Научная работа: Йосип Сліпий - голова Української підпільної церкви
З Академії мають виходити оборонці віри., що богослов'ю
поставлять на науковій основі. З другого боку, як кожен університет, так і наша
Академія мусять узгляднювати потреби народу і стояти у зв’язку з народом. Та це
не значить, що вона має йти на угодову дорогу з кожночасними її настроями, коли
іде про визнання якоїсь правди.
Крім інтелектуальної сили, - бо наука - то потуга,
- Академія є і буде виховуючим чинником всенародного значення". [64]
Отець-ректор Сліпий зі всією енергійністю взявся
за налагодження навчального процесу. Щоб було високоосвічене духовенство, потрібно
мати хороших викладачів, підручники. Тому о. - ректор вимагав від кожного викладача
писати свій підручник, по якому він провадив виклади. Попри те, що такий крок підносив
викладачів на вищий рівень, до якого мали тягнутися священики, також і змушував
професора серйозно підходити до своїх обов’язків, змушував його вести науковий пошук
і представляти результати своєї праці для широкого загалу, бо, як зазначалося в
статутах Академії: "Науковий дослідник мусить писати". [65]
До викладання в Академії запрошувалося кращих знавців
своєї дисципліни, як людей духовних, так і світських. Одними з перших були: о. д-р
Тит Мишковський, бібліст, орієнталіст, який був професором ще за Австрії, о. д-р
Тит Глущинський, ЧСВВ, о. д-р Діонізій Дорожинський, д-р Ярослав Пастернак, Кость
Чехович, Володимир Залозецький і інші.
Хотілося б зазначити ще одну рису: будучи єдиним
вищим навчальним закладом на західноукраїнських землях, Академія мала щиру підтримку
всієї інтелектуальної верхівки Галичини. Бо патріотично настроєні громадяни хотіли
з часом бачити, що Українська Богословська Академія з часом переросте у Український
Університет, як це запланували його організатори. Професор Академії, о. д-р Микола
Чубатий, говорив про це: "План Митрополита Андрія створити Український університет
під фірмою Українського Католицького Університету був прийнятий з повним одобренням
всіма науковими колами Західної України, католиками та вченими, що не стояли дуже
близько до католицтва. Пригадую собі, що цей план з ентузіазмом одобрював професор
Володимир Старосольський, вчений правник та відомий провідник соціал-демократії".
[66]
В Академії організовувались семінари на різні теми.
Одним з перших був семінар з історії Церкви, який очолював професор М. Чубатий.
Були ще семінари біблійні, правничі, соціологічні, гомілетичні, психологічні, семінар
слов’янської філології (керівник - професор К. Чехович), семінар "Досліди над
історією греко-католицьких парохій" (професор Крип’якевич), семінар історії
мистецтва.О. ректор намагався для кожного семінару знайти окрему кімнату з бібліотекою,
бо з розумінням ставився до наукової праці. При Академії було вже перед війною відкрито
додатковий читальний зал, де студенти могли науково працювати, користаючи не лише
з творів, які були в бібліотеці в Академії, а й з інших бібліотек Львова.
О. ректор Сліпий цікавився музейною справою, під
час канікул сам їздив і збирав старі ікони, іконостаси, заохочуючи до цього студентів.
Це робилося для того, щоб прищепити в душах молоді любов до своєї рідної історичної
минувшини, виховати почуття прекрасного.
Так з дня в день проходила праця в Академії. Долаючи
нелегкі зовнішні перепони, Академія на чолі з ректором о. Сліпим працювала на майбутнє
свого народу. Вона, як сказав о. Іван Музичка на Ювілейному концерті з нагоди 50-річчя
Богословської Академії, "як висока богословська школа, стала на таких традиціях:
а) дати нашій Церкві богословську науку;
б) дати нашій Церкві нових вчених, святих і активних
священиків на службу Христові і народу;
в) стати на сторожі своєї традиції, щоби не відривати
себе від життя і душі народу;
г) не позичати, не кривити душі народу нововведеннями,
а з його минулого і його сучасного творити правдивий напрям для глибокої віри і
любові Бога". [67]
Розділ II. Праця на благо Церкви і народу
2.1 Сліпий - архипастир Української Греко-Католицької
Церкви
З плином часу завжди настають якісь зміни. Одні
на краще, а інші - на гірше. Мабуть до цього другого ряду можна назвати зміни, які
приніс рік 1939 на теренах Європи. Її ділили між собою дві системи - нацистська
і більшовицька. На підставі договорів між урядами СРСР і Німеччини в серпні 1939
року більшовики зайняли Галичину і Волинь, а разом з тим три найбільші єпархії
- Львів, Перемишль і Станіславівську єпархії, а крім того Волинь - територію апостольського
візитатора.
Почалися переслідування і тортури. Радянська система
наводила "порядок" звичними для неї методами. Як згадує свідок тих часів
М. Гор у своїх споминах:". кожного дня приходили вісті про постійні арешти
серед студентів, про засади НКВД (КГБ) в домах студентів чи гуртожитках, де заарештовували
всіх, хто з’являвся там протягом кількох днів. Нам було відомо, що увесь український
політичний національний провід був уже заарештований, як також арештовано культурних
діячів". [68]
Проводилася насильна перебудова господарської і соціальної структури захопленої
території, проводили націоналізацію, колективізацію.
Дещо відкриває масштаби звірств сталінського режиму
на західноукраїнських землях невеличка книжечка під назвою "Злочини комуністичної
Москви в Україні в літі 1941 року", видана в 1960 році видавництвом "Пролог"
(в 1991 році в Дрогобичі, в видавництві "Відродження" було перевидано
цю брошуру). Кров стигне в жилах, коли читаєш про те, що робило НКВД з тими, хто
чимось "завинив" проти влади Рад. Масові розстріли - ще виглядало як
"гуманне" покарання, бо над в’язнями надзвичайно жорстоко знущалися: відрізали
їм різні частини тіла, відрубували руки і ноги, здирали шкіру разом з волоссям,
запихали у вуха розбите шкло, обпікали окропом, а деяких просто варили. Воістину,
як говориться в одному з свідчень:". Там у тюрмі діються дантейські сцени.
"[69]
Таке можна побачити лише в пеклі. Мимоволі постає запитання - чи людина могла таке
зробити? Чи могла людина так жорстоко і немилосердно поводитися з іншою людиною?
А найчастіше ті нещасні, що попали в руки органів безпеки були невинні (бо чим завинили
діти-немовлята, які народилися в тюрмі, які були замордовані в нелюдський спосіб).
Наведено свідчення однієї монахині, Олени Вітер. [70]
З цього свідчення видно, наскільки брутальними були кати, незважаючи на те, що перед
ними була посвячена Богу особа. При арешті агенти не дозволяли с. Олені взяти з
собою ніяких речей, кажучи: "Ми тебе перевдягнемо і пересвятимо". Комуністи,
не маючи нічого святого, кпили над тим, що у кожного християнина викликає трепет:
агент Зіна, що прибула з іншими для арешту с. Олени зайшла в каплицю, збезчестила
її і вкрала з престолу золоту ложечку, а в тюрмі". коло другої години ночі
казали мені скинути верхню одежу, - я залишилася лише в білизні. Тягнули мене за
волосся, били головою об мур, кулаками в лице. Згодом один енкаведист вхопив мене
за руки, другий за волосся, третій за ніс і влили мені в уста дві склянки урини.
- "Маєш, це твоє святе Причастя," - казали. "[71]
І ще одне свідчення, яке наведено в брошурці -
це уривок з газети "Краківські вісті" за 7 серпня 1941 року, в якому говориться,
як більшовики чинили злочини на Волині - в м. Кременці, де було замучено 8 священиків
(один з них - о. Олексій Дубицький) і владику Симона:". найстрашеннішу смерть
мав владика Симон. Провівши його голого, під удари крісових прикладів, через вулиці
Кременця до тюрми, замасакровано його в цій тюрмі в жорстокий спосіб. Звироднілі
енкаведисти обсмалили єпископові бороду, відрізали п’яти, ніс та язик і викололи
очі. Триденні пошуки, після приходу німців до Кременця, за тілом владики не мали
успіхів". [72]
З цих свідчень видно, як немилосердно комуністи
нищили людей. Не була винятком Церква, проти якої під гаслом войовничого атеїзму
почалися репресії проти духовенства і вірних.
Безпосередній свідок тих часів, о. Йосип Сліпий,
так згадує про атмосферу, в якій перебували люди: "Тоді (по приході більшовиків)
клався я ввечері спати і не був певний, чи рано встану на волі. Тоді приходили мені
на думку слова пророка Ісаї: Прийде час, коли зранку будуть вони з тугою вижидати
вечора, а ввечері тужитимуть за ранком. "[73]
Виходячи з таких складних обставин глава Української
Церкви Митрополит Андрей, вже похилого віку і паралізований, на самому початку радянської
окупації передав лист до Риму і просив у ньому назначення о. д-ра Йосипа Сліпого,
ректора Богословської Академії, своїм єпископом-помічником з правом наслідства.
З листом від Шептицького до Риму, в якому йшлося
про висвяту свого наступника, о. Йосипа Сліпого їздив о. Йосиф Кладочний. Він часто
виконував складні завдання митрополита Андрея. В листопаді 1939 року він нелегально
пробрався з окупованого більшовиками Львова за кордон і мав аудієнцію у папи Пія
XII. [74]
Через небезпеку від більшовиків хіротонія Кир Йосипа
відбулась майже таємно, в приватній каплиці митрополита Андрея при участі єпископів
Микити Будки і Миколи Чарнецького в присутності крилошан митрополичої капітули.
Хіротонія відбулась в свято Непорочного зачаття Пречистої Діви Марії, 22 грудня
1939 року, а Рим потвердив це рішення, яке було публічно оголошено для вірних вже
аж після відходу більшовиків - 31 грудня 1941 року.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16 |