Дипломная работа: Фінансові важелі управління державним боргом

В Україні необхідно прийняти закон “Про державний борг України”, який повинен удосконалити процес управління державним боргом, а також сформувати чітку методику розрахунку величини державного боргу і віднесення відповідних видів заборгованості до внутрішнього і зовнішнього боргу. На сьогодні відсутність такої методики призводить до розбіжностей при обчисленні величини державного боргу. Так за розрахунками Міністерства фінансів на початок 1999 року державний борг складає 52,8 млрд.гривень і становить більше половини розміру ВВП країни. В той же час по оцінках Рахункової палати Верховної Ради України, обсяг державного боргу досягає більш ніж 180 млрд.гривень за рахунок неврахованих урядом заборгованостей по заробітній платі, соціальним виплатам та заощадженням населення в Ощадбанку (в сумі 131,96 млрд.гривень), співвідношенням величини цього боргу із розміром ВВП за 1998 рік становить 178%. Такий показник свідчить про потенційну неплатоспроможність України, тобто про пряму загрозу економічній безпеці.

Настав час, коли Уряд України разом з Верховною Радою та НБУ повинен розробити узгоджену стратегію держави у питаннях зовнішніх запозичень і шляхів їх поетапного зменшення. В реалізації стратегії економічної та соціальної політики на 2000 – 2004 роки передбачається зменшити частку зовнішнього боргу з 58% ВВП у 2000році до 54% у 2002 році, та 46% у 2004 році. За твердженням Президента України, “це ключова проблема економічної політики держави на наступні п’ять років.”

З осені 1997 року запозичення уряду диктувались насамперед необхідністю погашення та обслуговування накопиченого державного боргу. Форсоване нарощування внутрішнього запозичення у 1995-1997 роках призвело до того, що можливості залучення коштів з внутрішнього ринку були наближені до вичерпання. З огляду на це зусилля уряду були сконцентровані  на суттєвому зниженні темпів зростання боргу по облігаціям внутрішньої державної позики, було поставлено за мету  переорієнтацію з внутрішніх джерел фінансування бюджетного дефіциту на більш дешеві і довгі зовнішні. Однак, якщо і подалі зовнішні запозичення будуть зростати такими темпами – це становитиме пряму загрозу економічній безпеці держави.

При цьому слід зазначити, що у  подальшому питома вага коштів, потрібних для обслуговування та погашення державного зовнішнього боргу, може зростати, по-перше, за умов закінчення пільгових термінів надання зовнішніх кредитів, і, по-друге, внаслідок більш жорстких умов  надання запозичень зовнішніми кредиторами.

Нестача достатньої кількості вільних коштів для обслуговування зовнішнього боргу обтяжлива для платіжного балансу України і становить потенційну загрозу економічній безпеці держави. Враховуючи значення ефективного контролю за формуванням зовнішнього боргу України для забезпечення економічної безпеки держави, необхідно вдосконалювати цю діяльність. В Україні на даний час не має єдиного контролюючого органу. Так, фінансова допомога МВФ перебуває під контролем Національного банку України; допомога Світового банку і кредитні лінії Японії та ЄС – під контролем Міністерства фінансів України; міждержавні кредитні лінії – Укресімбанку. Отже, слід здійснити концентрацію контролюючих функцій. Необхідно розробити і впровадити комплексну систему індикаторів щодо стану зовнішнього державного боргу України, а також сукупного державного боргу (з урахуванням внутрішнього).

Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що при вирішенні проблеми зовнішнього боргу України потрібно виходити з того, що ця проблема поєднує в собі надзвичайно широкий спектр економічних перетворень. Це не лише прийняття бездефіцитного бюджету, а й здійснення додаткових заходів спрямованих на забезпечення надійної стабілізації валютного ринку, удосконалення структури зовнішньоторговельного балансу, відпрацювання механізмів повернення з-за кордону національного капіталу, сприяння прямим іноземним інвестиціям, утвердження ефективної системи страхування від інвестиційних ризиків тощо.

Нинішній рівень економічної безпеки в Україні в зв’язку з існуючою на цей час тенденцією до швидкого зростання обсягу зовнішньої і внутрішньої заборгованості явно недостатній. Уряд України з огляду на важке становище у сфері державних фінансів та значне поточне боргове навантаження вважає за необхідне вжити негайних заходів, спрямованих на підвищення ефективності управління державним боргом. В числі цих заходів наступне:

досягнення домовленостей щодо умов погашення та обслуговування в 2000 – 2001 роках зовнішнього державного боргу та оптимізації його структури шляхом продовження середнього терміну погашення кредитів і зменшення вартості обслуговування;

активізація співпраці з міжнародними фінансовими організаціями та Європейським співтовариством;

концентрація зусиль на відновленні програми розширеного фінансування, що підтримується Міжнародним валютним Фондом, яка є необхідним фактором реструктуризації значної частини державного боргу. Саме це і дає підставу говорити про необхідність комплексного вирішення проблеми внутрішнього і зовнішнього боргу з метою запобігання можливим загрозам економічній безпеці України, а відтак і її національному суверенітету.

Висновки

На основі дослідження державного боргу України можна зробити наступні висновки і пропозиції теоретичних аспектів цієї проблеми.

1.  Державний борг України має дві складові – це державний внутрішній борг та державний зовнішній борг. Кількісна оцінка державного внутрішнього боргу здійснюється в національній валюті, зовнішнього – в іноземній, як правило в доларах США.

2.  Статистика державного боргу свідчить про кілька етапів в його формуванні та розвитку. Перший характеризується залученням із внутрішніх джерел виключно прямих кредитів Національного банку України та хаотичним утворенням зовнішнього боргу шляхом  надання урядових гарантій по іноземних кредитах. Протягом другого етапу державний борг формувався за рахунок отримання зовнішніх позик від міжнародних фінансових організацій та за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної позики і поступовим заміщенням цими облігаціями прямих кредитів НБУ. Третій період, який продовжується по нинішній час, характеризується суттєвим скороченням можливості урядових запозичень як зовнішніх, так і внутрішніх джерел.

3.  В перехідний період в Україні державний внутрішній борг впродовж кількох років формувався переважно за рахунок кредитних емісій Національного банку з метою покриття великих розмірів бюджетного дефіциту. Такого інфля­ційного джерела покриття дефіциту державного бюджету немає в жодній країні з розвинутим ринковим господарством. А відтак, в жодній індустріальній розви­неній країні немає неринкового, інфляційного за своєю суттю механізму формування державного внутрішнього боргу. І лише в останні три-чотири роки в Україні стала формуватися цивілізована форма державних позик через емісію та продаж облігацій державної внутрішньої позики.

4.  Незважаючи на теперішній, відносно невдалий етап функціонування системи внутрішніх позик в Україні державні облігації є необхідним фінансовим інструментом, який при належному використанні може бути важливим джерелом фінансування державних витрат.

5.  Для вдосконалення функціонування системи державної позики необхідно гарантувати довіру інвесторів; визначати обсяги залучень державою коштів виходячи із реальних можливостей їх повернення; запозичені кошти використовувати в інвестиційних цілях; дотримуватися тенденції збільшення строків обігу облігацій, та зменшення їх дохідності.

6.   Особливе значення мають зовнішні запозичення. Залучені зовнішні фінансові джерела потрібно розглядати з двох сторін: з точки зору їх обсягу і з позицій ефективного використання. Відомо, що при неефективному використанні ресурсів потреба у їх кількості стає необмеженою. Це викликає необхідність у встановленні межі їх залучення, тобто лімітування обсягів кредитів.

7.  Залучені зовнішні позики повинні вести до збільшення виробничих потужностей, головним чином тих підприємств, продукція яких йде на експорт. Збільшення експорту продукції призведе до збільшення валютних надходжень до держави, які необхідні для обслуговування та погашення зовнішнього боргу.

8.  Ріст державного боргу призводить до збільшення витрат по його обслуговуванню. Управління державним боргом повинно бути спрямовано на збільшення середнього терміну погашення заборгованості та скорочення витрат на обслуговування боргу. Тому політика Національного банку і Міністерства фінансів України повинна бути направлена на збільшення довгострокових зобов’язань при скороченні питомої ваги короткострокових позик.

9.  Розміри державного боргу в своїх абсолютних значеннях можуть досягати досить великих величин, проте борг завжди мусить знаходитися в певній визначеній кореляційній залежності у відповідній пропозиції, відносно абсолютної величини ВВП. Перевищення показника державного боргу стосовно величини ВВП, а відтак і інших (скоординованих з ВВП) макроекономічних показників, починає становити загрозу економічній безпеці країни.

Підвищенню рівня боргової безпеки держави та покращенню ефективності обслуговування державного боргу повинні сприяти:

1.  Удосконалення законодавчого забезпечення формування внутрішньої заборгованості.

2.  Опрацювання обгрунтованої стратегії залучення внутрішніх та зовнішніх позик в економіку України.

3.  Розробка та впровадження єдиної політики державних запозичень, відмова від наявної практики прийняття разових рішень.

4.  Удосконалення структури державного боргу і переведення його на більш довгострокове обслуговування.

5.  Зменшення обсягів іноземних кредитів, гарантованих урядом, забезпечення умов і сприяння самостійному виходу вітчизняних підприємств на міжнародні фінансові ринки для залучення інвестицій.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26