Дипломная работа: Природно-історичні передумови виникнення і формування Запорізьких Січей на території Дніпропетровської області
В журналі «Архіви
України» від 1991 року приводяться цікаві факти щодо ставлення козаків до
рідної природи, в тому числі і до лісів: «Як свідчать документи Коша Нової
Запорізької Січі, питання охорони природи не були чужими для наших предків. У
першу чергу це стосувалося лісів, яких на Запорожжі, або, як тоді казали, у
Вольностях Війська Запорізького, було не багато, що характерно для степової
України. Ліси займали незначну частину території, за даними Д.Яворницького –
близько 8%, а головним чином по долинах річок – Дніпра, Орелі, Самари,
Самоткані, Вовчої, а також у низинах по берегам менших рік, озер, лиманів, на
дніпровських островах, у байраках і плавнях. Запорожці особливо цінували
самарські ліси, відомі у документах під назвою «Самарська Товща», що були
знамениті своїми дубами, які в обхваті досягали семи метрів.» [14]
Ліси давали
козакам притулок, забезпечували продуктами харчування, давали будівельний
матеріал. Військова та господарська діяльність запорожців – спорудження
укріплень, заснування хуторів, зимівників, слобід – також вимагала дерева, як
будівельного так і для опалення.
М.Акімов писав:
«Крім лісів на обох берегах Дніпра такі самі ліси росли на островах ріки; усіх
островів на Дніпрі в межах вольностей запорізьких налічувалося 265, і більшість
із них була вкрита лісом, переважно лозою, шелюгом, рідше осокорами й ще рідше
дубами.» [30]
Найбільш відомим
масивом лісу заплавного типу є Самарський бір. У цьому лісі вздовж берега
Самари розміщуються зарості лози трьохтичінкової, серед яких виділяються
поодинокі верби. Трохи вище тягнеться дубово-сосновий ліс, який складається з
дуба черешчатого, в’яза, липи, ясена, береста, ільма, клена гостролистого і
польового, вільхи і сосни звичайної.
Залежно від
зволоження і складу ґрунтового покриву в межах Самарського бору зустрічаються
дубово-в’язові, липово-в’язові та іншого типу ліси. Чагарниковий підлісок у
цьому бору складається з клену татарського, ліщини, бруслини європейської,
бузини, глоду, шипшини, жостеру та інших рослин.
Для трав’янистого
підліска найбільш характерними є конвалія, кропива, копитняк, кермек, папороті,
комиш лісовий, фіалки, полуниці.
Другим великим
масивом лісу площею понад 1,3 тис.га є Дібровський ліс на південному сході
Покровського району. За складом рослинності він поділяється на Червоний бір і
Чорний бір.
Чорний бір займає
більш знижені і зволожені місця в закруті ріки Вовчої і складається головним
чином з дуба звичайного, береста, ясена, клена, акації білої, груші та яблуні
дикої, невеликого осикового гайка. Зустрічається також береза. Особливо
приваблива липова частина бору. Підлісок складається з терну, шипшини, клена
татарського, інших чагарників. З трав’янистих ростуть тюльпани, конвалія,
суниці, кропива.
Червоний бір
займає підвищені місця з піщаними ґрунтами і складається з сосни звичайної. Він
чистий і світлий.
Незначні лісові
масиви є по берегам Дніпра на північний захід від Дніпропетровська і на
дніпровських острівцях, по берегах Орелі, Самари, Вовчої та інших місцях. Вони
складаються з дуба, осики, берези, верби, береста, клена. [15]
Ліси – байраки
розкидані невеличкими острівцями по всій території області, але найбільше їх у
П’ятихатському районі, на південних схилах Приорельського плато (біля сіл
Євецько-Миколаївки, Івано-Михайлівки, Андріївки, Василівки), на заході
Синельниківського та сході Солонянського районів (вздовж Дніпра). З деревних
порід у цих лісах ростуть берест, дуб, груша дика, ясен, липа, ільм, а в
байраках Приорельського плато є сосна. Для підліска з кущів характерними є
глід, ліщина, шипшина, терен, клен татарський і польовий. Трав’яний підлісок
складається з барвінку трав’яного, дзвоників, молочаю, тонконого гайового,
конвалії, копитняка європейського.
Степова зона
України, в тому числі і територія сучасної Дніпропетровської області, в
минулому докорінно відрізнялась від сучасної. Зовсім недавно бродили по степах
Придніпров’я і Причорномор’я табуни диких степових коней – тарпанів. Основним і
вирішальним фактором зникнення тарпанів було перетворення людиною цілинного
степу на сільськогосподарські угіддя, а також безпосереднє знищення тарпанів.
Серед ковилового
степу ще в середині XVIII ст. розгулювали численні
стада антилоп-сайгаків. Заради смачного м’яса і цінної шкіри вони були об’єктом
полювання. Тепер сайгаки винищені.
В дібровах, у
плавнях Дніпра та інших річок області ще до середини минулого століття водились
дикі кабани. Пізніше вони були частково винищені, а частково відійшли на захід,
у Карпати і непрохідні ліси Полісся.
В минулому типова
тварина степу – бабак тепер на території області не зустрічається зовсім.
Олень, тур, зубр
і кулан, що колись були досить поширені в наших степах, винищені або відійшли в
інші райони. [23]
В
зоогеографічному відношенні територія Дніпропетровщини належить до складу
Степової зоогеографічної округи (Центральний зоогеографічний район охоплює всю
правобережну частину області, Дніпровсько-Донецький зоогеографічний район -
лівобережну).
Тваринне
населення області включає більше 10 тисяч видів безхребетних, 7700 видів комах.
Число рідкісних і зникаючих безхребетних досягає 1250 видів. Фауна хребетних
нараховує 384 види, риби – 51 вид, земноводні – 10 видів, плазуни – 12 видів,
птахи – 253 види, ссавці – 65 видів. До рідкісних і зникаючих відноситься 111
видів. [30]
Сучасна фауна
області представлена головним чином степовими і деякими лісовими тваринами. З
хижаків тут зустрічаються вовки, лисиці, тхори, ласиці, перев’язки, куниці
лісові та барсуки.
З комахоїдних у
лісових заростях живуть: бурозубка звичайна, всюди зустрічається їжак
звичайний, у басейні Самари – кутора звичайна. Досить поширені рукокрилі
(литючі миші): вухань звичайний, вечірниця мала і руда та інші.
Найбільш
численними є гризуни: ховрах крапчастий (на правобережжі) і ховрах сірий (на
лівобережжі), різні миші, хом’як, тушканчик великий, пацюк сірий, кріт, сліпак,
заяць-русак. Наявність значної кількості гризунів зумовлює і велику кількість
хижих птахів: лунів степових і болотяних, кібчиків, боривітрів, ясрубів.
З
найхарактерніших степових птахів слід назвати насамперед дрохву, журавля,
жайворонка, перепела, куріпку сіру. Проте їх залишилося мало.
У плавнях Дніпра,
озерах і блюдцях Дніпровсько-Самарської низовини та в заростях річок і ставів
водяться дики качки, курочки водяні, чаплі. У цих же місцях гніздиться бугай
сірий і рижий. Полезахисні лісові смуги багаті на горлиць. У заростях терну і в
садах живуть солов’ї, грак, ворона сіра, ластівка, горобець, шпак – звичайні
жителі Дніпропетровщини.
Плазуни
представлені гадюкою степовою, полозом жовтобрюхим і вужем. Є зелена і сіра
ящерки.
З амфібій слід
назвати жабу зелену, землянку, жабу озерну.
В ріках водиться
значна кількість риби.
Перша згадка про
риб річки Орелі хронологічно відноситься до XVII ст. – доби запорізького козацтва. В
першій половині XVII ст. з Орелі одним закидом
сітки рибалки витягали до двох тисяч рибин, кожна, щонайменше 30-35 см довжиною. Дослідження 1993 – 1998 років реєструють 31 вид риб з 9 родин: коропові (17 видів),
в’юнові, окуневі, бичкові (налічують по 3 види), інші родини представлені одним
видом кожна. [28] За козацької доби в Самоткані водилося стільки риби, що вона
від власної кількості вимирала. Самару за величезну кількість риби і звірини
козаки називали «святою рікою», а всю місцевість навколо м.Самари
(Новомосковська) – «обітованною Палестиною». Раки в річці Домоткані досягали 25 см. Тому не дивно, що найбільше господарське значення для козаків у Придніпров’ї мало рибальство.
[14]
Багато є також
комах, які є шкідниками сільського господарства. Сарана перелітна, совка озима,
жук-кузька, міль яблунева, плодожерка, квіткоїд яблуневий, хрущ, капустянка і
білан капустяний – такий далеко не повний перелік шкідників сільськогосподарських
культур.
Короткий огляд
природних умов і природних ресурсів Дніпропетровської області показує, що вони
створюють сприятливі умови для різнобічної господарської діяльності населення. Саме
тому цей благодатний край активно заселявся і освоювався козаками. У
найзручніших місцях понад берегами рік і річечок, на островах, у ярах, балках
чи байраках вони засновували свої поселення. Не випадково, що дуже давно існує
прислів’я, яке наводив у своєму творі український літописець початку XVIII ст. Григорій Грабянко, хоч і в дещо
зміненому вигляді: «Де лоза – там і козак, а де байрак – там по сто і двісті
козаків». [31]
Великий Луг
знаходився у серці козацьких земель, які давали все, що було потрібно для
життя. Лагідний клімат, родючі землі, зелений океан степових рослин, хмари
птахів в піднебессі, безліч дичини, переповнені рибою озера і річки – все це
сприяло швидкому заселенню цих земель козацтвом.
Розділ ІІ.
Історія виникнення та існування Січей
2.1.
Передумови виникнення та устрій життя на Січі
Дніпропетровщина
– батьківщина запорізького козацтва. З восьми Запорізьких Січей, які існували
протягом XV-XVIII ст. (більше 200років), п’ять
розташувалися на території нинішньої Дніпропетровської області. Це –
Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька, Кам’янська, Нова
(Підпільненська). [11]
Що ж, власне,
означає слово «козак»? Починаючи з XVI ст. історики ведуть гострі суперечки з цього приводу. В.Антонович писав:
«У XVII ст. і наші і чужі письменники,
трактуючи це слово, йшли більш за все стежкою філології (тоді була така мода в
науці)…До таких письменників перш усього належать два поляки XVII ст.: Пясецький і Коховський…Вони
прирівнюють слово козак до слова коза; із останнього, на їх думку, вийшла назва
козаків, бо козаки , мовляв, на своїх конях були такі прудкі, як ті кози.
Письменники XVIII ст. Грабянка, а за ним і Рігельман,
назву «козак» виводили від хозар, що переселилися на Україну під час нападу
монголів…
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13 |