Дипломная работа: Проблема перекладу умов комунікативного вживання на прикладі твору Е. Ремарка "Час жити й час умирати"

Як у процесі створення мономовного тексту, так і в процесі перекладу діяльність мовного суб'єкта визначається:

а) антиномією, діалогічною взаємодією наявної інтенції (комунікативного наміру) і прогнозованої інференції (комунікативних наслідків);

б) низкою факторів, що впливають на вибір засобів висловлення або перекладу.

Граматична дія як частина мовної й комунікативної діяльності також формується у взаємодії цих факторів [31,c.6].

Граматична форма розглядається нами не як єдиномоментне дискретне утворення, а як процес і результат вибору в рамках граматичної дії.

Фактично, звичні для повсякденної свідомості 'граматичні форми' є не чим іншим, як письмовою фіксацією повторюваних мовних дій (тобто, мовних дій, 'язикування', якщо дослівно перевести термін У.Матурани languaging) [87,c.6].

Триваючий у часі процес з'являється як упредметнений результат. Насправді ж реальність мовної діяльності представляє нам картину постійного вибору з історично й контекстуально обумовлених можливостей.

Навіть якщо ми не розглядаємо процес проголошення форми як фонетичного слова, процес вибору як перевага одного з можливих шляхів спостерігається в численних фактах хезитації, самовиправлення, перефразовування, перепопиту й т.ін. [31,c.43]. У часовій довжині висловлення виділяємі точки вибору, у яких можливий шлях подальшого його руху як би розгалужується. Саме тут видний не жорсткий вибір 'за правилами', а процес діалогу - з реальністю й зі співрозмовником, тобто, з комунікативним середовищем, з контекстом. Траєкторія вибору нагадує дію атракції в математичному розумінні (теорія катастроф, теорія хаосу, синергетика), що перешли в лінгвістику як метафора [1, c.22-23].

Співвідношення інтенції мовця й прогнозованої інференції слухаючого при цьому змінюється із часом. До моменту вживання форми інтенція переважає над прогнозованою інференцією. Після вживання інтенція поступається місцем інференції (уже не прогнозованої, а реально здійснюваної) і інтерпретації [98, c.109-110].

У процесуальній моделі граматичної дії, таким чином, поняття інтенції повинне бути доповнене поняттями протенції, і ретенції (у гусерліанськму розумінні). На осі часу, у процесі здійснення граматичної дії, спостерігаємо етап ще-не-використаного знака, етап намірів і можливостей вибору; мить уживання, коли знак з'єднується зі своїм ситуативним значенням; і - етап вже-використаного знака, етап розуміння й інтерпретації, переосмислення.

Мова виявляється можливою завдяки повторюваності з'єднання намірів і інтерпретацій, будь-який наступний намір спирається на попередні інтерпретації, на свого роду 'пам'ять знака'.

Фактори, що впливають на вибір граматичного оформлення висловлення, різні за ступенем й пріоритетності свого впливу, інакше кажучи, являють собою ієрархію.

Ієрархія факторів вибору граматичної форми не залежить від конкретно-язикової реалізації, вона проявляє себе подібним чином у різних мовах. Ідіоетнічні особливості граматичної дії стосуються внутрішньої специфіки впливу кожного з факторів і можливостей вибору, конкретно-язикових засобів, що перебувають у розпорядженні мовного суб'єкта (конкретно-язикових аттракторів) [65,c.78].

Якщо зрівняти шлях вибору оформлення висловлення із траєкторією руху дощової краплі по шибці (меандром, у термінології фізиків), то мови являють собою різні системи меандрів, різні малюнки на шибці, різні комплекси виборів із множини можливостей. Меандр сполучає в собі час і форму, процес і результат, континуальність і дискретність, гештальтність і лінійність [26,c.40]. Процес перекладу, як і процес мономовного висловлення, проходить певні точки вибору, коли перекладач, як і мовець, вибирає те або інше граматичне оформлення. На відміну від мономовного висловлення, де початковий і кінцевий пункт меандру визначаються наміром мовця й очікуванням комунікативного ефекту, у процесі перекладу й намір, і комунікативний ефект, та й з'єднання змісту з мовними одиницями (мови оригіналу) як би дані заздалегідь (хоча, видимо, і в цьому випадку можна допустити певне 'розхитування' твердої структури).

Але й у процесі перекладу відбувається діалогічна взаємодія перекладача й 'поля можливих засобів перекладу', своєрідної 'пам'яті системи' мови, що переводить, [49,c.50]. Визначаючи критичні точки вибору граматичних засобів при перекладі, ми зіштовхуємося з розбивкою граматичного процесу на дискретні фрагменти, динамічні 'одиниці перекладу' [11,c.45]. Граматичний вибір ідіоетничний, специфічний для кожної мови, у той же час, комунікативні наслідки тексту-оригіналу й тексту-перекладу (і навіть окремих фрагментів, фраз цих текстів), у цілому, як правило, настільки близькі, що можуть уважатися еквівалентними. Моделювання процесу перекладу як установлення еквівалентності одиниць-текстів прагматично виправдано, але технологічно незручно.

У той же час, установлення заелементної еквівалентності (у нашому випадку. форма: форма) зіштовхується з асиметрією членування формального й функціонального репертуару мов [78,c.90].

Так, загальновідомо, що одній одиниці язика-оригіналу в перекладі може відповідати дві й більше (і навпаки). Факторна модель перекладу використає поняття універсальної мови й інтегрального граматичного значення (граматичного інтеграла), а також опирається на принцип взаємної перекладності мов [100,c.6]. Інтегральне граматичне значення мотивоване прагматично [82, c.422], його можна виявити в будь-якій мові, поза залежністю від конкретно-язикової реалізації в одиницях, які є в наявності, даної мови. Язикова інтерпретація дії через дієслівні форми, інформаційна перспектива висловлення, що виражається через артиклеве оформлення імені або інших засобів, інші компоненти висловлення проявляють себе в рамках конкретно-язикових контекстуальних комплексів. У даних комплексах відповідне глобальне граматичне значення або виражається формалізованим елементом, або перерозподіляється між різнорівневими компонентами комплексу відповідно до інтенції мовного суб'єкта (або інтерпретацією вихідної інтенції перекладачем) і можливостями системи мови, що перекладає. У перекладі, таким чином, ми неминуче зіштовхуємося із взаємодією явищ прихованої і явної граматики. Факторна модель граматичної дії (і перекладу) вимагає постулювання, таким чином, наявності трьох видів граматики: граматики повної (загальної, універсальної), граматики явної (що виражається в граматизованих формальних парадигмах) і граматики прихованої (яка знаходить своє вираження через неграматизовані засоби, або латентною, здатною стати явною граматикою в ході мовної еволюції) [63,c.45]. Повна граматика, пов'язана із принципом загальної перекладності (висхідним, в остаточному підсумку, до принципу нескінченності семіозису й взаємної перекодуємості знакових систем Ч.С.Пірса), спирається на антиномію граматичного інтеграла (універсального граматичного поняття або концепту) і граматико-контекстуального комплексу (конкретномовного втілення граматичних змістів у формалізованих і контекстуальних засобах).

Подібна модель дозволяє зіставляти мови й говорити про взаємні граматичні перекладності навіть у випадку нульової представленості формальних засобів, у випадку перерозподілу універсальних граматичних змістів того або іншого інтеграла між контекстуальними [126,c.70].

Найбільш відомим прикладом останнього може служити неявний, 'супрасегментний артикль' в українській мові:

Am Mitternachtshimmel flog hoch am Zenith Ein Engel // По небу напівночі ангел летів.

У схованій граматиці української мови виявляються й перфектні змісти:

Der hat Geld zusammengescharrt – schrechklich! // Награбував грошей - пристрасть!

Можна сказати, що в граматичному плані перекладаються не форми, а граматико-контекстуальні комплекси, що співвідносять із універсальними граматичними інтегралами, які знаходять своє вираження в разнорівневих засобах різних мов [49,c.31].

Наявність тих або інших засобів є одним з факторів (категоріальне або системне тло), які визначають вибір перекладачем граматичного оформлення висловлення в мові перекладу. Крім цього, досить важливого фактору, на процес вибору впливають також і інші.

Виділювані фактори нерівні, їхні взаємини, як уже було сказано, являють собою ієрархію:

(1) текстові (реєстрові або стилістичні) фактори;

(2) загальситуативні фактори;

(3) категоріальні фактори;

(4) контекстуальні фактори;

(5) лексичні фактори.

Х. Вайнрих порівнює текст із партитурою музичного твору [69, с. 66-67]. Партії елементів тексту, слова повинні бути співзвучні один одному й загальній тональності твору. Так, форма презентного перфекта, уживається звичайно в усних повідомленнях про 'свіжі новини', при 'обговорюванні' (Besprechung, по Вайнриху) минулого досвіду:

Du siehst es ja, wir haben uns verirrt // Що ж робити, матінка. Бач, з дороги збилися

Для текстового типу 'розповідання' (Erzahlung) дана форма нехарактерна, у цьому випадку вибираються різні форми минулого часу.

Визначальним для граматичної дії фактором є наявність категоріальної ситуації в тому або іншому її різновиді. Про типи ситуативного мотивування вживання перфекта [19,с.37-47].

Прототипічною ситуацією для невизначено-артиклевої форми імені є інтродукція (введення імені, терма в текстову дію):

Heute hab ich ein Fischlein gefangen, Ein gar seltenes Fischlein, ein goldenes // Я сьогодні піймав було рибку, Золоту рибку, не просту

Подальші текстові дії з 'рибкою' відбуваються у визначено-артиклевому оформленні.

Після універсальної категоріальної ситуації наступним по значимості фактором є наявність у явній граматиці відповідної категорії й формальних засобах її вираження [67,c.18].

Граматизована форма виступає в цьому випадку в ролі атрактора. Граматична дія 'вливається' в одну з можливих, визначених даною мовною системою 'меандрових' траєкторій.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20