Научная работа: Йосип Сліпий - голова Української підпільної церкви

Митрополит Андрей відвідав також і Заздрість: "Митрополит подивляв гарне помешкання на селі і приймав там людей з різними парохіяльними та народними справами. Під час від’їзду Митрополита прощало його багато процесій і бандерій і він вернувся. із Заздрості до Струсова, а опісля через Дарахів поїхав до Зарваниці". [31]

Коли Йосип Сліпий навчався в четвертому класі в Вишнівчику, він також навчався катехизму. Катехитом був о. Соломора, який закінчив навчання в Інсбруці. Він щосуботи навчав дітей, читав і пояснював їм недільне Євангеліє.

Владика Іван Хома пише про побут Йосипа в Вишнівчику: "Йдучи вдосвіта на лекцію, він йшов попри церкву і перед місійним розп’яттям щодня клякав і відмовляв молитви. Перед тим хрестом часто світилися свічки і сестра Розалія не раз давала такі свічки братові Йосипові, щоб засвітити їх перед хрестом, як жертву. Йосип завжди молився за успіхи в науці. Правильно ходив до церкви на Служби Божі, передусім в неділі, служив до Служби Божої, любив спів. Деколи ходив до Зарваниці, через кладку на річці Стрипі, і там молився до Матері Божої". [32]

Ще Іван Хома, помічник і біограф Патріарха Йосипа, згадує про те, що вже починаючи з тих молодих літ він мав сни, в яких літав мов пташка без крил. І такі сни були в нього і пізніше, в зрілому віці, навіть в тюрмі, на Сибірі.

В 1902-1903 навчальному році Йосип Сліпий закінчив четвертий народний клас австрійського типу з дуже добрими оцінками і вернувся з Вишнівчика до рідного села Заздрості. Незабаром батько відвіз його фірою до Тернополя, де він складав вступні іспити до гімназії.

Руська гімназія в Тернополі розміщалася в домініканському монастирі. По сусідству була польська гімназія. Управителем української гімназії був Омелян Калитовський. Навчання тривало з 1 вересня по 15 липня. Було п’ять гімназійних класів. Всі учні ходили у формі, але учні молодших класів носили срібні паски, а учні старших класів - золоті.

Під час вступних іспитів кандидати здавали диктанти з української та німецької мови і математики. Йосип Сліпий, написавши добре диктанти, був звільнений від усних іспитів. Він купив собі срібного паска і повернувся з батьком додому.

Скоро проминуло літо і 30 серпня він прощався з родиною, виїжджаючи на навчання до Тернополя. "Ніколи не забуду тих сліз, якими супроводжувала мене мама до воріт",[33] пригадує Блаженніший.

Викладали в гімназії абсольвенти теології. Лекції тривали з 8 до 13 години. Щороку гімназисти готували концерт в честь Тараса Шевченка. Навчалися в гімназії майже одні українці, крім кількох євреїв. Харчування гімназистів бажало бути кращим.

В третьому класі гімназії учні починали вже говорити по-грецьки. Йосип Сліпий дуже любив цю мову і затрачав багато часу на її вивчення, а також вивчав французьку мову.

Катехит, о. Бородайкевич, дуже побожний священик, заохочував гімназистів вступати до братства Серця Христового. Йосип Сліпий був членом цього братства, яке провадив тернопільський сотрудник о. Дурбак. Йосип старанно виконував всі вимоги цього братства, щоденно відмовляв приписані молитви: 10 "Отче наш." і 10 "Богородице Діво. "

В неділі та свята гімназисти ходили на Служби Божі до парохіяльної церкви, два-три рази на рік приступали до Сповіді і Причастя, а юний Йосип Сліпий робив це частіше.

Можливо таке скромне і побожне життя зберігало його від різних небезпек і спокус, яких життя ставить перед молодою людиною. Бо в тих часах між учнями поширювалася безбожницька література, панував лібералізм і соціалізм, багато хто захоплювався дарвінізмом. Але Йосипа все це не захоплювало. Можливо, певну роль у цьому відіграло і оточення. В тих часах катехитом був о. д-р Микола Конрад, людина освічена і побожна. Він видав книжку про створення світу, що відкидала аргументи прихильників модерних теорій. Микола Конрад дуже добре ставився до Йосипа Сліпого, так що пізніше він згадував: "Від 5-6 року життя я почав ходити до школи і провів в ній майже весь свій пізніший вік, та відчував завжди батьківську опіку Божу аж до кінця віку. А мушу зазначити, що впродовж усього життя я багато разів стояв в обличчі смерті і завжди я знаходив багато прихильних людей, більше ніж ворожих. З численних моїх виховників і учителів, передусім поміж священиків, я назвав би катехитів о. Левицького (сотрудника в Заздрості - К. О.) і о. д-ра М. Конрада". [34]

Значну роль також мало релігійне виховання в сім’ї, що залишилося з ним протягом усього. Це виховання, яке він пройшов з самих найменших років, залишилося на ціле життя. І оглядаючись назад, Блаженніший Кир Йосип в своєму подячному слові з нагоди 80-ліття (17.02.1972 року) говорив: "Не раз батько і мати, виправляючи мене з дому до школи - до гімназії, дуже наказували, щоб завжди тямив про опіку Матері Божої, щоби не забував молитву, прикладно поводився і не приступав з поганим товариством. Пригадую собі також, як я вже як студент теології і вихованець духовної семінарії, приїхав зі Львова додому до Заздрості, і, замучений, положився, тоді мати спитала: "Чи ти вже помолився?" Згадую про те тому, бо релігійне виховання дитини має величезне значення і вплив на пізніше життя. Як ректор у духовній семінарії я зараз бачив, чи вихованець вийшов з релігійного дому, чи ні. Дитина релігійно вихована, навіть, як звихнеться, то пізніше відізветься в неї совість і вона, як доросла, опам’ятається. Важче з нерелігійною родиною". [35]

В 1911 році Йосип Сліпий з відзнакою складає матуру. На екзамені він говорив про пролог Івана Франка до "Мойсея", а з латинської мови з Тацита - про переслідування християн.

У людини в житті завжди бувають моменти, коли вона повинна обрати, як дальше їй продовжувати своє життя. І від того вибору залежить як складеться її доля, доля тих людей, що є біля неї. Кожен при такому виборі керується тими, чи іншими критеріями, в залежності від стану і власної душі, і оточуючих людей і, чи не найбільше, того надприродного впливу, про який одні повністю забувають, а інші, якраз навпаки, саме до цього надприродного голосу прислухаються якнайбільше. Був такий момент і в житті Йосипа Сліпого, коли він з двох добрих речей мусів обрати кращу. І в день свого 80-літнього ювілею він згадує той час: "Після зложення гімназійної матури, я довго мучився з вибором звання теології чи філософії. Священиком хотів я бути, і родина дуже бажала цього, але я невторопно боявся душпастирства, бо воно могло мені стояти на перепоні здобути найвище звання і благородність, стати професором університету, і бути, як тоді говорили, - "аристократом духа". Але дивна рука Господня, котра провадила мене ціле життя понад всіма життєвими пропастями, провела мене свобідно й без примусу до священства. А вже коли прийшло до вибору безженного стану, то родина уважала це трагедією. Мати була нейтральною, а всі інші проти, лише найменша сестра Євгенія. була рішучо за безженним станом і успокоїла інших". [36] Йосип Сліпий в такій нелегкій справі вибору свого майбутнього здався на Божу волю. І це уповання дало добрі наслідки, бо зараз ми вшановуємо великого працівника в Христовому винограднику, оборонця своєї Церкви і народу, Патріарха Йосипа Сліпого. Він хотів бути священиком і займатися наукою. І, подивившись на приклад деяких священиків-професорів, зробив свій вибір і через свого пароха, о. Теодора Цегельського, вніс прохання до Митрополичого Ординаріату у Львові про прийняття його до духовної семінарії.

Восени 1911 року відбулися вступні іспити до семінарії, на які прибуло понад сто кандидатів. Абітурієнти повинні були пройти співбесіду перед комісією, яка складалась з викладачів семінарії на чолі з митрополитом Андреєм. Коли до кімнати зайшов Йосип Сліпий, то митрополит, подібно як і в часі візитації в Струсові, запитав, що таке спільнота святих, а о. ректор Йосиф Боцян казав відмовити 50-ий псалом. Після такого короткого іспиту Йосипа було прийнято в духовну семінарію.

Навчання розпочалось на свято Покрови 14 жовтня 1911 року. Це було початком нового періоду в житті Йосипа Сліпого. Він починає готуватись до духовної праці на благо своєї Церкви і народу. Але в той час перед ним був нелегкий шлях формування духовної людини, яка б могла вести своїм прикладом інших. Виховання в тодішній Львівській духовній семінарії мало конкретну мету - підготувати сільських душпастирів. На науковий рівень зверталося менше уваги. Відповідно до цього завдання проводилось і викладання предметів. Але молодого Йосипа це не задовольняло, він хотів займатися університетською наукою. Пізніше він згадував: "Вже в гімназії, а опісля і в університеті, я мріяв стати професором університету і думав, що це може стати перепоною для мого священичого покликання. Але коли мій попередник, Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький, якому я виявив мої задушевні плани, вислав мене на вищі студії до Інсбрука - це рішило долю мого священичого життя і за це я йому з глибини моєї душі вдячний на рівні з моїми батьками. І від тоді я ввійшов, до деякої міри, у далекосяжні плани і розпочати гігантські праці митрополита Андрея Шептицького на церковному і народному полі". [37] Саме Боже провидіння вело Йосипа Сліпого його життєвими дорогами. Співпраця цих двох великих людей XX століття символізувала передачу традицій від одного покоління до іншого, щоб праця для розбудови рідної Церкви і зростання культурного рівня народу не припинялось.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16