Учебное пособие: Історія міжнародних відносин України

Останню крапку у визначенні повоєнних кордонів України було поставлено 10 лютого 1947 р. під час підписання радянсько-румунського договору, в якому Румунія визнавала право УРСР на Північну Буковину, Хотинщину, Ізмаїльщину, тобто юридично зафіксувала кордони, встановлені в червні 1940 р.

Під час повоєнного територіального розмежування Україна не тільки змінила конфігурацію власних кордонів, а й суттєво поповнила демографічний потенціал та збільшила територію (Західна Україна, приєднана до складу УРСР, простягалася на 110 тис. кв. км., де проживало майже 7 млн. населення). Внаслідок цього наприкінці 1945 р. територія України становила понад 580 тис. кв. км. Останнім актом повного завершення формування державної території стало включення в 1954 р. Кримської області до складу УРСР.

Початок “холодної війни” пов’язують з виступом колишнього прем’єр-міністра Великобританії У.Черчілля перед студентами Вестмінстерського коледжу в американському місті Фултоні 5 березня 1946 р., у зв’язку з присудженням йому почесного ступеня доктора цього вищого навчального закладу. У.Черчілль закликав створити новий британсько-американський військовий союз замість антигітлерівської коаліції з метою “боротьби з міжнародним комунізмом на чолі з СРСР”. Президент США Г.Трумен тоді відмовився прокоментувати виступ лідера британських консерваторів. А в березні наступного 1947 р. в США було прийнято доктрину “стримування комунізму” Г.Трумена, яка й стала початком глобального суперництва, що завершилось розпадом СРСР 8 грудня 1991 р. На тлі аналізу міжнародного становища, відносини між Сходом і Заходом в роки “холодної війни”, стає більш чіткішим і місце України на міжнародній арені в цей період.

Вже у 50-х роках представники УРСР працювали у 16 міжнародних організаціях. УРСР вступила до шести міжурядових організацій (крім ООН). 1948 р. УРСР стала членом Всесвітньої метеорологічної організації, метою якої було сприяння співробітництву держав у галузі метрологічних спостережень та досліджень, а також використання метеорології в авіації, мореплавстві, сільському господарстві тощо. Того самого року президія Верховної Ради УРСР ратифікувала підписану в Атлантік-Сіті (США) конвенцію електрозв’язку. З цього часу Україна – член Міжнародного союзу електрозв’язку і розширює співробітництво у цій галузі.

Прохання уряду Української РСР про прийом республіки до Всесвітнього поштового союзу було підтримане усіма країнами – членами цього союзу. 1949 р. Президія Верховної Ради УРСР ратифікувала Всесвітню поштову конвенцію.

1954 р. СРСР, УРСР. БРСР вступили до Міжнародної організації праці. У цьому ж році Україна стала членом ЮНЕСКО (Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури).

Україна бере участь у Міжнародному агентстві з атомної енергії (МАГАТЕ), яке було створене на міжнародній конференції, що відбулася у 1956 р.

УРСР була учасником Конференції Об’єднаних Націй з питань промислового розвитку (ЮНІДО), Програми розвитку ООН (ПРООН), Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), Європейської економічної комісії, Статистичної Комісії, Комісії в справах народонаселення, Комісії з соціального розвитку, Комітету по природних ресурсах та багатьох інших організацій ООН.

І все ж аналіз документів і матеріалів про участь УРСР і її уряду в міжнародному житті чітко показує, що інформація про ці “міждержавні зв’язки” зводиться до даних про “...відвідання Києва і УРСР окремими особами чи делегаціями у часі їхнього побуту в СРСР на запрошення московського центрального уряду”. Роль “суверенного” українського радянського уряду і його “міністерства зовнішніх справ” не більша від ролі звичайного туристичного бюро, представники якого мають показати гостям чи відвідувачам особливості країни. З “міждержавними зв’язками” це вже не має нічого спільного, а намагання показати ті відносини як вияв “живих міжнародних зв’язків України” тільки черговий раз розкриває справжній характер позиції УРСР на міжнародній арені.

Політика США щодо українського питання. До приходу у Білий дім Д.Ейзенхауера, котрий взяв на озброєння далласівську доктрину “визволення”, а початок президентства якого майже збігся у часі зі смертю Сталіна та завершенням збройної боротьби ОУН-УПА, політика США в “Українському питання” базувалася на принципах, закладених у документі “Цілі сполучених Штатів щодо Росії”, розробленому держдепартаментом для Ради національної безпеки у серпні 1948 р.

У документі наголошувалося на тому, що Сполучені Штати не зацікавлені у підштовхуванні українського сепаратизму, бо це могло б зіпсувати їхні стосунки з Росією, яка обов’язково визнає незалежність України недійсною. Але закінчується документ словами: “Якщо український народ докаже помилковість таких суджень, США підтвердить моральне право України на самостійний статус”.

У зовнішньополітичних службах США ставлення до “українського питання” у період від його першої появи на американському політичному “небосхилі” (1917 р.) й аж до припинення боротьби ОУН-УПА і приходу до влади у білому домі Д.Ейзенхауера визначалася ситуативністю. Розглядалося воно не скрізь призму існування у Європі бездержавного народу, що потребує підтримки, а з погляду ускладнень у міжнародних відносинах. Небажаючи створювати додаткових проблем у стосунках з Москвою, балансуючи між політикою ізоляціоналізму й інтервенціонізму, Вашингтон ставив це питання радше в ідеологічному, ніж політичному аспекті. Білий дім і держдепартамент розглядали політичний курс в “українському питанні” у річищі радянської політики. Сам термін “Україна” використовувався майже винятково у матеріалах “закритого характеру”.

Аналіз показує, що, по-перше, Україна та її незалежність не входили до числа першочергових пріоритетів американської зовнішньої політики часів існування СРСР; по-друге, головний вплив на поступовий розпад Радянського Союзу Сполученні Штати Америки, як, між іншим, і більшість західних країн, здійснювали політико-ідеологічними методами ерозійного характеру; по-третє, офіційний Вашингтон керувався неможливістю мирного розпаду більшовицької імперії; по-четверте, у своїй політиці щодо СРСР більшість вищих державних керівників брала до уваги неминучість вкрай небажаного хаосу і дестабілізації, як наслідок можливого розпаду СРСР.

Отже, можна зробити висновок, що час України як у самому СРСР, так і на міжнародній арені для відстоювання своїх інтересів ще не настав. Якщо була якась міжнародна діяльність, то це тільки кон’юнктура, якої СРСР потребував і використовував винятково для своїх цілей. Найкращим доказом цього є той факт, що коли СРСР не хотів, щоб УРСР взяла участь у Європейській конфедерації з безпеки і співробітництва В Гельсінках, то він просто не допустив її до участі в тій конференції без огляду на те, що УРСР є в Європі, і в тій конференції взяли участь усі європейські держави.

Однак, незважаючи на те, що власної зовнішньої політики Україна не мала, специфічну міжнародну діяльність УРСР не варто знецінювати.

Представники України неодноразово обиралися на високі посади у різних органах ООН. Так, у вересні 1945 р., коли в Лондоні зібралася підготовча комісія ООН, що мала прийняти тимчасовий порядок денний першої сесії Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки, Економічної і соціальної ради з опіки, розв’язати питання про місце перебування ООН тощо, першим віце-головою Підготовчої комісії обрано народного комісара закордонних справ УРСР Мануїльського.

10 січня 1946 р у Лондоні відкрилася перша сесія Генеральної Асамблеї ООН. Через два дні Україну обрали (разом з іншими 17 країнами) членом Економічної і Соціальної Ради терміном на один рік.

Молода українська дипломатія була досить активною. У липні 1946 р. вона бере участь у Паризькій мирній конференції, у лютому 1947 р. укладає мирні договори з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією та Фінляндією.

На Дунайській конференції 1948 р., що розглядала питання про права судноплавства на Дунаї, українська делегація, підтримуючи СРСР, виступила проти збереження конвенції 1921 р., яка забезпечувала привілейоване становище в цьому регіоні недунайських держав – США , Англії та Франції.

Формування нової структури міжнародних організацій спричинило появу численних спеціалізованих органів і установ систем ООН. Україна стала як її членом, так і членом 60 їхніх постійних або тимчасових органів. 1947 р. Україна стала членом Європейської комісії для Європи. Під час роботи першої сесії Генеральної Асамблеї ООН делегата України призначено членом Ревізійної комісії ООН. На третій сесії ГА ООН головою комісії з перевірки повноважень делегації обрано представника України. Україна була однією з держав-засновниць Всесвітньої організації охорони здоров’я, яка існує з 17 квітня 1948 р.

У міру своєї можливості Україна добивалася певного авторитету на міжнародній арені. Про це свідчило обрання її на другій сесії ГА ООН 13 листопада 1947 р. непостійним членом одного з головних органів ООН – Ради Безпеки на дворічний термін (1948-1949 рр.). Як член РБ ООН Україна входила до складу комісії з атомної енергії (у лютому 1948 р. була її головою), Комісія ООН з озброєнь звичайного типу, Комітет з прийому нових членів ООН. Вдруге наша країна брала участь у роботі Ради Безпеки у 1984-1985 рр., представник України виконував функції голови Ради Безпеки ООН.

Навіть у розпал “холодної війни” Україна виявила певну дипломатичну активність. Представники УРСР увійшли до Всесвітньої Ради Миру. У вересні 1951 р. у Києві відбулася перша Українська республіканська конференція прихильників миру. Україна підтримала прохання про вступ до ООН Цейлону і Лаосу. Українські дипломати в 50-х роках працювали в 16 міжнародних організаціях, підписали 60 мирних угод і конвенцій.

Україні формально було надано право встановлення прямих міжнародних відносин, у тому числі обмін дипломатичними місіями, але відсутність реального суверенітету, справжньої державності республіки робили це право нездійсненним на практиці. Тому пропозиції урядів Англії (1947 р.) та Судану (1956 р.) щодо встановлення прямих дипломатичних відносин з Україною так і залишилось без відповіді.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47