Дипломная работа: Проблема перекладу умов комунікативного вживання на прикладі твору Е. Ремарка "Час жити й час умирати"

На відміну від В. Колера В.Н. Комісаров розрізняє наступні рівні (типи) еквівалентності, що розуміє як різні ступені значеннєвої спільності між перекладом і оригіналом:

1) цілі комунікації,

2) ідентифікації ситуації,

3) "способу опису ситуацій",

4) значення синтаксичних структур

5) словесних знаків [19, с.59-100].

Якщо у В. Колера всі види еквівалентності вибудовуються в одній площині, то у В.Н. Комісарова вони утворять ієрархічну структуру, хоча характер ієрархії не цілком ясний. На думку автора, запропонована їм раніше ієрархічна модель еквівалентності була спрощеною. "Очевидно, що тут ми маємо справу з іншим типом ієрархії, компоненти якої не організуються в багатоярусну систему, де одиниці кожного рівня містять у собі одиниці рівня нижченаведеного" [19, с.100]. Найменшим ступенем значеннєвої спільності характеризуються відносини між оригіналом і перекладом на рівні мети комунікації. Другий тип еквівалентності (на рівні ідентифікації ситуації) відрізняється від першого тим, що тут зберігається додаткова частина змісту оригіналу, яка вказує, про що повідомляється у вихідному висловленні. Іншими словами, у тексті відбивається та ж предметна ситуація, хоча й змінюється спосіб її опису.

Третій тип еквівалентності (рівень "способу опису ситуації") характеризується збереженням у перекладі загальних понять, за допомогою яких описується ситуація («способу опису ситуації»).

У четвертому типі еквівалентності (рівень синтаксичних значень) до зазначених вище рис спільності додається ще одна - інваріантність синтаксичних структур оригіналу й перекладу.

Здається, що цей тип охарактеризований не цілком точно: мовлення тут може йти не про інваріантності, а лише про подібність синтаксичних структур (порівн. структуру складного речення в оригіналі й простого - у перекладі).

Нарешті, до п'ятого типу еквівалентності (на рівні словесних знаків) відносяться ті випадки, коли в перекладі зберігаються всі основні частини змісту оригіналу.

Перевагою концепції В.Н. Комісарова в порівнянні з викладеною вище концепцією В. Колера є те, що тут у поняття еквівалентності вкладається досить певний зміст.

Як обов'язкова умова еквівалентності постулюється "збереження домінантної функції висловлення" [19,с.71], що цілком відповідає висунутому нами положенню про функціональний інваріант перекладу, що опирається на функціональні домінанти тексту. В.Н. Комісарів, безумовно, прав, відзначаючи провідну роль мети комунікації у встановленні еквівалентних відносин між оригіналом і перекладом.

Оскільки ціль комунікації відноситься до категорії прагматичних факторів, це рівноцінно визнанню чільного положення прагматичної еквівалентності в ієрархії вимог до перекладу. Єдине розходження між цим положенням і тим, що було нами викладено вище, зводиться до того, що в нас мова йде про "комунікативний ефект", а у В.Н. Комісарова - про цілі комунікації.

Однак зазначене розходження несуттєве, тому що це - співвідносні поняття (для того, щоб відбулася комунікація, ефект повинен відповідати цілі)[37,c.88]. Менш обґрунтованим представляється твердження про те, що розходження між типами еквівалентності зводиться до ступеня спільності змісту оригіналу й перекладу. Наприклад, розходження між третім і четвертим типами еквівалентності аж ніяк не зачіпає їхнього змісту, а стосується лише їхньої синтаксичної форми. Четвертий тип характеризується більшим ступенем синтаксичної (але не семантичного) подібності, ніж третій. Те ж саме відноситься й до розходження між п'ятим типом і, скажемо, четвертим і третім. Розходження тут також характеризується ступенем формальної (але не значеннєвої) подібності. Тому немає досить переконливих підстав стверджувати, що лише п'ятий тип еквівалентності забезпечує "найбільший ступінь значеннєвої спільності, що тільки може існувати між текстами на різних мовах" [64,с.95].

Здається, що типологія перекладацької еквівалентності може бути представлена як у вигляді ієрархічної, так і у вигляді одномірної структури.

До пропонованої нами ієрархічної моделі еквівалентності ближче примикає схема В.Г. Гака і Ю.И. Львін, у якій розрізняються три види еквівалентності: формальна, значеннєва й ситуаційна. При формальній еквівалентності загальні значення у двох мовах виражаються аналогічними язиковими формами, значеннєва еквівалентність припускає вираження тих самих значень різними способами, і нарешті, особливістю ситуаційної еквівалентності є те, що та сама ситуація описується не тільки за допомогою різних форм (як і при значеннєвій еквівалентності), але й за допомогою різних елементарних значень (сем), які виражаються цими формами [39,c.100]. При формальній еквівалентності спостерігається подоба слів і форм при подобі значень. Розходження засобів вираження проявляються лише в загальних структурних розходженнях двох мов. "Значеннєва" еквівалентність також не є чисто значеннєвою, - оскільки вона одночасно встановлюється й на рівні предметної ситуації. По суті справи, всі три категорії еквівалентності являють собою результат різних перекладацьких операцій: у першому випадку мова йде про найпростішу із цих операцій - субституції, тобто про підстановку знаків мови перекладу замість знаків вихідної мови, а в другому й у третьому -і про операції більш складного типу -і так званих перекладацьких трансформаціях [12,c.37].

Модель рівнів еквівалентності будується на урахуванні двох взаємозалежних ознак:

1) характеру трансформації, який піддається вихідне висловлення при перекладі,

2) характеру інваріанта, що зберігає.

При побудові цієї моделі за основу були прийняті три виміри семіозиса (знакового процесу), що розрізняють у семіотиці, -і синтактика (відношення "знак : знак"), семантика (відношення "знак : референт") і прагматика (відношення "знак : людина").

На синтаксичному рівні мають місце субституції типу: The sun disappeared behind a cloud -і Сонце зникло за хмарою; Результати були катастрофічними -і The results were disastrous.

B цьому випадку перекладацька операція може бути описана як заміна одних знаків (одиниць) іншими зі збереженням синтаксичного інваріанта.

До семантичного рівня відносяться ті види еквівалентності, які у викладеній вище схемі В.Г. Гака і Ю.І. Львін називаються "значеннєвим" і "ситуаційним" [37,c.89].

Тут фраза мовою перекладу є трансформом вихідної фрази. Сюди входить широкий спектр трансформацій (пасивізація, номіналізація, заміна слова словосполученням і ін.):

Послали за електриком -- An electrician has been sent for;

Ваша дружина прекрасно готує -і Your wife is a superb cook;

They are queueing for tickets -і Вони стоять у черзі за квитком.

Всі ці випадки семантичної еквівалентності поєднує наявність тих самих сем (семантичних компонентів) при розбіжностях в інвентарі формально-структурних засобів, використовуваних для їхнього вираження. Тому даний підрівень семантичної еквівалентності можна назвати компонентним [29,c.20].

Якщо на компонентному підрівні в процесі перекладу зберігається компонентна (семна) структура висловлення, то на "ситуативному" відбуваються відомі зрушення в цій структурі. Фактично термін "ситуативна еквівалентність" досить умовна. Може скластися враження, що в цьому випадку оригінал і переклад поєднує лише те, що вони співвіднесені з однією й тією же предметною ситуацією [21,c.48].

Але якщо цього було б досить, то довелося б визнати "ситуативно-еквівалентними" такі фрази, як, скажемо: Красунею її не назвеш -і Sie ist hasslich wie die Nacht, оскільки вони можуть бути віднесені до того самого референта.

Але ці фрази явно мають різний сенс. Очевидно, кореференція (віднесеність елементів тексту до того самого сегмента дійсності) сама по собі ще не створює семантичної еквівалентності.

Тут, очевидно, у наявності та ж закономірність, що й у внутрішньомовних відносинах: відносини еквівалентності змістів виникають не тільки при тотожності утворюючих зміст компонентів (Літак сів -і Літак зробив посадку), але й у тих випадках, коли сполучення різних семантичних компонентів прирівнюються один до одного (Ви в нас рідкий гість - Ви нас не часто відвідуєте) [39,c.106] .

У трохи спрощеному виді компонентну еквівалентність можна зобразити у вигляді наступної формули: a + b + c...+ z = а + b + с ... + z, де a, b, с и т.д. - тотожні семантичні компоненти (семи). Що ж стосується "ситуативної" еквівалентності, то її можна звести до формули: а + b = с + d, де а, Ь, с и d - різні семантичні компоненти (семи). Цей підрівень семантичної еквівалентності ми назвемо референціальним, маючи на увазі інваріантність референціального змісту прирівнюваних один до одного різномовних висловлень.

Приклади: У мене стоїть годинник -і Му watch has stopped;

The air crash in Illinois killed 84 passengers - Beim Flugzeugabsturz im Illinois sind 84 Fluggaste ums Leben kommen - У результаті авіакатастрофи в Іллінойсі загинули 84 пасажира;

Das ist nur ein Katzensprung - This is just a stone's throw - Це звідси рукою подати.

Цей тип еквівалентності заснований на відомій властивості мов, пов'язаної з використанням різних, хоча й співвіднесених один з одним, семантичних ознак для породження семантично еквівалентних висловлень [17,c.80].

Якщо на підрівні компонентної еквівалентності переклад здійснюється в основному шляхом граматичних трансформацій, то на підрівні референціальної еквівалентності мова йде про більш складні лексико-граматичні перетворення, що зачіпають не тільки синтаксичну матрицю висловлення, але і її лексико-семантичне наповнення.

Зокрема, серед цих трансформацій виділяються:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20