Научная работа: Йосип Сліпий - голова Української підпільної церкви

Ці роки відірвали Митрополита Йосифа від праці. Але навіть у важких табірних умовах він знаходив можливість відправляти Служби Божі. Як подає у своїх споминах Франц Гробауер, що відбував покарання із Блаженнійшим, він для того використовував родзинки, що передавали в передачах. [109] Він також виконував душ пастирську працю для спасіння своїх вірних, яких радянська система у великих кількостях нагнала до таборів.

Але Митрополит Сліпий завжди був свідомий того, що він глава УГКЦ. За неї він був згоден віддати своє життя. Тому коли в 1953р. закінчився термін його перебування в таборі і умови дещо покращилися, знову можна зауважити відновлення старань Блаженнішого для легалізації своєї Церкви. Бо навіть після закінчення 8 річного терміну влада не відпускала його з поля зору. Його в березні 1953р. повідомили, що після відбуття покарання він буде направлений до Маклаковського дому інвалідів у Єнісейський район Красноярського краю. Але натомість Патріарха Йосифа повезли до Москви.

Радянське керівництво після смерті 5 березня 1953р. “вождя всього прогресивного людства" Й. Сталіна, вирішило дещо поміняти “стиль гри”. Треба було пристосовуватися до післявоєнних змін у світі. Це спонукало до пошуків засобів які могли дещо ушляхетнити комуністичну систему в очах світу. Одним з таких засобів було вибрано Католицьку Церкву. В Кремлі надіялися, що через Митрополита Йосифа їм вдасться налагодити відносини з Ватиканом. Для того його було привезено в Москву на переговори, під час яких представник Кремля генерал Жуков запитав: “Чи не могли б Ви нам допомогти унормувати відносини з Ватиканом? ”[110]

Блаженніший вхопився за таку можливість в надії покращити стан Католицької Церкви, яка зазнавала переслідування. На прохання генерала Жукова Кир Йосиф почав писати нарис історії нашої Церкви. Він отримав дозвіл працювати у бібліотеці в Москві, почав збирати матеріали для написання цієї праці.

Та з усуненням Л. Берії від влади переговори було припинено, а Митрополита відправлено назад у Сибір - у Маклаковський дім інвалідів. Умови перебування тут були дещо кращі і він навіть зміг організувати відправи Служб Божих для кількох десятків осіб. Правда це не залишилося поза увагою радянських органів, які пізніше долучили цей “злочин" до звинувачення Блаженнішого під час другого засуду.

В Маклаково Кир Йосиф, опираючись на зібрані матеріали, продовжував писати нарис історії Української Церкви. Це також пізніше послужило доказом неблагонадійності і підривної діяльності а написану працю долучили до справи. Крім того у 1954р. Блаженніший послав з Маклаково два послання: на Різдво і на Великий Піст. Переписувані від руки, вони дійшли на Захід.

Дбаючи за вірних на рідних землях Патріарх Йосиф написав ще одне послання: “Заблудшим священикам во Христі мир! ” В цьому посланні він звертався до колишніх греко - католицьких священиків, що підписалися на православ’я. Патріарх закликав цих священиків повернутися до своєї рідної Церкви, нагадував про небесну кару про відступство.

Ці послання були спрямовані на те, щоб підтримати вірних, допомогти вистояти проти валу атеїстичної пропаганди. Використовуючи послаблення режиму у Маклаково Сліпий починає гуртувати біля себе духовенство. Так о. Іллю Блавацького було назначено адміністратором на Центральний Сибір. Адміністратором на Східний Сибір було призначено о. Степана Ратича.

Така активна діяльність була помічена органами держбезпеки і 19 червня 1958р. Блаженнішого знову арештували і розпочали слідство, яке тривало цілий рік. Суд над ним відбувся 15-17 червня 1959р. [111]

Після суду Митрополита знову відправили до таборів, що у величезній кількості розкинулися у безмежних просторах Радянського Союзу. Причиною такої жорстокості, хоч про неї офіційна влада, що тримала в ув’язненні Митрополита не говорила, була його непохитність і непіддатливість на всі облудні пропозиції. Вибравши терпіння і переслідування Блаженнійший залишився вірний своїй Церкві, Апостольському Престолу.

Про цю героїчну людину не забували в Римі. Так з нагоди 40-річчя священства Папа ПійХІІ написав привітального листа до Кир Йосифа, називаючи його “достойним братом”. [112]

Не останню роль відіграв Апостольський Престіл у визволенні Патріарха Йосифа з неволі, бо хоч і Верховна Рада СРСР на пропозицію Микити Хрущова вирішила звільнити 1963р. Блаженнішого, та коли його було викликано до управління табору, де зачитали постанову про звільнення, урядовці повідомили, що його звільняють, “щоб зробити послугу Івану ХХІІІ”. [113]

Доля митрополита Йосипа Сліпого склалася так, що на протязі майже двох десятків років він, перебуваючи в ув’язненні, був усунутий від управління своєю Церквою. Звичайно, під час заслання він, як Глава Української Греко-Католицької Церкви, видавав пастирські листи, проводив роботу для зміцнення своєї Церкви, зокрема, назначав адміністраторів, а 4 лютого 1963 року[114] по дорозі з Сибіру до Риму висвятив у готелі в Москві о. Василя Величковського на єпископа - щоб він міг на місці опікуватися Католицькою Церквою. Але цього, звичайно, було мало для того, щоб відродити зруйновану більшовиками Церкву.

З визволенням Блаженнішого він отримав більше можливостей для того, щоб рятувати ситуацію. Хоч завжди треба мати на увазі, що Кир Йосип Сліпий, перебуваючи за межами своєї рідної землі міг зробити лише частину того, що він зробив би, перебуваючи в осідку Києво-Галицьких митрополитів.

Та навіть те, що вже немолодий Митрополит Сліпий встиг зробити вражає. Після 18-річної ізоляції він швидко зорієнтувався в новій ситуації, яка була в світі. Це був час протистояння між Сходом і Заходом - демократичні країни і "держави народної демократії", очолювані комуністами, перебували в стані "холодної війни". Щоб забезпечити собі добрий імідж, комуністи старалися одягнутися в одежу “демократів”. Після смерті Сталіна дещо пом'якшилося політичне життя у СРСР, а "відлига", що почалася за М. Хрущова, дезорієнтувала деяку частину сил Заходу, які надіялися, що Радянський Союз змінився і що з часом повернеться до принципів демократії, до загальнолюдських принципів життя. Були такі сили і в Церкві. В 1958 році після смерті папи Пія XII, якого комуністи і їх прихильники вважали "реакціоністом" і "ворогом прогресивних сил"[115] трон св. Петра обійняв новий папа Іван XXIII, який, бажаючи, щоб Церква йшла в ногу з часом, почав проводити політику "Аджорнаменто" - "осучаснення", "ущоденнення" Вселенської Церкви. Такий крок був наслідком щирого бажання змін на краще, кроком до того, щоб Церква була виразницею всіх потреб своїх вірних, була їх матір’ю і вчителькою. Коментуючи таке бажання папи Івана XXIII, вже після смерті, його секретар о. Лоріс Каповілля сказав, що Папа "рішився на нову політику після довгих молитов і медитацій, але, - як сказав о. Каповілля, - Іван XXIII мав сумніви, чи його "східна політика" не є "ілюзією", але боявся перервати контакти з Москвою, що їх могло дати йому в руки саме "провидіння". [116] Ми бачимо, що збоку Папи був щирий пошук змін на краще і тому Ватикан почав так звану "остполітік" - політику не критики і ворожнечі з комуністичною Москвою, а пошуки взаємопорозуміння. В якості спостерігачів були запрошені на II Ватиканський Собор представників Московської патріархії, папа приймав різних московських достойників у Римі, навіть приймав на приватній аудієнції 7 березня 1963 року зятя Хрущова - Олексія Аджубея, головного редактора газети "Известия" і його дружину Раду, дочку М. Хрущова. [117]

Ці та інші поступки комуністам мали за мету завоювати довіру своїх опонентів і спонукати їх до переговорів для того, щоб, як говорив один з архітекторів "східної політики", архієпископ Касаролі "Якщо нам буде дана можливість вести нашу "східну політику"., то Росія стане християнською, а може католицькою". [118]

Та любий добрий задум і справу можна звести нанівець, коли братися за неї нещиро і підступно. А саме так підступно хотіли використати поступки Ватикану комуністи. Керуючись намірами зовсім не благородними, вони використовували любу можливість, щоб повернути справу для своєї користі, тобто маючи на меті не зближення зі всім світом, а розповсюдження своєї ідеології, те саме, що робили Ленін і Сталін, тільки надавши цьому більш приємнішого вигляду.

Проти таких поступок Москві боровся Блаженніший Кир Йосип. Він за 18 років перебування в руках комуністів мав змогу вивчити їх настрої і добре розумів, що така постава комуністів, коли вони вдають захисників людської гідності є облудною. Сліпий знав справжню позицію комуністів, які організували в Львові псевдосинод в 1946 році, а в новіших часах залишаються такими ж самими войовничими атеїстами. По всьому Радянському Союзі було надзвичайно важко виконати шлюбний обряд в присутності священика та 2-ох свідків, згідно з церковним законом, а переслідування Церкви проводилося швидко. [119] Сліпий застерігав Папу щодо такої постави супроти комуністів і щосили боровся за права своєї Церкви, щоб вона не стала розмінною монетою у пошуках зближення з Москвою. "Історія не знає більшої несправедливості від тієї, що її заподіяно українському народові, Церкві",[120] - сказав він усьому Папському Синодові Єпископів в 1971 році. З такою послідовністю він діяв протягом довгого часу: до папи Івана XXIII писав з нагоди "Pacem in terris", що світ і надалі залишається поділений на два табори - з Богом і проти Бога". [121] Наступника Івана XXIII, папу Павла VI він благав спрямувати "спеціальне послання до всіх його вірних українських дітей",[122] які терпіли за віру. І поновив це прохання Папі Івану Павлу II не приносити Україну в жертву при пошуках контактів з Москвою: "Nihil de nobis sine nobis"[123] (Нічого про нас без нас).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16