Дипломная работа: Природно-історичні передумови виникнення і формування Запорізьких Січей на території Дніпропетровської області

Постійні війни і напади татар не сприяли розвитку господарства. Тогочасні документи чітко не визначають територію, на якій козаки займались господарською діяльністю, вказуючи на володіння досить абстрактно: «На лугах, на полях, на поланках и на всех урочищах днепровских, и полевых, и морских.» [2]

Основу господарства на Запоріжжі складало рибальство та скотарство, так як цьому сприяли природно-кліматичні умови і рель’єф місцевості.

Рівнинна степова місцевість сприяла розвитку скотарства. Достатньо згадати опис степу, який подає Адріан Кащенко: «У тих степах росла така трава, що від коней над травою лишалися тільки голови, а од голів з трави виглядали тільки роги…» [10]

Д.І.Яворницький відмічав, що «серед промислів найважливішим було рибальство – неабияке джерело прожитку й багатства запорожців.» «Поширеним був медовий промисел – бортництво і пасічництво. Траплялися пасіки до 250 вуликів. Та особливо улюбленим заняттям для козака було мисливство. Мабуть, у полюванні найбільше проявлявся його темперамент, знаходили вихід світлі і темні інстинкти запорізької натури.» [22]

Тим більше, що полювати було на кого. По запорозьких землях водилося багато звіра і птиці.

Землеробство на Січі було малорозвиненим, значною мірою через посухи, нестачу води, а також через постійні татарські набіги. З ремесел перед усім розвивалися ті, які були потрібні для військових потреб – ковальство, будівництво човнів, теслярство. Поступово набував особливого значення чумацький промисел. [28]

Офіційно закінчення періоду Руїни датується 1687 роком, коли гетьманом було обрано І.Мазепу. Дуже напружені стосунки склалися у гетьмана з Запоріжжям – запорізьке козацтво вороже ставилося до будівництва фортець на своїх землях і спроб Мазепи поставити під свій контроль самоврядування і зовнішні зв’язки Січі.

Однак, коли російський трон зайняв Петро І, який посилив колоніальний гніт в Україні і ще більше обмежив її політичну автономію, це викликало значне невдоволення, наслідком чого було антиколоніальне повстання проти Росії, котре очолив І.Мазепа. І Мазепу підтримали запорожці. Перехід запорожців на сторону Мазепи кардинально змінив ситуацію в Україні, оскільки населення козакам довіряло. Тому Петро І вирішив знищити Чортомлицьку Січ, 24 травня 1709 р. вона була взята штурмом і знищена.

У червні 1709р. відбулася Полтавська битва. Українсько-шведське військо, у лавах якого було й 8 тисяч запорожців, зазанало поразки від армії Петра І. Це мало тяжкі наслідки для запорожців. Вони були змушені податися на землі кримського хана Девлет-Гірея, котрі в свою чергу були під зверхністю турецького султана.

У верхній течії річки Кам’янки, котра впадає в Дніпро з правого боку (біля нинішнього села Милового Бериславського району Херсонської області), була заснована чергова запорозька січ. Довгих 25 років на території Дніпропетровської області не поновлювались Запорозькі Січі. [25]

2.6. Нова (Підпільненська) Січ

Існування Нової Січі 1734-1775 рр. припадає на період, що знаменується подальшим культурним піднесенням Запорожжя, з одного боку, а з іншого – обмеженням Росією автономії України.

В умовах нового загострення російсько-турецьких відносин у серпні 1733р. цариця Анна Іоанівна своєю грамотою висловила згоду про прийняття запорожців під владу Росії. У березні 1734р. запорожці залишили Кам’янську Січ, піднялися до урочища Базавлук і на річці Підпільній заснували Нову (Підпільненську) Січ. «Річка Підпільна починалась в давнину проти Микитина, теперішнього міста Нікополя на Орловому луці, з правої сторони, і отримала свою назву тому, що проходила під полями. За іншою версією – тому, що своєю течією підривала або підпилювала свої береги. Січ знаходилась на великому півострові, що знаходився між лівим берегом річки Базавлук і правим берегом річки Дніпро разом з відокремившоюся від нього річкою Підпільною, це дає привід вважати, що Нова Січ розташувалася на острові Базавлук.» [16]

Достатньо повну характеристику географічного положення Нової Січі дає Д.І.Яворницький: «Вона стояла на правому березі гілки Підпільної, в тому місці, де ця гілка дає від себе луку, напроти Великої плавні, по якій, з півдня, назустріч Січі, текла гілка Стара Сисина, а зі сходу несла свої води гілка Скарбна. Місце для Січі обрано в усіх відношеннях зручно. Січ сиділа в низькій котловині, захищена зі сходу, півдня і заходу величезною плавнею в 26 тисяч десятин, 60-ма великими, не враховуючи безлічі дрібних, озерами і уявляла собою щільний і непрохідний ліс, в якому людина, погано знайома з місцевістю, могла заблукати як в лабіринті…» [34]

Нова Січ мала ще одну назву – Покровська чи Краснокутська, бо поруч з Січчю виникло пізніше велике село з такою подвійною назвою. Нажаль, місце цієї Січі затоплене водами Каховського моря, а перед тим воно ніколи не досліджувалося археологами.

В період Нової Січі тут було внутрішнє і зовнішнє укріплення Кошу. У внутрішньому укріпленні стояла дерев’яна церква, вкрита тесом з дерев’яною дзвіницею, будинок кошового, будинок, де зберігались скарби – військова канцелярія, будинки старшини і 38 куренів. В центрі куренів – площа для військових зборів – рад. Внутрішнє укріплення Кошу відділялось від зовнішнього валом, на півночі були ворота, тут розташувався Новосіченський ретраншемент, де стояв батальйон російських військ з комендантом. Із зовнішньої сторони Нова Січ була обведена загальним валом, який обома кінцями упирався в річку Підпільну.

За часів Нової Січі землі Війська Запорізького Низового поділялись на 8 паланок – військово-адміністративних одиниць.

«Всіх паланок до 1764 р. на Запорожжі було 5. На правому боці Дніпра: Буго-Гардовська з осередком у Гарді на річці Буг, біля устя Сухого Ташлику; Інгульська – між річками Інгульцем та Дніпром, з осередком на місці, де була Кам’янська Січ, та Кодацька, угору Дніпра до річки Омельнику з осередком у Старому Кодаку. На лівому боці Дніпра були: Самарська паланка – між річками Ореллю та Конкою, та Кальміуська – от верхів’я річки Вовчої до річок Кальміусу, Берди та Азовського моря. Року ж 1764 кошовий отаман Пилип Федорів виділив з Самарської паланки, що вже досить залюднилася, ще дві паланки: Орельську і Протовчанську по річках Орелі та Протовчі, та, опріч того, за згодою з кримським ханом упорядкував восьму паланку – Прогноїнську, на Кінбурнській косі, поміж Чорним морем та Дніпровим лиманом, де з давніх часів українські чумаки та запорозькі козаки брали сіль з Прогноїнських озер». [10]

На початку 70-х років XVIII ст. на території Нової Січі знаходились паланкові містечка, слободи, до 7560 зимівників. Природні і соціальні умови визначили організаційну форму господарювання в степу – зимівник (хутір).

Збереглися задокументовані описи зимівників. Познайомимося з економічним побутом заможного запорізького козака на прикладі одного із зимівників останнього кошового отамана Петра Калнишевського, що знаходився в балці Водяній на відстані 50 км від Січі. Тут стояли три хати, одна з яких – панська, двокімнатна, на чотири вікна, з дерев’яним дахом. У двох інших, критих очеретом, жили служники. На цьому хуторі стояли також дві великі комори, сарай, два льохи, дві конюшні, одна з них на півсотні станків, кузня і вітряк. Працювало тут тридцять робітників. При зимівнику знаходилися скирти хліба і сіна, табуни коней, худоби, птиця. У будинках тримали різні речі хатнього вжитку, зброю, одяг, посуд. У коморах зберігалися запаси хутра, тканин, цукру, меду, воску. Вочевидь, що це господарство було багатопрофільним. [4]

Уцілілі фрагменти господарської й демографічної статистики все ж дають узагальнене уявлення про економічне життя низового козацтва. За даними, що зібрав Д.І.Яворницький, запорізьких зимівників було декілька тисяч. За неповними даними на землях Самарської паланки було до 1700 зимівників, Протовчанської – 1100, Кодацької до 840. На жаль, зовсім немає даних про кількість зимівників Орільської паланки

На сьогодні відомо багато сіл Дніпропетровської області, які виникли за часів запорозького козацтва. В Нікопольському районі це села Покровське (1734р.), Шолохове (1740р.). В період існування Нової Січі помітне місце займає в житті козацтва торгівля, при чому, як внутрішня, так і зовнішня. На Підпільненській Січі для всіх іноземних суден була чудова затока, що звалася «оступом», це була дуже глибока бухта, що врізалася у річку Підпільну, оточена з усіх боків густим частоколом, куди вміщалась, за словами Д.І.Яворницького, і запорізька флотилія. [18]

У всіх торгівельних стосунках запорізьких козаків із сусідами й сусідів, особливо українців і поляків, із запоріжцями першу і незамінну роль відігравали чумаки. Назва «чумак», на думку одних, походить від слова «чум» - ківш, яким пили воду в дорозі; на думку інших, від татарського слова «чумак», тобто візник, треті вважали, що від слова «чума», тобто, що українські купці, ідучі до Криму, часто заражувалися по дорозі чумою і заносили її на Запоріжжя, дехто виводить назву «чумак» ще й від того, що вирушаючи в дорогу, вимащували свій одяг дьогтем, як в народі говорили, нагадували чуму.

Чумацтво – це цікава риса економічного життя України, це зародок національного українського купецтва, заснований на засадах суто товариської асоціації.

Активне освоєння степів дозволило Кошу відмовитися від закупівлі хліба, а згодом навіть продавати свій хліб за кордон. На чорноземах вирощували практично всі культури, типові для України початку XVIIIст., з тютюном включно. Велика увага приділялася розвитку садівництва і городництва. [18]

З Січчю пов’язані всі антифеодальні виступи того часу. Розвиток гайдамацького руху безпосередньо пов’язаний з нашим краєм. Запорозькі козаки найчастіше виступали в ролі організаторів гайдамацьких загонів (Максим Залізняк). Хоча практично всі гайдамацькі загони діяли за межами області, але на Запорожжі гайдамаки мали своєрідні стани, які були пунктами опору. Вони найчастіше розташовувалися у малоприступних балках на дніпровських і бузьких островах, у плавнях і в степу.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13