Дипломная работа: Фінансові важелі управління державним боргом

-  реструктуризація енергетичного сектора і впровадження передових технологій; проекти енергозбереження;

-  розвиток і відновлення інфраструктури виробництва для поліпшення загальних умов розвитку суспільства та приватного сектора;

-  фінансування зростаючого приватного сектора, особливо приватизованих великих підприємств, які стали рентабельними.

Банк зорієнтований на такі важливі сектори як транспорт, система транспортування та розподілу природного газу, впровадження передових технологій у металургійну, хімічну та нафтопереробну і харчову промисловість.

Надання Міжнародним валютним фондом кредитів країнам, що трансформуються, пов’язується з виконанням країнами-дебіторами певних політико-економічних умов. Цей порядок отримав назву принципу “обумовленості” (conditionality) і випливає він із статуту МВФ. Із статутних положень випливають вимоги забезпечити повну впевненість в тому, що використання країнами - членами Фонду наданих їм фінансових ресурсів буде знаходитись “у відповідності з положеннями статей Угоди про створення МВФ та політики, що її провадить Фонд”.

   Формально, як відомо, ця політика зводиться до “пом’якшення та усунення труднощів в зовнішніх платежах”. З цією метою МВФ надає тимчасові кредити державам-членам для можливості на протязі 3-5 років ліквідувати порушення платіжного балансу, здійснювати виплати боргових зобов’язань (після відповідної реструктуризації).

Надання кредитів Міжнародним валютним фондом супроводжується Меморандумами економічної політики уряду. Невиконання країною своїх зобов’язань, що знайшли відображення в Меморандумах, призводить до негайного припинення подальшої допомоги з боку МВФ.

   Усе це цілком стосується і України. Визначальним для неї є те, що після проголошення в 1991 році свого національного суверенітету соціально-економічна ситуація в країні різко погіршилась і системно-структурна криза набула хронічного характеру.

   В Україні в системі зовнішніх платежів виник значний платіжний дефіцит, який із року в рік збільшувався. Це спричинило до того, що Україна втратила можливість виконувати зобов’язання стосовно вже накопичених боргів, які зростали.

   Дефіцит платіжного балансу негативно відбивався на стані державного бюджету, дефіцит якого також стрімко зростав. Ці диспропорції, що виникли в платіжній та бюджетній сферах призвели, до того, що Україна дедалі більше втрачала свій міжнародний статус.

   Всі ці обставини стали причиною того, що Україна почала втрачати шанси на отримання пільгових кредитних ресурсів Фонду, а також не могла розпочати реалізації програми інвестиційних проектів зі Світовим банком, які могли бути спрямовані на здійснення структурних реформ.

   Характеристика ситуації з зовнішніми боргами України мало чим відрізнялася від боргової ситуації в інших незалежних країнах, що утворилися в результаті розпаду колишнього СРСР. Усі ці країни з точки зору існуючих норм міжнародної класифікації належать до країн з порівняно невеликою заборгованістю.

   Найбільшими боржниками офіційних та приватних кредиторів є країни, що розвиваються. Як свідчать статистичні дані, що наводяться в щорічнику МВФ в 1995 році загальна сума зовнішнього боргу країн, що розвиваються становила 1748,6 млрд. доларів [67]

   Переважна частина боргу – 1437,2 млрд. доларів в 1995 році припадає на довгострокові борги, решта 311,4 – це короткострокова заборгованість. За типами кредиторів боргові зобов’язання країн, що розвиваються, розподіляються в такий спосіб: офіційним кредиторам країни, що розвиваються, заборгували 725,3 млрд. доларів, комерційним банкам – 575,7 млрд. доларів, іншим приватним позичальникам заборгованість становить 447,6 млрд. доларів.

   Допомога Заходу країнам, що трансформуються спричиняє зростання заборгованості цих країн. Так, за даними МВФ з 1991 року по 1995 рік заборгованість країн перехідного періоду зросла з 177,3 до 215,5 млрд. доларів.

Необхідно зауважити, що накопичення боргу в колишніх соціалістичних країнах Східної Європи почалося ще задовго до краху світового соціалізму. Так, в колишніх соціалістичних країнах Східної Європи ще в 1981 році валовий борг країнам Заходу становив 52,4 млрд. доларів. В 1986 році сумарний борг країн становив 124,5, а в 1990 – вже 171,4 млрд. доларів.

   В 1990 році Польща та Болгарія випереджали по зовнішньому боргу більшість країн, що розвиваються. Угорщина також мала значний зовнішній борг (в 1990 році він досяг 21,3 млрд. доларів).

   Для Чехословаччини проблеми зовнішнього боргу фактично не існувало, оскільки вона не вдавалася до отримання боргів від західних країн. Так, в 1990 році в Чехії зовнішній борг становив 4,4 млрд. доларів, а в Словаччині – 1,5 млрд. доларів.

Існують різні способи застосування іноземних кредитів: [38, c.34]

1)  на покриття дефіцитів бюджету та платіжного балансу;

2)   на розвиток національного виробництва;

3)   на ввезення товарів особистого споживання тощо.

Лише у другому варіанті відкриваєть­ся можливість повернення кредитів при обов'язковій наявності спеціального меха­нізму їх отримання і використання. Причому, особливого значення набирає креди­тування провідних галузей економіки країни, що відповідає й потребам її структу­рної трансформації і створення умов для ринкової економічної рівноваги.

Аналізуючи стан зовнішнього державного боргу України, який виник в результаті заборгованості за позиками, наданими міжнародними організаціями економічного розвитку необхідно відмітити, що сума заборгованості, починаючи з 1996 року зросла з 2,211 млрд.доларів до 4,508 млрд.доларів на початок вересня 2000 року, тобто більш ніж у два рази. З них кредити МВФ – на 131%, СБ, ЄС та ЄБРР – в три рази. (див.табл.3.1).

Серед міжнародних фінансових організацій найбільші запозичення надійшли в Україну від МВФ – 45,4% усіх кредитів МФО на 1.09.2000 року. Хоча в порівняні з початку 1996 року, коли їх частина становила 70,8%, вона і зменшилась, в першу чергу, за рахунок значного зростання частки СБ, ЄС та частково ЄБРР. Обсяг одержаних кредитів МВФ склав на 1.09.2000 року 2,048 млрд.доларів США.

З характеристики цільових призначень цих запозичень, їх практичного використання та умов повернення випливають і наслідки від них на перспективу. Із всієї суми кредитів Міжнародного валютного фонду, як видно з таблиці 3.2, на системну трансформаційну позику (STP) припадає 513,0 млн.доларів на резервний кредит (Stand-by) – 609,3 млн.доларів. Ці величезні суми призначені для використання на покриття дефіцитів платіжного балансу і державного бюджету країни, а також на консультативно-технічну допомогу. А це значить, що вони не працюють в економіці країни, її виробництві. Тому в такій формі кредити МВФ є тягарем для економіки країни. [44, c.21]

Такі кредити, як доводить вже не лише досвід країн, що розвиваються, а й самої неза­лежної України, стають на перешкоді розвиткові країни. Кредити SТF та Stand-by могли бути доцільно для позичальника використані (при катастрофічному cтані економіки країни та неотриманні кредитів з інших зарубіжних джерел) на самому початку залучення позик МВФ. В даний час навіть в позиках МВФ альтернативними відзначеним вище є кредити розширеного фінансування (ЕFF), функції яких розширені у порівнянні з кредитами Stand-by, бо вони призначаються також і для кредитування національного бізнесу з метою структурних перетворень.

Позики Світового банку за цільовим призначенням поділяються на: 1) інституційні; 2) реабілітаційні; 3) на розвиток певних галузей економіки; 4) на їх структурну перебудову. Загальна сума кредитів, що надійдуть від СБ за угодами з урядом України складе 1975,8 млн.доларів, з них 1410 млн.доларів, тобто 71,6% були спрямовані на покриття дефіциту платіжного балансу країни, а не за перерахованими групами призначення. [47, c.7]

До групи інституційних кредитів відноситься позика Світового банку на реформи та розвиток державного управління фінансами і економікою, яка складає 1,4% кредитів СБ. До другої групи можна віднести позики СБ на підтримку критичного імпорту, бюджету, платежів по зовнішньому боргу (25,3%) та на ГЕС і системи контролю енергопостачання (5,8%). Реабілітаційні позики складають 31,1% до всіх кредитів Світового банку. До третьої групи відносяться кредити на розвиток: 1) насінництва (1,6%); 2) підприємств (15,2%); 3) ринку електроенергетики (16,0%); 4) експорту (3,5%) -всього 36,3% кредитів СБ. А до четвертої групи належать такі проекти структурної перебудови, як: 1) експериментальний проект у галузі вугільної промисловості (0,8%); 2) вугільної галузі в цілому (15,2%); 3) сільського господарства (15,2), - всього з кредитів СБ 31,2%.

Кредити СБ мають багато варіантів в своїх альтернативах. В своїй основній частині вони можуть використовуватись на розвиток економіки. Щоправда їх переважна частина не прямо використовується на такий розвиток, а через фінансування імпорту. Це знижує їх ефективність для економіки України, бо зобов'язує наші підприємства на іноземних постачальників товарів, а не на національне виробництво їх аналогів.

Кредити ЄБРР мають помітно гірші за МВФ та СБ умови отримання та повернення, але вони мають іншу цілеспрямованість. Вони можуть безпосередньо використовуватись на розвиток національного виробництва та інфраструктури, а також на об’єкти які визначаються доцільними нашою країною при визначенні банком їх потенційної окупності

Обсяг кредитів ЄБРР які надаються Україні на підставі міжнародних договорів під гарантії уряду наведено в таблиці 3.3. Найбільшу питому вагу – 91,3% від усіх позик ЄБРР Україні складають кредити на розвиток приватних малих і середніх підприємств, це єдиний проект, який повністю фінансується за рахунок кредиту Банку. На реконструкцію міжнародного державного аеропорту «Бориспіль» частка ЄБРР становить 0,7 %, на будівництво української частини лінії зв’язку – 7,4%. Така система кредитування дає змогу активно використовувати надані кредити, що забезпечує їх повернення.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26