Учебное пособие: Історія міжнародних відносин України
Члени українсько-російської делегації по репатріації
постійно відвідували табори інтернованих, розповідали про життя в УСРР,
агітували за повернення. Командування української армії перешкоджало поверненню
в УСРР солдатів і офіцерів. Ставлення до тих, хто бажав повернутися до УСРР,
було суворим, їх сприймали як зрадників, ізольовували.
Репатріація поляків із СРСР у Польщу завершилась у 1924 р.
У цей період взаємини між Радянською Україною та Польською
Республікою ускладнювалося тим, що радянська сторона була незадоволена
перебуванням на території Польщі уряду УНР, її армії, а особливо допомогою
польського генштабу в підготовці антирадянських повстань в Україні з метою
повернення їй незалежності. Польська сторона висловлювала протести проти
існування підпільних комуністичних організацій на її території, створених при
підтримці червоної Москви. Загалом же можна стверджувати, що 1921-1923 рр. були
періодом, коли українсько-польські відносини ґрунтувалися на засадах Ризького
мирного договору, згідно з яким Польська Республіка визнавала УСРР як незалежну
державу і мала з нею політичні та дипломатичні відносини. Однак практично
міжнародна діяльність радянської України була підпорядкована радянській Росії,
її урядом визначалися напрямки відносин з іншими країнами, у тому числі, і з
Польською Республікою.
Українсько-польські зв’язки цих трьох років
характеризуються розв’язанням цілої низки проблем: по-перше, встановлення
кордонів, по-друге, - проведення репатріації, і, по-третє, - ліквідація різного
роду конфліктів, пов’язаних із перебуванням уряду та армії УНР у Польщі й
допомогою радянської сторони польському комуністичному рухові.
У цей період активізувалася діяльність УСРР і з іншими
державами. У квітні 1921 р. в Берліні було підписано протокол між УСРР та
Німеччиною про обмін військовополоненими та інтернованими громадянами. Він
засвідчив визнання радянської України Німеччиною де-факто. У серпні Україна
уклала мирний договір з Литвою, а в листопаді – з Естонією. Одночасно
проводились переговори про визнання Росії і України і укладення ними
торговельних угод з Чехословаччиною та Італією.
7 грудня представники РСФРР та УСРР у Відні досягли
домовленості з урядом Австрії про встановлення дипломатичних відносин.
Повноважним представником УСРР у Відні було призначено Ю.М.Коцюбинського.
У березні 1921 р. Росія підписала договір про дружбу і
братерство з Туреччиною. Після його підписання турецький посол у Москві Алі
Фуад-Паша звернувся до НКЗС РСФРР з нотою про те, що уряд Великих Національних
Зборів Туреччини бажає вступити в переговори з урядом УСРР для укладення з ним
договору і підписання ряду конвенцій. Посол повідомляв, що переговори можуть
початися через місяць, і пропонував місцем переговорів обрати столицю УСРР –
Харків. Проте 22 липня Алі Фуад-паша звернувся з листом до повноважного
представника УСРР при уряді РСФРР, в якому підтверджував згоду уряду Великих
Національних Зборів Туреччини вести переговори, але не в Харкові, а в Анкарі.
Зміну своєї позиції з приводу місця переговорів ангарський уряд пояснював, що в
такий важливий час для Туреччини уряд їх не може переміщатися. Уряд УСРР у
відповідь на прохання уряду Великих Національних Зборів вести переговорив Анкарі
прийняв рішення надіслати Надзвичайним послом в Анкару для укладення
переговорів одного з близьких соратників Леніна, командувача всіх збройних сил
України і Криму, члена уряду УСРР Фрунзе. 12 серпня УСРР повідомив про Анкару.
Одним з важливих моментів у підготовці до переговорів було
підписання “Конвенції про репатріацію військових і цивільних полонених”,
укладеної між урядом Великих Національних Зборів Туреччини 17 вересня 1921 р.
Переговори про підписання конвенції велись послом Туреччини в Москві Алі
Фуад-пашою і повноважним представником УСРР при уряді РСФРР. Конвенцією
передбачалось провести репатріацію усіх військовополонених і інтернованих
цивільних осіб в тримісячний термін. З цією метою до Харкова приїхала турецька
комісія по репатріації, що мала дипломатичні привілеї.
2 січня 1922 р., після багатьох ускладнень, пов’язаних
передусім із внутрішньополітичним становищем в самій Туреччині, в Анкарі був
підписаний договір про дружбу і братерство між Україною і Туреччиною. За
дорученням уряду радянської України договір підписав Фрунзе, за дорученням
уряду Великих Національних Зборів Туреччини – міністр закордонних справ Юсуф
Кемаль. Згідно із статтею16 договір підлягав ратифікації і набирав чинності з
дня обміну ратифікованими грамотами, який мав відбутися в Харкові. 16 березня
1922 р. договір був одноголосно ратифікований Великими Національними Зборами
Туреччини. В Україні він був ратифікований одноголосно 23 березня 1922 р. В
Харкові почало працювати посольство Туреччини.
Дипломатичні зв’язки з іншими країнами були потрібні
Чаковському, щоб налагоджувати насамперед економічне співробітництво. Він
утвердив наркомат зовнішньої торгівлі і окремою постановою Української
економічної наради визнав добру його роботу. Наприкінці 1921 р. було утворено
експортний фонд в 60 мільйонів карбованців золотом. Натиснувши на центральні
відомства, голова українського уряду добився істотної самостійності в роботі
НКЗТ. У сферу впливу наркомату увійшла Польща, Чехословаччина, Румунія,
балканські країни, Туреччина.
Результати розгортання дипломатичної активності УСРР 1921
р. були досить вагомі, коли взяти до уваги те, що вона починалася з нуля і
відбувалася в умовах розрухи і голоду. Однак уже у 1922 р. ініціативи уряду
Чаковського в галузі зовнішніх зносин рідко закінчувалися результативно через
зростаючий опір центру. По-перше, посилилася тенденція центрального
партійно-державного апарату “автономізувати” незалежні республіки. По-друге,
вплив Чаковського у центральному керівництві послабився. Будучи вторинним, він
завжди залежав від підтримки Леніна і Троцького. Та Ленін серйозно захворів, а
Троцький опинився в політичній ізоляції.
Повпред РСФРР в Італії Воровський одночасно виконував
функції повноважного представника УСРР, тому що відкрити в Римі власне
представництво України не дозволяли. Коли НКЗТ УСРР заснував в Італії
торговельну місію у складі 9 чоловік і призначав торгпреда, центральні
відомства запротестували. Під їх тиском ЦК КП(б)У у березні 1922 р. засудило
такі дії НКЗТ.
На початку квітня 1922 р. український уряд мусив
ліквідувати свою дипломатичну місію в країнах Балтії. Функції представництва у
Латвії та Естонії було передано місії РСФРР, і тільки тимчасово залишилося
представництво в Італії.
Як голова уряду Чаковський був поставлений у незручне
становище в питанні про обмін дипломатичними місіями з Туреччиною після
укладення договору про дружбу і братерство. Минали місяць за місяцем, а центр
не розв’язував питання про українську місію в турецькій столиці. На початку
вересня 1922 р. коли в Харкові вже працювало турецьке посольство, ЦК КП(б)У
спромігся на таке “революційне” рішення: “Визнати за необхідне мати в Туреччині
українського повноважного представника із скороченим штатом”. Після такого
рішучого демаршу в Туреччині з’явилася українська місія, але проіснувала недовго.
Дедалі інтенсивнішими ставали торговельні зв’язки між обома
країнами. Так, уже в 1926-1927 рр. Туреччина посідала перше місце у зовнішній
торгівлі України: на її частку припадало 45% усього українського зовнішнього
товарообороту, а в експорті СРСР до Туреччини частка УСРР становила приблизно
35%.
Загалом 1922 р. УСРР мала
близько 40 своїх повпредів, консулів, тимчасових дипломатичних місій у різних
країнах (у Москві, Ташкенті, Лондоні, Берліні, навіть у Китайському Харбіні).
За берлінським протоколом, у листопаді 1922 р. дія Раппальського договору
поширилася на всі радянські республіки. Керівником берлінської місії став
М.В.Левицький. Про те це було досягнення “під завісі”.
У 1920-1923 рр. УСРР сама або разом з іншими радянськими
республіками уклала або приєдналася до більш як 60 міжнародних договорів, угод,
конвенцій, протоколів з 15 капіталістичними державами, в тому числі з
Великобританією, Німеччиною, Францією, Австрією, Туреччиною та Епідемічною
Комісією Ліги Націй. 28 листопада 1921 р. вона приєдналася до багатосторонніх
Женевських конвенцій 1864 і 1906 р. про надання допомоги хворим і пораненим у
діючих арміях, а 1922 р. стала учасником резолюції Генуезької конференції з
політичних, економічних, фінансових питань, в основі яких лежала угода між 34
державами-учасницями цієї конференції. Договори за участю УСРР регулювали такі
важливі питання державних відносин, як політичні, економічні й фінансові,
проблеми війни і миру, встановлення дипломатичних і торговельних відносин,
правові питання (передусім обмін військовополоненими та інтернованими),
прикордонні, охорони здоров’я і допомоги голодуючим тощо.
УСРР здійснювала пасивне і активне право посольства, тобто
проводила з іноземними державами та місіями, а також посилала своїх
дипломатичних представників для участі у міжнародних конференціях. Лише за два
роки (1921-1922) УСРР домовилася встановити дипломатичні відносини з Австрією,
Італією, Латвією, Литвою, Німеччиною, Польщею, Чехословаччиною, Туреччиною,
Естонією.
Під час утворення СРСР УСРР здійснила обмін повноваженими
представництвами з Польщею, Німеччиною і Чехословаччиною. Повноважне
представництво УСРР було засноване в Австрії, а на Україні представництво
інтересів Австрії було доручено Австрійській місії в Москві. В Італії
представництво УСРР було доручено представнику РСФРР В.Боровському, а при уряді
УСРР була акредитована Італійська місія в Москві. В Англії представництво УСРР
було покладене на уповноваженого РСФРР Л.Красіна. 1923 р. поважне
представництво УСРР було засноване в Туреччині.
Створення повноважних представництв УСРР в Латвії, Литві та
Естонії затримувалося через те, що тодішні уряди цих країн відклали ратифікацію
договорів, укладених з УСРР. Проте в березні 1922 р. в прибалтійські держави
прибула репатріаційна місія, очолювана уповноваженим УСРР в справах
репатріації. Спеціальні тимчасові місії УСРР – репатріаційні, торговельні,
Червоно Хреста – відряджалися до багатьох країн (Австрії, Німеччини, Польщі,
Чехословаччини тощо).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47 |