Дипломная работа: Природно-історичні передумови виникнення і формування Запорізьких Січей на території Дніпропетровської області

Омелян Пугачов, керівник селянсько-козацького повстання, надавав великого значення Запорозькій Січі.

Нажаль, козацтво Нової Січі значно залежало від російського уряду. Тому, майже одразу після заснування Січі, запорожці взяли участь в російсько-турецькій війні 1735-1739рр. Ця війна була для Січі вкрай несприятливою, незважаючи на ліквідацію загрози татарських нападів та військову стабілізацію на кордонах запорозьких земель. Крім великих людських втрат та матеріальних збитків під час татарських нападів принципово змінилося становище Запорожжя.

У черговий раз було здійснено обмеження запорозьких володінь. Значна частина їх земель разом з зимівниками (на Кам’янці, Білозерці, Рогачику, Кінських водах, лівому березі Великого Лугу) була передана татарам. Запорожці втратили основне джерело своїх прибутків – дніпровські переправи та мости на запорозьких річках (Самарі, Базавлуку, Солоній, Бузі). Значно ускладнювався соляний промисел запорожців у Прогноях, оскільки соляні поклади стали власністю Російської імперії. З початку 1775 р. Запорожжя було оточене кордоном російських військ, що повністю контролювали усі території козацьких вольностей.

Після російсько-турецької війни 1768-1774рр. татарсько-турецька загроза південним кордонам Російської імперії була знищена, і тим самим було ліквідовано єдину причину, яка раніше робила для російської влади доцільним існування Запорозької Січі. Відтепер Запорожжя представляло собою лише перепону на шляху імперських планів використання Причорномор’я. [3]

З ініціативи імператриці Катерини ІІ 4 травня 1775 р. доля Січі була вирішена на так званій раді при височайшому дворі. 15 червня 1775 р. війська генерала Текелія раптово оточили Січ, де стояв тільки невеликий гарнізон, і зажадали його капітуляції. Після бурхливої військової ради, зваживши сили сторін козаки вирішили скласти зброю. 10 липня 1775 р. вийшов сенатський указ, який поклав край надіям козаків на відродження Січі.

Місто Нова Січ, як найбільший населений пункт, стало селом, а з 1777р. – містом Покровським, де знаходилася провінційна канцелярія. Згодом землі навколо Покровського, Капулівки, Олександрівки дістались від цариці генерал-прокурору князю Вяземському. [13]

Більше 200років на території сучасної Дніпропетровщини знаходились Запорозькі Січі. Це було можливим завдяки зручному географічному положенню цих земель та сприятливим природно-кліматичним умовам. Майже всі Січі знаходились в місцевості, яка була природною схованкою, що захищало козаків від нападу зненацька. Виключенням можна вважати Микитинськку Січ, яка знаходилась на місці досить жвавої переправи через Дніпро. Землі Великого Лугу забезпечували козаків необхідними продуктами харчування і будівельним матеріалом. Тому Січ поступова перетворювалась у добре налагоджений господарчий комплекс, що зумовило таке довготривале існування козацтва в межах Дніпропетровської області.

Висновки

Дніпропетровська область – батьківщина п’яти Запорозьких Січей. Чому таке унікальне явище, як запорізьке козацтво формувалось, розвивалось і було досить впливовою політичною силою на протязі 200 років саме на території Дніпропетровщини. Безумовно, це пов’язано як з історичними факторами, так і з географічними.

На появу Січей на території області значний вплив мало зручне географічне положення Дніпропетровщини – на межі Середнього і Нижнього Подніпров’я, у центрі степової зони Східної Європи.

Рельєф території Дніпропетровської області відображує основні риси поверхні південної частини Східноєвропейської рівнини, характеризується чергуванням височин і низовин. Це хвиляста рівнина з розвинутою долинно-балковою сіткою. Рівнинний характер сприяв швидкому заселенню козаками цієї території і створенню своїх поселень: слобід, хуторів, а особливо зимівників, які були досить розгалуженими господарчими комплексами. Цей же фактор вплинув на поширення серед козацтва чумацького промисла, який потребував зручних транспортних шляхів. Наявність великої кількості балок, ярів і байраків давало можливість захиститись від нападів ворогів, вони були природними схованками. Д.І. Яворницький згадував: «В історії запорізьких козаків»: «Балки, яри та байраки мали повне значення як пункти поступової колонізації великої, дикої й пустельної степової рівнини: по цих угіддях запорізьке військо володіло й промисли свої мало, тобто, в балках чи біля балок закладали спочатку бурдюги, потім зимівники й нарешті села сімейних і несімейних запорожців.» [33]

Клімат Дніпропетровської області помірно-континентальний, на її території добре просліджується сезонність. Використовуючи цю особливість, перші поселенці, які іменували себе козаками, з’являлися в нашому краї на певний сезон (весна-літо), займались рибальством, полюванням, забезпечували себе усім необхідним, а восени поверталися додому. Вважати клімат Дніпропетровщини досить сприятливим було б не зовсім справедливо. Влітку були значні посухи, річки пересихали, відчувалася нестача питної води. Взимку бували значні морози. Це ускладнювало господарську діяльність, тому щільність населення на території області наприкінці XVI ст. була незначною. Козакам приходилось долати ці кліматичні труднощі.

Територія області має досить розгалужену річкову систему, найбільшою водною артерією є річка Дніпро. Всього на території Дніпропетровщини 116 річок і річечок. В часи існування Запорозьких Січей ріки були справжніми годувальницями. Це зумовило і основне заняття козаків – рибальство.

У XVII ст., за словами Боплана, в ріках і озерах запорозького краю, а саме: Псельській, Ворскальській, Омельники, Самоткань, Домоткань, Оріль, Самара та інших – водилося безліч риби та раків. В Орелі за одну тоню рибалки витягали до 200 рибин, найменша величина яких була футова. [18]

Родючі чорноземні ґрунти становлять велике природне багатство області. Про надзвичайну родючість землі, багатство рослинного і тваринного світу постійно згадували старожили нашого краю, з якими спілкувався наприкінці XIX ст. видатний український історик Д.І. Яворницький. «По запорозьких степах водилося багато звіра й птиці. Перш за все по тих степах цілими косяками бігали дикі коні, що у запорожців звалися тарпанами. Опріч тарпанів, по степах та лісах водилися: вовки, лисиці, дикі коти, олені, зайці, сайгаки, вепри, куниці, видри. Птахів водилася така сила, що, як, було, злякати дичину пострілом, то вона злетівши у повітря, заступала світ сонця. » [32] Таке багатство тваринного світу зумовило ще одне важливе заняття козаків – полювання. А густота рослинного покриву сприяла розвитку скотарства. Землеробством, не дивлячись на родючість ґрунтів, козаки майже не займались, так як вели похідний спосіб життя.

Зрозуміло, що такі благодатні природно-кліматичні умови були однією з важливих причин виникнення козацтва саме на території Придніпров’я. Інші причини носили історичний характер.

Виникнення українського козацтва було викликано цілою низкою причин:

-              економічні (нестача власної орної землі, колонізація вільних земель Придніпров’я та Дикого Поля);

-              соціальні (посилення феодальної експлуатації українського населення з боку литовських та польських магнатів і шляхти, оформлення кріпосної залежності селян);

-              політичні (бажання польської прикордонної адміністрації поставити козацтво на службу з охорони південних рубежів від татарських нападів);

-              національні (політика колонізації українського населення та наступ католицької церкви).

Безумовно сприятливим було і те, що територія Дикого Поля не належала жодній державі. [11]

Січі, як центри вольностей Війська Запорізького Низового завжди розташовувалися у межах Великого Лугу Запорізького, змінюючи лише свої місця, переходячи з одного на інше (на відстань 5-20 км від попередньої Січі). П’ять Січей було у Базавлуцьких плавнях, нині Нікопольський район: Томаківська (на острові Томаківка за 20км від Нікополя на р.Томаківка), Базавлуцька (острів Базавлук у гирлі р. Базавлук), Микитинська (на переправі Микитин Ріг), Чортомлицька (на острові Чортомлик), Нова (Підпільненська) (за 5км від Чортомлицької на річці Підпільній).

Але територія Запорозьких вольностей, яка теж іноді називається Січ, займала значно більшу площу. Точних меж і кордонів цих земель не визначено. Запорозькі Січі завжди були осередком вольності, вони приваблювали усіх незадоволених феодальними порядками, з Січей починались всі антифеодальні та національно-визвольні виступи XVI – XVIII ст., в тому числі і Національно-визвольна війна під проводом Б.Хмельницького.

Таким чином досить зручне географічне положення Дніпропетровщини, сприятливі природно-кліматичні умови, які наприкінці XVI століття досить вдало поєднались з певними історичними передумовами, викликали до життя унікальне явище – українське козацтво.

Література

1.  Антонович В.Б. Про козацькі часи на Україні. [Післямова М.Ф. Слабошпицького; Комент О.Д. Василюк та І.Б. Гирича.] – К.: Дніпро, 1991 – 238с..

2.  Аракс М.М. Історія України – Русі / Вступ і комент. В.Г. Сарбея. – Одеса: Маяк, 1999. – 392с..

3.  Бантиш-Каменский Д.Н. История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства. – К.: Час, 1993. – 656с..

4.  Братаніч Б.В., Романенко М.І. Історія краю. Дніпропетровшина. Наш край у складі Російської імперії. Друга половина XVIIIст. – 1914р. – Дн.:ВАТ «Дніпрокнига», 2006. – 373с..

5.  Грибовський Владислав. Неопалима купина козацька. До 350-ї річниці заснування Чортомлицької Запорозької Січі: 1652-2002 роки. – Нікополь: видав. центр. газети «Південна зоря», 2006. – 26с..

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13