та іншими міжнародними документами”.

Геополітичні аспекти зовнішньої політики України:

·     Україна – європейська держава, тому вона повинна зміцнювати, розширювати всебічні зв’язки, відносини з державами Європи.

·     Україна – колишня республіка СРСР, була тісно пов’язана з усіма його колишніми республіками, що потребує їх збереження та подальшого розвитку взаємовигідних відносин з ними.

·     Україна – морська держава, що зумовлює необхідність розвитку взаємовигідних відносин з країнами Чорноморського та Середземноморського басейнів.

·     Україна не може забезпечити себе власними сировинними ресурсами. Це примушує закуповувати їх за кордоном.

Основні пріоритети та напрямки зовнішньої політики української держави.

1.   Центральним напрямком зовнішньополітичної державності України є плідна робота в ООН, в її спеціалізованих органах, установах, структурах, та міжнародних організаціях. Україна приймає участь в роботі практично всіх органів та установ ООН.

2.   Наступний напрямок зовнішньої політики України – це зовнішньополітична дипломатична діяльність. Дипломатичні відносини Україна встановлює на засадах рівноправності, невтручання у внутрішні справи одне одного, визнання територіальної цілісності та нерухомості існуючих кордонів.

3.   Важливим напрямом зовнішньої політики сучасної України є встановлення, підтримка та всілякий розвиток економічних, культурних, науково-технічних відносин з усіма країнами світової спільноти, за виключенням країн, котрим за рішенням Ради Безпеки ООН об’явлена економічна блокада.

4.   Це участь України у вирішенні глобальних проблем сучасного світу.

5.   Одним з найважливіших напрямків зовнішньої політики України є збереження та подальше зміцнення добросусідських стосунків з колишніми республіками СРСР. Україна дуже зацікавлена у добрих стосунках з усіма країнами колишнього СРСР та особливо з Росією.

Підприємства України мали постійні господарчі зв’язки із 33 тисячами підприємств інших республік. Сьогодні для забезпечення діяльності усіх підприємств та організацій України необхідно ввезти майже 25 млн. тон вугілля (17,8% від потреби), 52 млн. тон нафти та газового конденсату (85,5%), 9,5 млн. т. ділової деревини (46,8%), 100 млрд. куб. м. природного газу (80%), 205 тис. т. хлопку волокна (100%) та ін.

6.Участь України у вирішенні складних та невідкладних військово-політичних проблем.

Висновки:

1.   Складовою та невід’ємною частиною політичної діяльності держави є зовнішня політика, покликана регулювати взаємовідносини між державами та народами на міжнародній арені.

2.   Зовнішньополітичний курс будь-якої держави – є продовженням її внутрішньої політики та відображає характер державного та суспільного устрою.

3.   Головна мета та основні напрямки зовнішньої політики України – це забезпечення сприятливих умов для вдосконалення та демократизації суспільства, просуванням його шляхом соціального прогресу, досягнення загальної безпеки й роззброєння, розвиток міцних дружніх, добросусідських відносин та різностороннього співробітництва, участь у вирішенні глобальних проблем сучасності, сприяння укріпленню та прогресу світової спільноти.

Нашу державу прийнято до складу престижних міжнародних організацій, зокрема до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкцій та розвитку. Українська держава стала повноправною учасницею Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), підписала документи про співробітництво та партнерство з Європейським Союзом (ЄС), НАТО, Західноєвропейським Союзом (ЗЄС). Багато зусиль було докладено, щоб стати повноправним членом такої впливової міжнародної регіональної інституції як Ради Європи (РЄ).

Особливе і визначне місце в зовнішній політиці України належить співробітництву з Організацією Об’єднаних Націй. Для України, яка прагне твердо закріпитися у світових міжнародних організаціях та проводити власний зовнішньополітичний курс, членство в ООН є однією з умов міжнародних гарантій її національної безпеки. Обрання Міністра закордонних справ України Г.Удовиченка головою 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН свідчить про постійно зростаючий авторитету країни на міжнародній арені. Україна бере активну участь у миротворчій діяльності ООН, проводить справді незалежну від окремих держав чи груп держав зовнішню політику. Намагається і надалі забезпечити політичний, ідеологічний та організаційний вплив на діяльність ООН шляхом розбудови й висунення ініціатив та позицій, які б, з одного боку, відповідали національним інтересам нашої держави, а з другого боку, відповідали тенденції діяльності ООН на сучасному етапі. Прикладом таких пропозицій стала підготовка і прийняття за ініціативою України Конвенції із захисту Миротворчого персоналу ООН. Україна підтримує колективні зусилля по збереженню міжнародного миру та безпеки, бере активну участь в операціях сил ООН.

Україна є учасницею, членом “нового Радянського Союзу”, тобто Співдружності незалежних держав, яка була створена в грудні 1991 р. Уряд нашої держави розглядає СНД як міжнародний механізм, що доповнює ї координує процес створення якісно нових двохсторонніх відносин з незалежними державами, які утворилися на території колишнього СРСР, і має на меті сприяння більш успішному вирішенні проблем, що виникли внаслідок розпаду Союзу РСР. Україна стоїть на позиціях насамперед економічної доцільності існування СНД, розвитку торговельно-економічних відносин між державами учасницями Співдружності. Співробітництво в рамках СНД в усіх сферах співробітництва Україна розглядає крізь призму власних національних інтересів, при цьому усвідомлюючи своє право як незалежної держави самостійного формування позиції щодо активної та гнучкої політики в межах Співдружності, реалізації національних інтересів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47