Дипломная работа: Природно-історичні передумови виникнення і формування Запорізьких Січей на території Дніпропетровської області

Глибина промерзання грунтів досягає 50-60см, а в окремі роки від 125 до 150см.

Вологість повітря залежить від властивостей повітряних мас над поверхньою. Найвища середня місячна вологість – взимку (90-95%). Атмосферні опади випадають у вигляді снігу і дощу. Кількість зимових опадів на території області складає 20% загальної річної кількості. [30]

Таким чином, кліматичні умови Дніпропетровської області в усі пори року помірні. В поєднанні з рівнинною поверхнею і родючими чорноземними ґрунтами клімат області створює сприятливі умови для успішного розвитку господарства.

Саме завдяки сприятливим кліматичним умовам почалось господарське освоєння запорізькими козаками придніпровських земель. Спочатку переважна більшість козаків господарювала в південних степах сезонно, завдяки розташуванню цих земель в помірному кліматичному поясі. Навесні з українських воєводств козаки, об’єднані у ватаги на чолі з отаманами, йшли у так звані степові уходи – полювати, рибалити, збирати мед диких бджіл. Влітку козаки в’ялили та засолювали рибу, заготовляли мед, м’ясо, шкури та хутро. Восени ватаги з великими запасами поверталися до своїх сімей в українські села та міста. Поступово козаки осідали і освоювали землі Подніпров’я. Але в кліматичних умовах відзначаються і негативні риси. В період існування козацтва на території області, очевидці писали про значні перепони в його господарському освоєнні – страшні посухи влітку та великі морози взимку, нестача води на великих територіях, хмари гнусу в літній час. Тому щільність населення наприкінці XVI ст. в Придніпров’ї була дуже не значною. [25]

На території області протікає 116 річок. Загальна довжина їх складає, приблизно 4500км. Майже всі вони відносяться до малих річок і є притоками річки Дніпра – першого, другого і третього порядку.

Густота річкової сітки на території області неодинакова. Найбільш густа сітка на Придніпровській височині, Орельсько-Самарській і Самарсько-Вовчанській вододільних рівнинах, що зумовлено амплітудою коливання висот.

За характером режиму річки області належать до типу рівнинних, переважно снігового живлення. У період весняного танення снігу річки переповнюються водою і широко розливаються. В літні місяці вони дуже міліють, а деякі пересихають, перетворюючись в окремі, ізольовані одна від одної водойми. В літній період (у червні - липні) на річках області інколи спостерігаються літні повені, які є наслідком зливових дощів.

Льодостав на річках встановлюється в середині грудня, а іноді й раніше. В кінці лютого або на початку березня лід на річках починає танути. Середня тривалість льодоставу від 3 до 3,5 місяців.

З річок області тільки Дніпро використовується ефективно. Вода малих річок використовується здебільшого для зрошення і для водопою худоби.

Судоплавний тільки Дніпро та в пониззі Самара. [18]

Дніпро – четверта за довжиною (після Волги, Дунаю, Уралу) ріка в Європі. Його довжина 2285км, площа басейну 503,5 тис.км2.

Дніпро бере початок на південних схилах Валдайської височини з болотця Мшара в Смоленській області. Тут Дніпро являє собою невеликий струмок. Набираючи сили, він тихо несе свої води серед лісів і полів Смоленщини. На просторах Білорусії він приймає багато великих і малих приток. Прийнявши вже на території України справа Прип’ять і зліва Десну, він величаво котить свої води на південь, до Чорного моря. Зустрівши на своєму шляху тверду брилу Українського кристалічного щита, Дніпро повертає на південний схід і тече вздовж його північно-східного схилу аж до Дніпропетровська. Прийнявши тут свою останню значну притоку зліва – Самару, він, ніби зібравшись з силами, штурмує Кам’яну гряду. Це тут, між Дніпропетровськом і Запоріжжям, він утворює відомі в минулому Дніпровські пороги.

 Вперше Дніпровські пороги описав імператор Візантії Костянтин Багрянородний. Д.Яворницький залишив особистий опис р.Дніпро і порогів:

«Дніпро – це священна й заповітна для запорожців ріка; у козацьких думах він зветься «Дніпром - Славутою», у козацьких піснях – «Дніпром - братом», лоцманською мовою – «Козацьким шляхом».

У краю запорізьких козаків Дніпро починався з одного боку вище річки Сухого Омельника, з другого – від річки Орелі, й протоки протягом 507 верст, маючи тут і найбільшу ширину, й найбільшу глибину, й найбільшу швидкість, в межах же запорізького краю характеризувався і всіма особливостями своєї течиї і порогами, заборами, островами, плавнями.

Всіх порогів у ньому при запорізьких козаках налічувалося дев’ять: Козацький, Сурський, Лоханський, Звонецький, Ненаситець або ж Дід – поріг, Вогничівський або Внук-поріг, Будилівський, Лішній і Вільний.

Найбільший і найстрашніший з усіх порогів – поріг Ненаситецький, названий, за одними, від птаха неяситі, яка водилася тут «у давнину», за іншими, від слів «не насичуватися», бо він ніколи не насичується людськими жертвами – нещасливими плавцями…». [35] Після спорудження Дніпрогесу пороги було затоплено.

На Дніпрі була за часів козацької доби велика кількість островів, які служили природніми схованкампи, недоступними для ворогів. Найвідомими: Монастирський острів (колись тут був монастир, який і дав назву острову), Кінський острів (славився добрими пасовиськами для коней), Князів острів, Козацький острів, Томаківка, на якому знаходилась Томаківська Січ та інші.

«Батько історії», Геродот високо оцінював значення Дніпра для навколишніх територій: «Але з інших рік Борисфен найбільш прибутковий: він дає чудові й розкішні пасовища для худоби, багато прекрасної риби, вода на смак дуже приємна, чиста…». [31]

Дніпро відігравав виключно важливу роль в житті численних племен і народів, у розвитку цілого ряда цивілізацій. Українці, крім Дніпро, вживають назви Дніпр, Дніпер, Дніп, Ніпр, Славут, Славута, Славутець, Славутич, Славутиця. П.Безсонов припускав, що в основі назви лежать санскритський корінь «дун» і спільноарійське слово «апер» (козел) і звідси Дніпро (Данапер, Дунапер) – це ріка диких козлів. М. Надеждін вважав, що даний гідронім походить від уже знайомого «дун» (ріка) і «боріс» або «пріс», тобто «північний вітер», отже Дніпро слід розуміти як «ріка північного вітру» чи просто «ріка півночі». М. Ніколський виводив етимологію ріки зі скіфських слів «дон» (ріка) і «прх» («бризки», «піна»); таким чином, Дніпро означає «ріка бризок» або «ріка, що піниться». Інші вчені мають свої точки зору що до походження назви річки Дніпро. [8]

В усі часи Дніпро приваблював своєю красою письменників і поетів. Внаслідок спорудження Каховської греблі плавні Дніпра нажаль затоплені, - Каховське водосховище омиває береги Нікопольщини.

Льодостав на Дніпрі в межах Дніпропетровської області настає, як правило, в третій декаді грудня і тримається до середини березня. Середня тривалість льодоставу 3 – 3,5 місяця. Льодохід триває довго – до 50 днів.

Влітку Дніпро дуже міліє.

У Дніпрі водиться багато промислової риби: лящ, щука, сом, судак, окунь та інша. Найбільшими протоками Дніпра на території області є Самара і Оріль – на лівоберіжжі, Мокра Сура і Базавлук – на правобережжі.

Орель бере початок біля села Єфимівки Харьківської області. Довжина ріки 320км, площа басейну близько 10 тис.км2 . На великому протязі Орель є межею між Дніпропетровською областю, з одного боку і Харківською та Полтавською, з другого. Долина річки широка. Русло дуже покручене. Береги низькі, порослі вербами, осокою та очеретом. У заплаві зустрічаються озера – стариці, як наприклад, Лебедине озеро в околицях села Чернеччини та інші. У доолині Орелі розкинулись невеликі лісові масиви з дуба, ясеня, верби, тощо.

Влітку річка дуже міліє, а в окремі роки пересихає і утворює окремі плеса. [24]

Про виникнення назви річки Оріль (або Орель) існує дуже цікава легенда.

Це було давно-давно.

Жили в нашому краї запорожець і змій. Жили вони, жили та й засперечалися за межі своїх володінь. Сперечалися вони, сперичалися, а потім і вирішили, щоб закінчити суперечку, провести борозну між своїми володіннями.

От змій запрягся в плуг і проорав рів, почавши ген-ген далеко, а скінчивши біля Дніпра. І потекла потім по тій борозні проораній річка, і назвали ту річку Орель (Оріль). [26]

Самара бере початок на північно-західних відрогах Донецького кряжа біля с.Степанівка, Донецької області. Довжина її 311км, площа басейну 22,6 тис.км2 . Річка тече в західному напрямі. На північ від міста Новомосковська вона круто повертає на південь і в районі Дніпропетровська впадає в Дніпро. Долина широка з низькими берегами. Русло звивисте. Біля Павлограда Самара приймає свою найбільшу притоку – Вовчу. В Самару впадають також Кильчень, Тернівка і Мала Тернівка. [15]

Давноминулі часи донесли до наших днів назву ріки «Самара». Походження цієї назви не з’ясоване. Заманливо вивести її від колиски світової цивілізації Шумеру (Сумеру), тим більше, що й нині на берегах Євфрату розташоване містечко Самара; або від скелі Самара, що стоїть на священній для православних горі Афон у Греції; або від біблійського міста Самара.

Можна згадати і про гіпотезу відомого українського мовознавця О.Стрижака, який пов’язує «Самару» з кельтами (у Франції тече річка Самара).

І все ж таки більш переконливою здається версія походження назви «Самара» від індоіранських мов. У санскриті префікс «су» («са») означав «чудовий», «прекрасний». І тут не можна не помітити майже подібного найменування запорізькими козаками ріки, котру вони називали навіть «святою» за її неймовірні рибні багатства і розкішну природу. [8]

Річка Вовча бере початок на південно-східних схилах Донецького кряжу. Її довжина 320 км, площа басейну 13,3 тис.км2 . У місці впадіння її в Самару утворюється широка заплава з розкиданими на ній невеликими озерами.

Вовча також має ряд приток. Зліва вона приймає Верхню Терсу і Гайчур, справа - Кам’янку, Солону та інші. Річка Вовча своєю середньою і верхньою течією врізується в корінні породи Українського кристалічного щита. Ось чому на її берегах і берегах приток часті відслонення кристалічних порід.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13