Дипломная работа: Фінансові важелі управління державним боргом

Отже, аналіз кредитів Міжнародних фінансових організацій з точки зору їх повернення та наслідків для економіки України загалом свідчить про наступне. Кожен кредит має чітко означені певні строки. В МВФ вони більш короткі, а суми значні. У СБ підхід більш м'який - 17 років з 5-річними канікулами - від­строчками початку сплати позики. ЄБРР визначає строки повер­нення кредитів в залежності від обсягу наданих сум. Співпраця з МФО розширила можливості за­лучення кредитів з інших джерел. Так, зростає частка кредитів СБ, а також ЄБРР і зменшується частка МВФ.

В структурі зовнішнього державного боргу України збільшується частка кредитів зарубіжних країн, оформле­них через кредитні лінії під гарантії уряду України. З даного джерела запозичень було отримано майже 2 млрд.доларів, основними кредиторами стали ФРН, США та ЄС.

Усі розрахунки за кредити зарубіжних країн через кредитні лінії під гарантії уряду України, повернення яких із сплатою процентів завершено до 1997 року, відбулися за рахунок державних коштів. Хоча планувалося сплатити з бюджетних коштів при погашенні зазначених кредитів (враховуючи основний борг, проценти та комісійні) – 71,4% загальної суми по угодах, а решта суми повинна була бути сплачена на основі самоокупності позичальників.

На нашу думку, залучені кредити потрібно направляти не на отримання готових засобів виробництва за кордоном, а на закупі­влю обладнання і технологій для їх виготовлення в Україні. Це зменшить на май­бутнє залежність країни від зарубіжних поставок, а разом з тим і кредитів для їх отримання. Що дійсно потрібно на перспективу для економіки України, так це не зовнішня допомога, а зовнішня торгівля, зовнішній обмін кадрами, ідеями, проек­тами. А в процесі зовнішньоекономічних зв'язків міжнародний кредит є загально­світовою практикою.

В цілому ж кредити з іноземних країн та ЄС із спрямуванням у виробничу сферу мають інвестиційний ефект і дають можливість розраховуватися за них на основі отриманих прибутків. Але для цього потрібно суворо дотримуватися прин­ципу самоокупності цих кредитів позичальниками їх під контролем відповідних органів держави.

Розглядаючи державний зовнішній борг України, на нашу думку, потрібно приділити увагу питанню правонаступництва щодо зовнішнього державного боргу та активів колишнього СРСР. Зараз важко дати однозначну оцінку обгрунтованості спрощеного, “нульового” підходу до проблеми врегулювання союзних зовнішніх боргів і активів, так як існують реальні складності і умовності при спробі більш точно і справедливо поділити їх між колишніми союзними республіками. Але при необхідності (наприклад, якщо б активи в багато разів відрізнялись від боргу) такого розподілу навряд чи можна було б уникнути.

На сьогоднішній день стан справ щодо врегулювання питань, пов‘язаних з передачею Україні майна колишнього Союзу, має свої історичні аспекти. На виконання постанови Президії Верховної Ради України від 30 серпня 1991 року “Про розподіл фінансових ресурсів та боргів між Україною та Союзом РСР” розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31.10.91 №323 була створена Урядова Комісія. Комісії було доручено разом з відповідними міністерствами і відомствами, Національним банком розробити проект спеціальних угод з повноважними органами колишнього Союзу РСР з питань розподілу внутрішнього та зовнішнього боргу СРСР, алмазного, валютного фондів та золотого запасу СРСР та визначення частки України у статутному, резервному, позичковому та інших фондах колишньої банківської системи СРСР. Комісії не вдалось отримати об’єктивної інформації від російської сторони про реальний розмір зовнішнього боргу та активів СРСР на момент правонаступництва, не було отримано і інформації про вартість закордонної власності.

За даними російської сторони, майно СРСР за кордоном складає 3,5 млрд. рублів. Наведена ціна є балансовою і на декілька порядків нижча, ніж реальна. За даними російської преси ціна закордонних об’єктів, які були на балансі Міністерства закордонних справ Російської Федерації в 1991 році, становила від 300 – 400 млрд. доларів США. [45, c.26]

Загальна заборгованість третіх країн по кредитах колишнього СРСР оцінюється орієнтовно в 170 млрд. доларів. Якщо враховувати, що більша частина кредитів виражена в колишніх інвалютних рублях і їх перерахунок в сучасні долари пов’язаний із великими складностями і протиріччями, тому інколи пропонується вважати, наприклад, більш правильним, що борг по цих кредитах складає приблизно 47,9 млрд. перевідних рублів і 74 млрд. доларів. Найбільші суми були надані таким країнам, як Куба (біля 20% всіх кредитів), Монголія, В’єтнам, КНДР, із країн, що розвиваються – Індії, Сірії, Іраку, Афганістану, Ефіопії, Алжиру, Анголі.

Що стосується розмірів алмазного фонду та золотого запасу СРСР, то за даними російської сторони на 1 січня 1989 року золотий запас дорівнював 577 тоннам, на 1 січня 1990 року – 784 тоннам, а на кінець 1991 року – 259 тонн; на кінець 1990 року запас платини становив 60 тонн. Лише у 1991 році було продано 10 мільйонів карат алмазів і 500 тисяч карат діамантів.

Інформація про суму активів СРСР є розрахунковою і неповною, оскільки не враховано обсяги резервного валютного фонду та алмазного фонду, інвестиції СРСР за кордоном та валютні кредити, надані іншим банкам.

Згідно з договором про правонаступництво щодо державного боргу та активів колишнього Союзу РСР від 4 грудня 1991 року, Україна в особі уряду взяла на себе зобов’язання обслуговувати 16,37% сукупного зовнішнього боргу Союзу РСР та прийняла право власності на такі ж проценти його активів. При цьому визнавалось, що розподіл власності у відношенні до нерухомості, яка використовувалась дипломатичними, консульськими та іншими представниками колишнього СРСР, а також нерухомості, пов’язаної з обслуговуванням цих представництв, повинен був здійснюватись у пріоритетному порядку.

Після розвалу Союзу РСР, окрім матеріальних цінностей (тобто активів), залишилися ще й пасиви – зовнішні борги розвинутим країнам. Свого часу було вирішено борговий тягар розділити адекватно між колишніми братніми союзними республіками. Розрахункова, на кінець 1991 року, сума зовнішнього державного боргу СРСР склала 81,0 млрд. доларів США. Крім того, додатково рахувалась заборгованість: за ленд-лізом – 0,8 млрд. доларів, за кредитами, залученими безпосередньо радянськими організаціями – 1,0 млрд. доларів; заборгованість країнам РЕВ – 17,3 млрд. перевідних рублів.

Виходячи з наданої інформації, частка України в боргах та активах колишнього СРСР мала б скласти: борг – 13 млрд. доларів та 2,8 млрд. перевідних рублів; активи – 12,1 млрд. доларів, 7,8 млрд. перевідних рублів, майна на 0,6 млрд. рублів по балансовій вартості (49 млрд. доларів по реальній вартості); золото – 42,1 тонн.

У вступній частині Договору між державами - колишніми суб’єктами СРСР про розподіл зовнішнього боргу СРСР, золотого запасу СРСР, валютного та алмазного фондів СРСР, майна СРСР за кордоном і активів СРСР у вигляді боргів іноземних держав була зафіксована норма неможливості гарантій погашення зовнішнього боргу СРСР без вирішення питання по поділу активів СРСР. Проте ця норма не була реалізована.

Треба зазначити, що Україна – єдина з країн колишнього СРСР, яка й досі не ратифікувала “нульовий варіант”, тому що ратифікація Угоди по так званому “нульовому варіанту” повністю позбавляє Україну права на частку закордонної власності колишнього СРСР.

Підписання 9 грудня 1994 року Угоди між Україною та Російською Федерацією про врегулювання питань правонаступництва щодо зовнішнього державного боргу і активів колишнього Союзу РСР, що передбачає “нульовий варіант” врегулювання, було зумовлене несприятливою для України міжнародною ситуацією щодо реалізації нею свого статусу правонаступника щодо закордонних активів та зовнішніх боргів колишнього СРСР, а також важкою економічною ситуацією та пов’язаною з нею відсутністю фінансових ресурсів для обслуговування зовнішнього державного боргу.

Можна зробити наступні висновки про фінансово-економічні наслідки набуття чинності угодою з урядом Російської Федерації про врегулювання проблеми правонаступництва стосовно зовнішнього державного боргу та активів колишнього Союзу РСР на основі “нульового варіанту”.

По-перше, підписання цієї угоди надало можливість досягти у І кварталі 1995 року домовленості з урядом Російської Федерації щодо реструктуризації заборгованості по державних кредитах, внаслідок чого фактичне фінансування російським урядом дефіциту платіжного балансу і бюджету України склало лише у 1995 році близько 1,1 млрд. доларів США.

По-друге, відкрився шлях до переоформлення частини заборгованості Укргазпрому перед РАТ “Газпром” за поставлений у 1994 році природний газ, що стало додатковим джерелом фінансування дефіциту платіжного балансу України.

По-третє, Україні необхідно поновити переговори на підставі Угоди про реалізацію права на закордонну власність колишнього СРСР для цілей дипломатичних, консульських та торговельних представництв від 3 серпня 1992 року з тим, щоб уточнити перелік об’єктів нерухомості колишнього СРСР, які Російська Федерація повинна передати Україні

Отже, важливою ланкою входження України до світогосподарського простору є її участь в міжнародному русі капіталів, в тому числі на даному етапі особливо через залучення іноземних кредитів, які закономірно ведуть до утворення зовнішнього державного боргу. Потреба в іноземних кредитах не викликає сумніву, так як міжнародний рух позичкового капіталу в формі іноземних кредитів є нормальною функцією у світовій економіці. В той же час гостро стоїть проблема їх ефективного використання з точки зору розбудови незалежної України.

3.2. Застосування нововведень в управлінні і обслуговуванні державним зовнішнім боргом.

Високий розмір зовнішнього боргу України як в абсолютному, так і в відносному виразі, велика кількість ресурсів, які відвертаються на його обслуговування, надають особливу гостроту вирішення проблеми управління зовнішньої заборгованості. Ефективне управління зовнішнім боргом неможливе без постановки чітких цілей і створення механізму для їх реалізації. Це можна вважати однією з пріоритетних задач економічної політики, вирішення якої дозволило б зменшити навантаження на бюджет по обслуговуванню зовнішньої заборгованості і оптимізувати політику залучення нових запозичень.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26