Дипломная работа: Природно-історичні передумови виникнення і формування Запорізьких Січей на території Дніпропетровської області

Картини краси Придніпров’я змальовували й інші іноземні автори: Д.Карпіні, В.Рубрук, Й.Барбаро, Ф.Руджієрі, М.Кромер, С.Мюнстер, А.Теве, М.Стрийковський та багато інших.

Першими картами території Придніпров’я, що виконані на основі топографічних вимірів, були карти Гійом Левасер де Боплана і Маковського, опубліковані у першій половині XVIIст. У передумові «До читачів» Гійом Левасер де Боплан писав: «…Я пропоную вам карту, складену не за чужими описами і не з чуток. Я склав її сам на основі точних вимірів, здійснених мною в усіх закутках краю, який вона зображає, що повинно переконати вас у точності, також правдивості моєї розповіді». [30] Карти були доповненням до його книги «Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і веденням воєн.»

Значною подією для національної картографії є винайдення у 1989 р. в резервно-обмінному фонді Львівської наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника (ЛНБ) НАН України копії московської рукописної карти XVIIст. «Чертеж украинским и черкасским городам от Москвы до Крыма». На карту нанесено території, які займає сучасна Дніпропетровщина.

Першою спробою дати вичерпний для свого часу опис величезного степового регіону Російської імперії була класична країнознавча праця першого члена-кориспондента Петербурзької акдадемії наук П.І.Ричкова «Типография Оренбургская» (1762).

Значний внесок у вивчення природи степової зони зробили експедиції Академії наук 1768-1774 рр..

Центральну частину південноруських степів, розташованих між Дніпром і Волгою, дослідили І.О. Гюльденштедт і С.І. Гмелін. Особливо значні досягнення у вивченні природи степів належать П.С. Палласу.

Після академічних експедицій другої половини XVIII ст. дослідження степів поступово втрачають комплексний характер. [24]

У XIX ст. з’являються вузькоспеціальні зоологічні і ботанічні роботи, а також дослідження, спрямовані на пізнання природи степу як географічної зони. Серед численних досліджень В.В.Докучаєва в його творах і працях є данні про дослідження на території сучасної Дніпропетровської області.

О.М. Поль уславився не тільки відкриттям покладів залізної руди в Криворіжжі, а і як відомий краєзнавець і археолог, який досліджував природу Дніпропетровщини.

Я.П. Новицький, відомий краєзнавець, археолог, історик, досліджував природу Великого Лугу, руїни всіх Запорізьких Січей, крім Олешківської і Кам’янської.

Відоме географічне видання «Россия. Полное географическое описание нашего отечества» під редакцією В.П. Семенова-Тянь-Шанського надає опис Дніпропетровщини 1910р. [21].

Неможливо забути про те, який неоціненний внесок зробив Дмитро Іванович Яворницький як географ і краєзнавець, досліджуючи територію Дніпропетровської області. Його фундаментальна праця «Історія запорізьких козаків» у трьох томах надає не тільки історічні відомості про існування Січей на території Дніпропетровщини, а і надає докладну характеристику природно-кліматичним умовам, рослинному і тваринному світові Придніпров’я.

 При спорудженні Дніпровської ГЕС в 1931 р. Дмито Іванович Яворницький був у складі колонії, яка займалась дослідженнями для майбутнього будівництва. Він надав докладний опис порогів Дніпра.

Географічні дослідження Дніпропетровської області активно проводились до 1956 р. , коли Каховське водосховище повністю затопило Дніпровські плавні, Великий Луг і рештки Микитиного Рогу.

Виходячи з вищезазначеного, Дніпропетровська область характеризується вигідним фізико-географічним і економіко-географічним положенням, що в поєднанні з іншими факторами вплинуло на заселення земель Придніпров’я українським козацтвом наприкінці XV ст. і господарське освоєння цих земель. Зручність географічного положення зумовила характер занять козаків.

1.2.      Геолого-геологоморфологічна основа Дніпропетровщини

Територія Дніпропетровської області розташована на південній окраїні Руської платформи і відображує загальні риси геологічної історії останньої.

В фундаменті Дніпропетровської області залягають докембрійські кристалічні породи, поверхня яких вкрита осадковими відкладеннями. Товща останніх в межах області коливається від декілька метрів до 3 кілометрів. Тільки в долинах річок породи кристалічного фундаменту виходять на денну поверхню, але не на всій території області. Докембрійські кристалічні породи області утворились в археї.

Наприкінці архейської ери територія області мала вигляд суші гірського характеру. Первинна суша виглядала як кам’яниста пустеля.

В період кембрія територія області залишалася сушею. Вона уявляла собою хвилясту поверхню з розгалуженою річковою сіткою. [23]

На межі силуру і девону майже вся територія області зазнала підняття. В карбоні на лівобережжі Дніпра, на північ від річки Самари і на схід від річки Вовчої, відбувалося неодноразове чергування опущення і підняття земної кори.

В юрський період море вкрило майже всю площу Руської платформи. Перехід від мезозою до кайнозою не залишив помітних слідів, територія області уявляла собою сушу.

Неогенова епоха – час, коли органічний світ континентів і морів поступово отримує риси, близькі до сучасних.

Розвиток території області був перерваний зледенінням. Під час Дніпровського зледеніння потужний льодовик доходив до широти сучасного Дніпропетровська. Але більша частина Дніпропетровської області на протязі четвертичного зледеніння залишилась за межами льодовика.

В післяльодовикову епоху на території області не відбувалося значних змін природних умов, пов’язаних з кліматом. Місцевість поступово набувала сучасних рис – степового характеру, з широким розвитком долинно-балочних лісів. [15].

Поверхня Дніпропетровської області являє собою хвилясту степову рівнину, одноманітність якої порушується кряжами, широкими степовими балками, річковими долинами, ярами та поодиноко розкиданими могилами.

У формуванні сучасного рельєфу області основну роль відіграли геологічні процеси далекого минулого, описані вище, і зовнішні сили: текучі води, сонячне тепло, атмосферні опади, вітер, рослинні і тваринні організми. Пізніше певну роль у цьому відіграла господарська діяльність людей.

Дніпропетровщина знаходиться на найбільшій рівнині світу – Східноєвропейській. Вона лежить на стику кількох геоморфологічних областей і районів. З північного сходу сюди заходить південно-східна частина Придніпровської височини. Крайній південь правобережжя зайнятий Інгулецько-Нікопольською низовиною.

Усе лівобережжя зайняте Придніпровською низовиною, де виділяються Гуляйпільське палеогенове плато, Приорельське плато й Орельсько-Самарська низовина. На крайньому півдні знаходиться Причорноморська низовина. Придніпровська височина на території області заходить своєю південно-східною частиною і займає майже все правобережжя Дніпропетровщини.

Форми поверхні височини значною мірою зв’язані з характером залягання жорсткої брили Українського кристалічного щита. Там, де кристалічні породи масиву підіймаються, поверхня височини підноситься, і, навпаки, де вони опускаються, поверхня височини знижується. До підвищень належать вододіли рік. Найвища точка з позначкою 195 м над рівнем моря міститься на Базавлуцько-Сурському вододілі. До знижень належить Сурська котловина і деякі річкові долини. Тут кристалічні породи вкриті значними товщами осадочних порід і тільки по схилах річкових долин та балок досить часто зустрічаються їх відслонення.

У південному напрямі височина поступово знижується і непомітно переходить у Інгулецько-Нікопольську низовину. На північний захід вона дещо знижується і, вже вийшовши за межі області, знову підвищується; на сході круто обривається до Дніпра.

Поверхня височини розчленована річковими долинами, балками і ярами. Особливо густа яружно-балкова сітка вздовж правого берега Дніпра між с. Мишурин Ріг і м. Дніпропетровськом та на південь від нього. Крім ярів і численних балок, на Придніпровській височині трапляються мертві сухі долини. Вода в них буває тільки навесні під час танення снігу і влітку після зливи.

На півдні правобережжя Придніпровська височина поступово переходить в Причорноморську низовину, утворюючи північну окраїну останньої. Поверхня її похилена на південь. Для неї характерні плоскі вододіли, неглибокі річкові долини і слабкий розвиток ярів і балок. Балки зустрічаються дуже рідко. Річкові долини не глибокі, але широкі, з добре розвинутими терасами.

На лівоберіжжі Дніпра до м. Дніпропетровська простягається Придніпровська низовина. Її площа складає приблизно одну восьму частину території області. Вона відповідає в рельєфі долині Дніпра і нижній частині долин річок Орелі і Самари. Характерними рисами її рельєфу є слабка розчленованість поверхні і широкий розвиток терас долин річок Орелі і Самари. Дослідниками виявлено по пя’ть терас в долинах Дніпра, Орелі, Самари, Вовчої. [24]

Орельсько-Самарська низовина становить південно-східну частину Придніпровської низовини. На півночі вона непомітно зливається з Полтавською рівниною, на схід поступово підвищується і так само непомітно зливається з Приорельським плато, на південному сході обмежована підвищенням Гуляйпільського плато. Низовина має загальний похил на південний захід, до Дніпра. Про похил поверхні свідчать річки Орель, Чаплинка, Кильчень, що течуть з північного сходу на південний захід. Поверхня низовини – плоска рівнина, складена з лісу, лісовидних суглинків, місцями – пісків, які утворюють тут так звані кучугури. Одноманітність поверхні порушують лише невисокі підвищення і заглибини – блюдця. Останні утворилися внаслідок вимивання солей з ґрунту.

По низовині розкидані озера – стариці. Їх багато в Магдалинівському та Царичанському районах, в закруті річки Самари на території Новомосковського району.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13